- •1.Предмет і завдання.
- •2.Зародження антропологічних знань в античний час і добу середньовічча.
- •3.Розвизток антропології 18ст. Першій половині19ст.
- •4.Розвиток антропології у другій половині 19ст.
- •5.Антропологічна наука 20ст.
- •6.Розвиток української антропології наприкінці 18-19ст.
- •7.Федір Вовк- засновник української антропології.
- •8. Українська антропологія у 20-30-х роках хХст.
- •9.Розвиток антропології в Україні у другій половині ххст.
- •11.Головні напрями палеоантропологічних досліджень.
- •13. Визначення біологічного віку людини за черепом
- •14. Визначення біологічного віку людини за кістками посткраніального скелету.
- •15. Визначення статі людини за черепом
- •16. Визначення статі людини за кістками скелету.
- •17.Реконструкція обличчя за черепом . Метод м.М.Герасимова.
- •18.Методика збирання і система обліку палеоантропологічних даних.
- •19-20Характеристика пігментаці людини та волосяного покриву.
- •21.Характеристика розмірів голови і будова обличчя.
- •22.Методика дослідження морфології тіла
- •23.Дерматогліфіка людини
- •24. Одонтологічні ознаки.
- •25.Групи та фактори крові.
- •26.Місце людини в природі та її тваринні предки.
- •27.Перші представники роду Ното на Землі. Ното habilis
- •28. Архантроп- найдавніша людина
- •29. Неандертальська людина : історія дослідження
- •30. Неандертальська людина: характеристика фізичного типу.
- •31.Чинники процесу гомінізації і проблема грані людиною і твариною.
- •32. Сучасна наука про час і місце виникнення
- •33. Фізичний тип людей верхнього палеоліту (неоантропів)
- •34. Сучасна наука про прабатьківщину людства
- •35. Розвиток мозку предків сучасних людей, виникнення мовлення та мислення
- •36. Рушійні сили антропогенезу
- •37.Сучасна наука про найдавніші витоки антропологічних відмінностей людства.
- •38.Вплив зовнішнього середовища на формування морфо фізіологічних ознак сучасних людей.
- •39.Географічна ізоляція та змішування як чинники формування антропологічних відмінностей.
- •40.Зміни расових ознак та їхніх комплексів у процесі соціально-економічного розвитку людства.
- •44.Раси , психіка , культура.
- •45.Антропологічна структура населення Європи.Загальна характеристика.
- •46. Антропологічна структура населення Азії.Загальна характеристика.
- •47. Антропологічна структура населення Америки.Загальна характеристика.
- •48. Антропологічна структура населення Африки.Загальна характеристика.
- •49. Антропологічна структура населення Австралії та Океанії.Загальна характеристика.
46. Антропологічна структура населення Азії.Загальна характеристика.
Населення цього величезного континенту нині включає представників усіх трьох великих рас, однак чисельно переважають монголоїди. Палеоантропологічні знахідки свідчать про те, що антропологічні типи основного ареалу великої монголоїдної раси (Центральна та Східна Азія) загалом склалися принаймні в добу неоліту. Помічено, що в міжгруповому розподілі деяких ознак людності Азії простежуються певні закономірності. Так, забарвлення волосся темнішає із заходу на схід, а пігментація шкіри посилюється в напрямі екватора. На півдні Азії частіше трапляється хвилясте волосся й рідше — сплощені обличчя та епікантус.
Більшість сучасних дослідників розрізняють дві гілки “класичних” монголоїдів: тихоокеанську, яка охоплює далекосхідну й південноазійську раси, та північну (північноазійська та арктична раси).
Далекосхідна раса переважає серед китайців і корейців. Вона характеризується прямим жорстким дуже темним волоссям, темним забарвленням очей, високим плескатим середнім за шириною обличчям, досить довгим носом із прямою спинкою, який слабко або помірно виступає з площини обличчя, розвинутою складкою верхньої повіки, наявністю епікантуса (який властивий близько 70 % дорослих осіб), високим мезокефальним черепом, середнім розвитком третинного волосяного покриву й середнім зростом. Особливий варіант далекосхідної раси представлений серед японців. їм притаманні сильніший розвиток третинного волосяного покриву, хвилясте волосся, товсті губи, менший зріст. Це дає підстави вважати, що у формуванні їхнього антропологічного типу брали участь морфологічні компоненти тихоокеанського походження (А/. Левін).
Південноазійська раса поширена на півдні Китаю (південні китайці, мяо, яо та ін.), в Індокитаї (в’єтнамці, сіамці тощо), на Зондських островах (яванці, зондці та ін.) і в суміжних регіонах. Вирізняється темнішим кольором шкіри, ніж попередня. Череп невеликих розмірів, відносно широкий, лоб опуклий. Обличчя досить низьке, менш плескате, епікантус трапляється рідше (15—50 %), губи
товстіші, ніс ширший, зріст невисокий. Деякі фахівці (зокрема Я. Рогінськиіі, А/. Левін) вважали, що південноазійська раса є перехідною між монголоїдними та австралоїдними типами.
Північні монголоїди займають величезну територію від Єнисею на заході до арктичного й тихоокеанського узбережжя на сході, однак їхня загальна чисельність є невисокою.
Північноазійська мала раса представлена багатьма корінними народами Сибіру, Монголії, Північного Китаю: евенками, якутами, бурятами, халха-монголами та ін. Її риси: пряме жорстке, іноді — досить м’яке волосся чорного або темно-русявого кольору, світліша, ніж в інших монголоїдів, шкіра, темне, нерідко — світло-каре забарвлення райдужної оболонки ока, дуже плоске, високе й широке обличчя. Ніс здебільшого вузький, із низьким переніссям; розріз очей вузький, що пов’язано із сильним розвитком складки верхньої повіки й епікантуса (50— 80 %); губи тонкі. Зріст середній або невисокий. Дуже цікавим є поєднання різних ознак у представників байкальського варіанта цієї раси — північних евенків, юкагирів та ін. З одного боку, вони характеризуються яскраво вираженими монголоїдними рисами будови обличчя, з іншого — мають найсвітлішу серед монголоїдів пігментацію (світла шкіра, до 40— 50 % мішаних відтінків забарвлення райдужини очей).
Арктична раса в Азії поширена на Чукотському півострові та в деяких суміжних регіонах серед чукчів, ескімосів, коряків та ін. До її характеристик належать пряме жорстке темне, як у тихоокеанських
монголоїдів, волосся, карі очі; обличчя менш плоске, часто прогнат- не; ширина вилиць помірна; епікантус трапляється рідше (від ЗО до 50 %); ніс довший, ніж у представників північноазійської раси, перенісся вище. Зріст загалом невисокий, тіло й руки коротші, ноги довші, грудна клітка округліша На північному заході Азійського континенту, де здавна стикалися хвилі монголоїдного та європеоїдного населення, поширені перехідні — уральська й південносибірська раси.
Уральська раса простежується в Приураллі, Заураллі й Західному Сибіру. Для неї характерні світлий колір шкіри, темне або темно- русяве пряме чи широкохвилясте, часто досить м’яке волосся, здебільшого мішані відтінки забарвлення очей (60—70%), невелике відносно широке, низьке, помірно сплощене обличчя. Ніс прямий
товстіші, ніс ширший, зріст невисокий. Деякі фахівці (зокрема Я. Рогінськиіі, А/. Левін) вважали, що південноазійська раса є перехідною між монголоїдними та австралоїдними типами.
Північноазійська мала раса представлена багатьма корінними народами Сибіру, Монголії, Північного Китаю: евенками, якутами, бурятами, халха-монголами та ін. Її риси: пряме жорстке, іноді — досить м’яке волосся чорного або темно-русявого кольору, світліша, ніж в інших монголоїдів, шкіра, темне, нерідко — світло-каре забарвлення райдужної оболонки ока, дуже плоске, високе й широке обличчя. Ніс здебільшого вузький, із низьким переніссям; розріз очей вузький, що пов’язано із сильним розвитком складки верхньої повіки й епікантуса (50— 80 %); губи тонкі. Зріст середній або невисокий Арктична раса в Азії поширена на Чукотському півострові та в деяких суміжних регіонах серед чукчів, ескімосів, коряків та ін. До її характеристик належать пряме жорстке темне, як у тихоокеанськихмонголоїдів, волосся, карі очі; обличчя менш плоске, часто прогнат- не; ширина вилиць помірна; епікантус трапляється рідше (від ЗО до 50 %); ніс довший, ніж у представників північноазійської раси, перенісся вище. Зріст загалом невисокий, тіло й руки коротші, ноги довші, грудна клітка округліша.