47. Антропологічна структура населення Америки.Загальна характеристика.

До появи європейців (кінець XV ст.) понад 90% індіанців Америки зосереджувалися в гірських областях Південних Кордильє­рів, на півострові Юкатан і в Андах, де склалися високорозвинуті землеробські цивілізації та виникли ранньокласові держави ацтеків, майя та інків. Всі інші регіони заселялися малочисельними племе­нами, які займалися мисливством, рибальством і збиральництвом. У процесі європейської.колонізації багато індіанських народів були повністю знищені, а чисельність інших значно скоротилася. В наші дні їхня етнічна самобутність і расовий тип найкраще збереглися в середовищі великих індіанських народностей півдня Мексики й Андської зони, а також маленьких племен, ізольованих від зовніш­нього світу у важкодоступних тропічних лісах басейнів річок Ама­зонка й Оріноко Окремі групи індіанців мешкають у Північній Америці, де вони, як правило, витіснені в резервації.

Ескімоси заселяють арктичне узбережжя й острови Канади і Гренландії.

Й. Денікер виділяв серед американських індіанців чотири раси: північноамериканську, що характеризується високим зростом, мезоке­фалією, прямим чи орлиним носом; середньоамериканську (малий

Окремі групи індіанців мешкають у Північній Америці, де вони, як правило, витіснені в резервації.

Ескімоси заселяють арктичне узбережжя й острови Канади і Гренландії.

Й. Денікер виділяв серед американських індіанців чотири раси: північноамериканську, що характеризується високим зростом, мезоке­фалією, прямим чи орлиним носом; середньоамериканську (малий

зріст, брахікефалія, прямий чи орлиний ніс); патагонську (високий зріст, темно-буре забарвлення шкіри, брахікефалія, чотирикутне обличчя); південноамериканську (малий зріст, пряма чи ввігнута спинка носа).

Що ж до сучасних фахівців, то вони здебільшого обмежуються виділенням однієї малої раси — американської (різновиду великої монголоїдної раси). З азіатськими монголоїдами її зближують жов­тувато-бурий колір шкіри, пряме жорстке чорне волосся, карі очі, слабкий розвиток третинного волосяного покриву, помітне висту­пання вилиць, високі очні орбіти, добре або середньо розвинута складка верхньої повіки, високий відсоток лопатоподібних різців і завиткових узорів на кінчиках пальців. Разом із цим у них досить рідко трапляється епікантус (лише в окремих популяціях досягаючи 10 %). Чи не найхарактернішою рисою зовнішності представників багатьох місцевих племен, особливо північноамериканських, є різко випнутий ніс, який надає їм схожості з європейцями.

В антропологічній літературі неодноразово зазначалися також деякі екваторіальні особливості окремих груп корінних жителів Америки: досить темна шкіра (племена Каліфорнії та Арізони), хвилясте волосся (індіанці бакаїрі басейну Амазонки), значний розвиток третинного волосяного покриву (індіанці сіріоно — меш­канці півдня континенту), прогнатизм і досить великі розміри зубів (населення багатьох регіонів Америки).

Що ж стосується ескімосів, то вони є типовими представниками арктичної раси.