21.Характеристика розмірів голови і будова обличчя.

22.Методика дослідження морфології тіла

Під методом розуміють систему прийомів підходу до вивчення загальних

закономірностей, що існують у природі, а під методикою — сукупність

способів доцільного проведення будь-якого досліду. Ці поняття

взаємозв'язані, і тільки правильне розуміння і використання їх дасть

змогу дослідникові виявити та вивчити закономірності об'єктивної

дійсності.

Основним методом морфології є історичний, найяскравішим прикладом

застосування цього методу — еволюційне вчення.

Поряд з історичним широко використовують порівняльно-анатомічний метод,

який дає змогу виявити корінну подібність усіх тварин, незважаючи на

різноманітність окремих їхніх представників.

Важливе, хоча й дещо менше значення, ніж перші два, мають описовий,

стереоморфологічний (розроблений В. П. Воробйовим), експериментальний та

деякі інші методи.

Антропометричну методику використовують для вивчення форми тіла і

окремих його частин за допомогою різних вимірювань.

23.Дерматогліфіка людини

Дерматогліфіка (гр. дерматос — шкіра., і гр., видовбую, вирізьблюю) — розділ морфології людини, який вивчає шкірний рельєф долонних і підошовних поверхонь, де шкіра вкрита численними папілярними лініями, що утворюють певні узори. Дані дерматогліфіки використовуються в криміналістиці (дактилоскопія), судовій, клінічній медицині, медичній генетиці.

Цей метод запропонував у 1892 Ф. Гальтон для дослідження шкірних гребінчастих візерунків пальців і долонь, а також згинальних долонних борозен.

Дерматогліфіка поділяється на:

• дактилоскопію — вивчення малюнка пальців;

• пальмоскопію — вивчення особливостей будови долонь;

• плантоскопію — вивчення особливостей будови підошов.

Дерматогліфічні методи використовують у визначенні зиготності близнюків, для діагностування багатьох спадкових захворювань, а також в окремих випадках встановлення спірного батьківства.

Дослідження показали, що при хворобі Дауна, синдромах Клайнфельтера, Шерешевського — Тернера відбуваються специфічні зміни не тільки візерунків пальців і долонь, але й характер основних згинальних борозен на шкірі долонь.

24. Одонтологічні ознаки.

Зубна система людини включає окремі групи (класи) зубів, яким притаманні специфічна форма й різне функціональне призначення. Серед зубів постійної зміни розрізняють чотири класи, а саме: різці (сіепіез іпсізіуі), ікла (сіепіез сапіпі), премоляри (сіепіез ргаетоіагез) і моляри (сіепїез тоіагез) — усього 32 зуба. Серед зубів молщної зміни відсутні премоляри, і вони включають три класи: різці (і), шіа (с) та моляри (т) — всього 20 зубів.Всі зуби складаються з кореня, що криється в комірці (альвеолі), коронки, яка міститься над коміркою і вкрита емаллю, та шийки, розміщеної між коренем та коронкою. Різці мають один, ікла — переважно один, премоляри — один чи два, нижні моляри — два, іноді — три, верхні — три корені. Коронки різців та ікол викін­чуються ріжучим краєм, премолярів і молярів — жувальною поверх­нею. Поверхня зуба, звернута у бік язика, називається лінгвальною, а протилежна їй — вестибулярною. Коронки зубів та особливо жу­вальні поверхні молярів мають досить складну будову і містять багато ознак, які розмежовують давні та сучасні групи людства

Форма прикусу — ознака, яка виходить із співвідношення верх­нього і нижнього рядів різців. За класифікацією Р. Март/іна, розрізняють такі типи прикусу: 1 — псалідодонтія (Р5) — верхні різці трохи прикривають нижній ряд; 2 —- лабідодонтія (Ш) — верхні та нижні різці торкаються одні одних своїми ріжучими краями; 3 — стегодонтія (5Т) — верхні різці дуже сильно виступг • ють уперед, прикриваючи нижні; 4 — опістодонтія (ОР) — верх» . різці не торкаються нижніх, бо останні дуже зміщені у лінгвальному напрямку; 5 — прогенія (РС) — нижні різці виступають уперед відносно верхніх; 6 — хіатодонтія (НО) — між верхніми та нижніми різцями є щілина.

Краудінг і діастема верхніх різців. Краудінг — це лінгвальний зсув верхнього латерального, тобто бічного, різця, коли він трохи або повністю випадає з зубного ряду. Діастема — відстань між медіальними, тобто центральними, різцями, яка перевищує 1 мм.

Редукція верхнього латерального різця. Бічний різець на верхній щелепі іноді значно зменшується в розмірах, цілком або частково втрачаючи ріжучий край. Ступінь розвитку редукції даного зуба оцінюється в балах, а саме: 1 — початок редукції, ширина латераль­ного різця становить приблизно половину ширини медіального зуба даного класу; 2 — різець набуває конічної форми, ріжучий край цілком зникає; 3 — різець кілочкоподібної форми, його коронка значно нижча, ніж у сусідніх зубів. Лопатоподібність різців.Задня поверхня різців або абсолютно плоска, або облямована крайовими гребенями, ступінь розвитку яких дуже варіює. Іноді вони майже непомітні, а іноді досить високі. В останньому випадку різці нагадують совкову лопату. Ступінь розвитку лопатоподібності визначається за такою схемою: 0 — задня поверхня різця плоска; 1 — на краях, часто з одного боку, є невеликі, слабо розвинуті гребені, які простежуються лише знизу та всередині коронки; 2 — задня поверхня різця облямована добре розвиненими гребенями; 3 — на задній поверхні розміщені високі гребені, що надають їй лопатоподібної форми.

Будова верхнього моляра. На^кувальній поверхйі цього зуба є чотири горбики: протоконус^рг^гаіраконус (ра), метаконус (те) та гіпоконус (Ну), причому рркміри останнього дуже варіюють. Залежно від ступеня редукції гіпбконуса розрізняють (у балах) чотири типи будови верхніх молярів, а саме: тип 4 (бал 0) — гіпоконус сильно розвинутий і не поступається за розмірами іншим горбикам; тип 4 -— (бал 1) — гіпоконус менший за розмірами, витягнутий, ніби зрізаний; тип 3+ ((^ал 2) — гіпоконус сильно редукований, часто має вигляд заокругленії зернини, розміщеної між протоконусом і мета-конусом; тип 3 (бал 3) — гіпоконус відсутній.