Екологічна свідомість

За критерієм носія виділяються такі форми екологічної свідомості:

1) індивідуальне;

2) масове.

По підрахунках американських учених, у 50-х роках нашого століття існувало 170 визначень поняття "культура", на початку 90-х - близько 250, а зараз - більш ніж 500. Термін "культура" походить від латинського аgrісu1hа (що означає - обробка, пестування) і прийшов із сільськогосподарського виробництва. Давньоримським оратором Ціцероном він був використаний для позначення того, що є відмінним від природного, тобто піддадуть визначеній обробці, а щодо людини - утворенню і вихованню.

Наукове поняття "культура" поширилося в XVІІІ ст. як протилежне поняттю "натура", тобто природа, відзначаkj, що культура виражає здатність людини ставити мету.

Цікавим є підхід видатного психолога З. Фрейда, що вважав, що це зовнішнє насильство над внутрішньою природою людини. При цьому головний акцент робився їм на регулятивну функцію культури. К. Маркс, проводячи фактично знак рівності між культурою і цивілізацією, відзначав, що культура - якщо вона розвивається стихійно, а не направляється свідомо, - залишає після себе пустелю.

Культура містить у собі як ціннісний, так і технологічний аспекти. Вона показує не тільки яким образом можна досягти поставленої мети, але і ті границі, які не можна переходити в процесі її досягнення. Культура по своїй суті має екологічний характер, оскільки головнf її задача - передати від покоління до покоління, від однієї людини до іншій ті цінності, пріоритети і способи їхнього досягнення, що дають можливість вижити як окремим індивідам, так і суспільству в цілому, погодивши їхні інтереси з природою.

Розглядаючи структуру культури, Э.С.Маркарян поділяє її на три підсистеми:

1) природно-екологічну - що відображає адаптацію суспільства до біофізичного оточення;

2) суспільно-екологічну

3) соціально-регулятивную.

Екологічна культура, спрямована, з однієї сторони на звільнення людини від твердої природний детермінції, а з другої - на гармонізацію відносин між суспільством і навколишньою природним середовищем.

Культура в цілому має екологічний характер.

Основоположним принципом екологічної культури можна вважати принцип відповідності соціального і природного в рамках єдиної системи.

Екологічна культура виступає регулятором екологічної діяльності. Екологічної діяльность пронизує усі компоненти культури і направленна на гармонізацію соціоприродних відносин

Екологічна культура з свойого зміста є сукупністю знань, норм, стереотипів і "правил поведінки" людини в навколишньому її природному світі. Хоча феномен екологічної культури є надбанням XX ст., про екологічний компонент культури можна повторювати від самих початків появи людини. Цей компонент виявлялася як сукупність визначених екокультурних норм, "заборон" і "дозволів".

До функцій екологічної культури можна також віднести:

1. виховну - формування визначених стереотипів поводження щодо природи як окремих індивідів, так і суспільства в цілому;

2. прогностичну - створення можливості передбачення наслідків людської діяльності, результатів перетворення природи;

3. регулятивну - керування відношенням суспільства до припологи в процесі господарської діяльності.

Головна функція екологічної культури виражається в її меті - організації взаємин суспільства і природи таким чином, щоб були враховані практичні потреби суспільства і "прагнення" природи до підтримки стабільності власного нормального стану.

Екологічне виховання - цілеспрямований вплив на особистість на всіх етапах її життя з метою формування екологічної свідомості, культури, поводження, відповідальності.

У процесі екологічного виховання можна виділити три щодо самостійних:

екологічна освіта,

екологічне утворення

саме екологічне виховання.

Вони являють собою визначені етапи в процесі безперервного екологічного виховання в широкому розумінні.

Екологічна освіта - це перший ступінь в екологічному вихованні. Воно покликано сформувати перші елементарні знання про особливості взаємин суспільства і природи, придатність навколишнього середовища для прожинання людини, вплив людської виробничої діяльності на навколишній світ.

Екологічна освіта повинна формувати базові світоглядні установки і побутовий рівень екологічної свідомості. Хоча на цьому рівні знання про взаємини суспільства і природи мають, як правило, уривчастий, несистематизований характер, можуть бути логічно неузгодженими і навіть суперечливими, без його наявності неможливо приступати до формування екологічно культурної людини.

Наступною ступінню у формуванні екологічної культури є екологічна освіта - це психолого-педагогічний процес впливу на людину з метою формування теоретичного рівня екологічної свідомості, що у систематизованому виді відображає різноманітні сторони єдності світу, закономірності діалектичної єдності суспільства і природи, визначених знань і практичних звичок раціонального природокористування.

Специфіка екологічного утворення полягає в тому, що воно повиннао базуватися на принципі "випереджального відображення". У свідомості людини повинна відбуватися постійна оцінка можливих наслідків втручання в природу як безпосередніх, так і майбутніх, з позиції не тільки добробуту людини, а й гармонізації відносин у системі "суспільств-природа".

Ціль екологічної освіти - озброїти людини знаннями в області природних, технічних і суспільних наук щодо особливостей взаємодії суспільства і природи, розвити в ній здатність розуміти й оцінювати конкретні дії і ситуації.

Екологічне виховання - психолого-педагогічний процес з метою формування в індивіда не тільки наукових знань, а і визначених переконань, моральних принципів, що визначають його життєву позицію і поводження в області охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів, екологічної культури окремих громадян і всього суспільства в цілому.

У процесі екологічного виховання формується визначена система екологічних цінностей, що будуть визначати ощадливе відношення людини до природи.

У суспільствах, що знаходяться на індустріальному етапі розвитку, мораль орієнтує природокористувачів на хижацьку експлуатацію природних ресурсів, на забезпечення потреб членів суспільства без обліку екологічних наслідків виробничої діяльності.

У морально-естетичному напрямку екологічного виховання розглядається і проблема відносини до природи як абсолюту краси, відповідальності перед нинішнім і майбутнім поколіннями за її збереження.

Головною метою екологічного виховання є формування екологічної культури, що повинна містити в собі екологічний імператив, систему екологічних цінностей і екологічну відповідальність.

Екологічний імператив - це сукупність умов взаємодії суспільства і природи, порушення яких буде мати катастрофічні наслідки для людства. Він є усвідомленням об'єктивної необхідності вважатися не просто з законами природи, але і пред'явленими нам з її сторони "технічними" умовами. Екологічний імператив виражає необхідність оцінювати наслідку будь-якої діяльності, зв'язаної з втручанням у природні процеси з погляду загальних умов взаємин суспільства і природи, збереження умов біологічного існування людини.

У сучасну епоху гігантських масштабів вторгнення людей у природні процеси, екологічні проблеми мають загальний і однаковий характер для всіх країн. Розробка і здійснення наукових принципів природокористування в глобальних масштабах вимагає об'єднання зусиль і дій різних країн.

Природоохоронні заходи носять глобальні масштаби, здійснення їхній зв'язане з величезними матеріальними витратами, у тому числі і на нестатки фундаментальних наукових досліджень. Усі ці фактори говорять про необхідність широкого міжнародного співробітництва в області охорони природи і раціонального використання природних ресурсів в інтересах усього людства.

На жаль, свідомість дуже багатьох людей знаходиться найчастіше в полону застарілих представлень про можливості природи пасивно зносити будь-які дії людини, яка переслідує свої мети. До деякої міри це порозумівається тим, що екологічні знання не викладалися дотепер ні на шкільної, ні на студентській лаві. Пізнання природи в її цілісності, єдності і взаємній обумовленості складових її частин не диктувалося дотепер практичними задачами освоєння природного середовища, тому що її цілісність і здатність до саморегуляції забезпечувалися незалежно від людей природними механізмами самої біосфери. Однією з найважливіших умов цього є істотна перебудова свідомості людей, а також тих об'єктивних факторів, що впливають на їхню свідомість і психологію, формуючи як оцінний підхід, так і систему поглядів, звичок, а отже, і структуру поводження стосовно природних умов життя. Т.е. мова йде про необхідність формування в людей такого аспекту свідомості, що з деяких пір стали називати екологічним.

Екологічна свідомість - це сукупність поглядів, теорій і емоцій, що відбивають проблеми співвідношення суспільства і природного середовища в плані оптимального їхнього рішення стосовно до конкретних соціальних і природних можливостей.

Зрозуміло, що стихійно подібна екологічна свідомість не може виникнути, потрібно спеціальна підготовка і навчання з обліком професійних чи вікових особливостей людей. Екологічні знання по самій своїй суті впливають на світогляд людей, оскільки припускають пізнання природних умов у їхньому цілісному виді.

В останні роки поширення одержало також інше, родинне поняття екологічне мислення - аналіз усіх господарських рішень, що приймаються, з погляду збереження навколишнього середовища. Хоча вірніше було б говорити екофільне мислення. Практичне екофільне мислення полягає в постановці і досягненні гуманних природоохоронних задач, теоретичне спрямовано на відкриття законів природи і фундаментальних властивостей природних об'єктів.