1.2 Сутність сучасної глобально-екологічної ситуації

Сутність сучасної глобально-екологічної ситуації полягає в серйозному втручанні людей у хід природних процесів у біосфері, що викликає глибокі потрясіння в системі природи.

Основні зміни в природі, викликані індустріальною діяльністю людини, які є ознаками екологічної катастрофи, що насувається :

1. зміни в глобальному кліматі, що до останніх десятиліть залишався єдиним незмінним компонентом природного середовища Землі (глобальне потеплення, викликане підвищенням в атмосфері змісту вуглекислого газу і збільшенням маси атмосферного аерозолю, різке підвищення концентрації двоокису сірки, окису азоту);

2. виснаження природних ресурсів, необхідних для матеріального життя суспільства, перспектива вичерпання визначених видів їх;

3. різкий ріст і дисбаланс населення. Різке збільшення чисельності людства продовжується із середини ХХ в. Ріст населення нерівномірний: у розвитих країнах спостерігається старіння населення, народжуваність у них дуже низька, у той час, як населення країн, що розвиваються (особливо Китай, Індонезія), збільшується величезними темпами.

Інші важливі зміни, що відбулися в системі природи внаслідок діяльності людини:

1. зміна регенераційних механізмів біосфери;

2. деформація сформованого протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин і енергетичних потоків на планеті;

3. Порушення динамічної рівноваги глобальної земний соціоекосистеми.

Якщо буде зберігатися сформований спосіб життя, то людство, що росте економічно і демографічно, зштовхнеться через кілька десятиліть із твердими фізико-природними межами росту, що приведе до загальної економічної катастрофи й інтенсивного вимирання людей.

Таким чином, сутність сучасної глобальної екологічної ситуації полягає в тім, що характер і міць основних продуктивних сил, використовуваних сучасним людством, прийшли в протиріччя з можливостями природного середовища Землі, загрожують сприятливим матеріальним умовам і самому подальшому життю людей.

1.3 Інтеграційний характер наукових знань соціоекології

Соціальна екологія виникла на стику соціальних і природничих наук, як комплексна область знань, яку не можна зводити цілком ні до соціальних, ні до природничонаукових аспектів.

Природничонауковою основою соціальної екології є вивчення законів саморегуляції життепридатного стану природного середовища чи екологічних законів. Діяльність людей по використанню природних об'єктів може бути успішної лише за умови дотримання екологічних законів природи. У цьому випадку природокористування знайде закономірний і упорядкований характер, що настільки необхідно у сучасних умовах.

Знання про соціальні явища і закони їхнього розвитку складають суспільно-наукову основу соціальної екології.

Наукове рішення соціально-екологічних питань вимагає інтеграції даних природних, суспільних і технічних наук, що вивчають різні аспекти руху суспільства, його продуктивних сил і природного середовища.

Соціальна екологія специфічна тим, що не тільки спирається на загальнофілософську теорію взаємозалежного розвитку суспільства і природи, але і залучає теорії природних, суспільних, технічних наук.

Таким чином, ми можемо вважати, що соціальна екологія є інтеграційна наука про закони взаємодії суспільства і природи і про принципи, методи оптимізації, гармонізації цієї взаємодії в інтересах людства.

Соціальна екологія - це наука про взаємини суспільства з природним середовищем, а також про взаємодію й окремих людей, їхніх груп з навколишнім середовищем.

У цьому змісті екологія людини складає частину, розділ соціальної екології.

Людина вийшла з природи, завдяки праці і суспільним зв'язкам, але залежимо від її в багатьох відносинах. І раніш суспільство вирішувало свої протиріччя з природою головним чином за допомогою розвитку продуктивних сил. Однак сучасна глобальна екологічна ситуація по своїх масштабах і характеру така, що вимагає не часткового і тимчасового, локального перетворення якоїсь ділянки взаємин людства і природи, а генеральної і всебічно науково обґрунтованої перебудови системи цих відносин. Життєво необхідно привести їх у такий стан, при якому ріст матеріальних і духовних основ цивілізації не буде потрясати чи руйнувати природні екосистеми.

Оптимізація - це узгодження мірності розвитку суспільства з мірністю розвитку природних процесів за допомогою управлінської діяльності людини.