1.4 Структура соціальної екології.

Теоретична структура соціальної екології як інтеграційної науки включає ряд загальних теорій.

Перша частина соціальної екології - загальна теорія природокористування. Вона складається з навчань про біосферу і про охорону природи, про раціональне використання природних ресурсів і теорії екологічної технології.

Друга частина - це глобальна (чи загальна) екологія, куди входять загальне землезнавство, економічне і технологічне ресурсознавство, навчання про перетворення біосфери і космонавтики.

Оскільки в центрі взаємодії суспільства і природи коштує людина, ядром соціальної екології є третя частина - екологія людини, що поєднує демографію, органічну медицину, загальну геронтологію, антропогенетику, навчання про захист і поліпшення навколишнього середовища.

Синтез цих загальних теорій і їхній автономний розвиток складуть зміст фундаментальних досліджень по соціальній екології.

Прикладні дослідження спрямовані на пошук наукового рішення практичних питань оптимізації взаємодії суспільства і природи. Це розробка таких комплексних питань, як шляху створення і розвитку системи штучних ландшафтів, перебування способів рішення глобальних проблем на міжнаціональному і всесвітньому рівнях, вироблення програм з'єднання міста і природи і ряд інших, потребуючі рішення питань.

Тема 2 Система "Біосфера - Людина" (соціоекосфера)

План лекції:

1. Еволюція взаємин людини і природи. Глобальні екологічні кризи.

2. Біосоціальна сутність людини.

3. Кібернетична сутність взаємин біотичного і соціального.

4. Проблеми гармонізації взаємодії суспільства, природи і матеріального виробництва в умовах сучасної глобально-екологічної ситуації.

1. Еволюція взаємин людини і природи

Поява людини була, з погляду процесу еволюції, звичайною рядовою подією виникнення нового виду ссавця, що органічно вписався в біосферу. Спочатку він нічим не виділявся серед загальної маси тварин, був цілком залежний від умов середовища мешкання і не захищений від впливу різних екологічних факторів.

1,4 млн. років тому людина уперше використала вогонь. Предлюдина стала людиною, вона навчилася користатися додатковим джерелом енергії і зробилася незалежною від клімату, кількості і якості їжі. З того моменту, коли людина навчилася використовувати вогонь і інші засоби, що дозволяють її змінювати середовище свого мешкання, і почалася історія людської цивілізації й одночасно історія затяжного конфлікту людини і природи.

Епоха палеоліту, мезоліту (100 тис. л.н.) - для людського суспільства характерним було пристосування до природи, велика повага до неї, преклоніння перед її силами і явищами. Люди займалися збиранням, виготовляли примітивні знаряддя праці, полювали, рибалили.

Епоха неоліту (8-3 тисячоріччя д.н.е.) - зародилося примітивне землеробство, скотарство. Почалося виготовлення більш зроблених знарядь праці і виробів з кісти, каменю, дерева, глини. Будівництво перших жител і святилищ. Людина використовувала тільки силу своїх м'язів, її вплив на навколишнє середовище було мінімальним і практично не позначалося на функціонуванні екосистем суші. На екосистеми Світового океану людина не впливала узагалі. Перехід до землеробства поклав кінець сильному впливу природного середовища на процес відтворення і динаміку чисельності народонаселення.

1) Ранній неоліт - людина винаходить лук, спис і інші ефективні знаряддя убивства, дуже швидко, за кілька тисячоріч, майже на всій планеті знищені мамонти, шаблізубі тигри й інші великі тварини - вичерпалося основне джерело харчування.

Почалася перша глобальна екологічна криза.

Освоївши землеробство і приручивши тварин (розвиток скотарства) люди створили собі нову екологічну нішу - неолітична революція свідомості і буття людства: населення земної кулі скоротилося в 8-10 разів, бістро розвивається сільське хазяйство, тваринництво, потім починається інтенсивне використання мінеральних і енергетичних ресурсів літосфери, розвиток промисловості..

2) Пізній неоліт - людина наносить перший відчутний удар природі - інтенсивний розвиток землеробства (особливо, коли для підготовки площ під сільськогосподарські угіддя стали випалювати тисячі га лісів). За допомогою вогню люди охотяться на диких звірів, наносять відчутний збиток природі. Розвиток скотарства супроводжується виїданням худобою трав'янистих масивів на великих площах до повної їхньої деградації.

Перехід людства від збирання і полювання до землеробства і скотарства, з одного боку, підняв його на якісно новий рівень, з іншого боку, необхідність створення в такому випадку режиму сприяння деяким видам чи породам, у тому числі і виведеним штучно, спричинила за собою втрату природних видів, які існували в природному середовищі, тварин і рослин.

Наступний етап збільшення тиску людини на природу зв'язаний з розвитком промисловості XV-XVІІІ в. - кількість населення перевищило 500 млн. чіл, досягнуті значні успіхи в будівництві, техніки, хімії, почалося вивчення й освоєння Світового океану.

Концентрація великої кількості людей у перших містах супроводжувалося активним знищенням лісів, спустошенням лугів, виснаженням сільгоспугідь.

Кінець XV - перша половина XX в. - період бурхливого розвитку фізики, хімії, техніки, винаходу парового й електричного двигуна, освоєння атомної енергії, розвитку авіації. Кількість населення перевищило 3,5 млрд. людина. Негативні екологічні процеси здобувають глобальний характер, але ще не досягли масштабів кризи. Активне скорення природи людиною, боротьба з нею, хижацьке споживання всіх ресурсів із впевненістю в тім, що вони не вичерпани.

Останні 35-40 років XX в. - активний розвиток другої глобальної екологічної кризи, що проявився в у перевиснаженні природних ресурсів, часом - у вичерпанні їх, у перезабрудненні навколишнього середовища, деградації біосфери.

Сьогодення характеризується поглибленням глобальної екологічної кризи, низьким рівнем екологічного утворення і свідомості більшості населення, подальшим нарощуванням промислових і сільськогосподарських потужностей, нещадною експлуатацією усіх видів природних ресурсів, збільшенням забруднення геосфери і нагромадженням небезпечних відходів.