3.6 Середовище життя людини. Поняття урбанізації. Недоліки і переваги великих міст і агломерацій

Під поняттям "природне середовище" розуміється середовище, не порушене людською діяльністю. Практично таке середовище існує зараз лише в далеко не всіх місцях - спеціально відведених заповідних зонах.

Більш широке значення має поняття "географічне середовище" - змінена людиною в процесі суспільної діяльності природне середовище. Як синонім цього поняття застосовують термін "навколишнє середовище", тому що очевидно, що реальна діяльність і життя людей протікають в оточенні не тільки природи, нехай навіть зміненої, але і серед величезної кількості речей, створених людиною.

"Середовище життя людини" - природне, техногенне і соціально-економічне оточення людини. Середовище життя людини набагато ширше екологічного середовища, крім факторів загального природного середовища включає створене людиною матеріальне і соціальне середовище.

Створене людиною середовище включає:

1. Квазиприродне середовище - елементи природного середовища, змінені людиною (перетворені ландшафти, змінена мезоклімат) т.зв.;

2. Техногенне середовище - штучні елементи - будинки, спорудження, кондиционированный мікроклімат, шуми, електромагнітні полючи, що проникає радіація, засоби виробництва і споживання;

3. Селитебне середовище - середовище жител і населених пунктів;

4. Виробниче середовище - середовище робочих місць і виробничих об'єктів;

5. Соціальне середовище людини - організована сукупність зв'язків людей (родина, етнос, державне суспільство), у якому формуються і задовольняються психологічні, культурні, соціальні й економічні потреби особистості.

Для визначення поняття "місто" у різних країнах використовуються різні критерії: чисельність населення, щільність населення, історично сформований статус міста, адміністративні функції й інші критерії.

Наприклад, під містом у Данії розуміють населений пункт, що нараховує понад 250 жителів, у Японії - понад 30 тис. жителів, у Росії законодавчо встановлений мінімальний поріг чисельності населеного пункту - 12 тис. жителів, у якому не менш 75% його населення повинне бути зайнято несільськогосподарською діяльністю.

Украй неоднозначно і складне поняття "урбанізація" (від лат. urbanus - міський).

У вузькому змісті слова, урбанізація - ріст частки міського населення, виникнення нових міст, підвищення технічної оснащеності міського простору, ріст міст і підвищення їхньої ролі в житті країни і т.д.

У широкому змісті слова урбанізацію визначають як багатогранний глобальний соціально-економічний процес, зв'язаний з різко усилились в епоху науково-технічної революції розвитком і концентрацією продуктивних сил і форм соціального спілкування, з поширенням міського способу життя на всю мережу населених місць.

Урбанізація виявляється в збільшенні ролі міста в житті суспільства, у зміні способу життя великих мас людей.

Міські агломерації - складні системи поселень, що зростаються, у яких зосереджуються мільйони і десятки мільйонів людей. Вони виникають тоді, коли концентрація різних видів діяльності досягає настільки високого ступеня, що рамки автономного міста стають для неї недостатні.

Урбанізацію найчастіше розглядають як соціальне явище, оскільки місто є продуктом суспільного розвитку і цивілізації. Однак місто - це одночасно й автономна екосистема чи елемент глобальної екосистеми.

Урбоекосистема - це природно-територіальний комплекс, який знаходиться під безперервним впливом міста (минулим, сьогоденням і майбутнім). Вивченням стану біогеоценотичного шару міста і його урбанизированных околиць і займаєтся урбоекологія.

Індустріально-міська фаза розвитку людства продовжується всего 200-300 років.

У нач. ХХ ст. у містах проживало 13 % населення Землі, у середині ст. - 28 %, у нач. ХХ1 - 50 %.

Швидко росте кількість міст-мільйонерів: чисельність жителів у найбільших з них складає: у Мехіко - 27,5 млн., Шанхай - 25,8, Пекін - 22,8.

В Україні міське населення складає 68 %.

Більше 1/3 усіх міських жителів України живе в 4-х областях: Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької.

По сумарних екологічних показниках міста поділяються на п'ять категорій:

1. благополучні;

2. задовільні;

3. відносно напружені;

4. напружені;

5. критичні.

Статистичні дані свідчать, що екологічне неблагополуччя починається тоді, коли чисельність населення міст перевищує 100 тис. чіл.

Урбоекологія - наука про взаємозв'язки і взаємодію в часі і просторі двох підсистем - соціально-економічної (у складі соціальної, технічної, енергетичної, адміністративно-вирішальної, інформаційно-керуючої) і природної.

Урбоекологія вивчає проблеми міст і міського населення, а також природну підсистему міський соціоекосистеми.

Природоруйнівна сила великих міст не строго еквівалентна чисельності населення, а набагато вище. Техногенний вплив міста не обмежується його територією, а виходить далеко за її границі. Саме в містах, населення яких перевищило 100 тис. чіл. Спостерігається не тільки ріст серцево-судинних, бронхо- легеневих, онкологічних захворювань, СПІДа, але і збільшення психопатологічних форм антисоціального і кримінального поводження. Причому чим більше місто, тим непропорційно більше в ньому хуліганів, алкоголіків, наркоманів.