- •1.1. Комплексне креслення точки і прямої 6
- •1.1. Комплексне креслення точки і прямої
- •Умова паралельності прямих:
- •Умова перетину прямих:
- •Умова схрещування двох прямих:
- •Умова паралельності прямої і площини:
- •Аналіз задачі:
- •Положення геометричних образів при яких відстані
- •Розв’язання
- •3.2.1. Спосіб трикутників
- •Розгортка складається із чотирьох рівнобедрених
- •3.2.2. Спосіб розкатки
- •3.2.3. Спосіб нормального перерізу
- •Вправи для самостійного дослідження
- •3.3.4. Конічні перерізи.
- •3.4.3. Перетин прямої з похилим циліндром
- •Тема 3.5. Взаємний перетин поверхонь. Загальний алгоритм побудови лінії перетину поверхонь. Способи побудови лінії перетину поверхонь
- •Загальний алгоритм побудови лінії перетину поверхонь
- •3.5.2.А. Співвісні поверхні обертання і їх лінії перетину
- •Спосіб концентричних сфер
- •Геометричний алгоритм розв’язання задачі
- •Спосіб ексцентричних сфер
- •Геометричний алгоритм рішення задачі
- •У точковому численні прийнято позначати параметр t через q, а його доповнення до одиниці – через р. Рівняння прямої, записане у вигляді
- •4.7.2. Основа перпендикуляра, опущеного з точки на пряму.
- •4.7.3. Точка виходу з площини та її геометрична інтерпретація.
- •Викладки цього розділу є розрахунковою основою одного із епюрів з курсу нарисної геометрії.
- •Розділ 5. Теоретичні основи аксонометрії
- •Ортогональні проекції точок на будь-яку площину проекцій, які супроводжуються числами, що визначають відстань точок від їхніх проекцій, називаються проекціями з числовими позначками.
3.5.2.А. Співвісні поверхні обертання і їх лінії перетину
Для визначення лінії перетину двох поверхонь обертання доцільно скористатися однією властивістю цих поверхонь. Воно полягає в тому, що
дві співвісні поверхні, тобто поверхні имеющие загальну вісь, перетинаються по колах, якы проходять через точки перетину меридіанів поверхонь.
На рис.11 таких точок одна - Q, на рис.12 – дві: M і N і стільки ж відповідних їм ліній перетину: q, m, n.
Н
Рис.1
3.5.2.б. ПЕРЕТИН ПОВЕРХОНЬ ОБЕРТАННЯ І СФЕРИ З ЦЕНТРОМ НА ОСІ ОБЕРТАННЯ
В окремому випадку, якщо одна з поверхонь обертання – сфера, приведене вище властивість може бути сформульована інакше, а саме:
я
Рис.3
Якщо вісь поверхні обертання перпендикулярна площині проекцій П1 (або П2), то кола проекціюються на площину П1 (або П2) без спотворення, а на площину П2 (або П1) у відрізки прямих, перпендикулярних фронтальній (горизонтальній) проекції осі обертання (див. рис.1…3)
Поверхня сфери може перетинатися по колу з будь якою співвісною поверхнею обертання, що має сімейство кіл, наприклад, з циліндричною поверхнею, конічною поверхнею другого порядку, та ін.
Застосування сфер у якості допоміжних січних поверхонь становить особливий інтерес, тому що будь-яка площина, що проходить через центр сфери, є площиною симетрії, на сфері може бути узята нескінченна безліч систем кіл, і проекція сфери будується дуже просто. Ці обставини дозволяють з достатнім ступенем точності будувати лінії перетину поверхонь обертання за допомогою допоміжних сфер.
Сфери-посередники проводяться або з одного загального для всіх сфер центра (спосіб концентричних сфер), або – з різних центрів (спосіб ексцентричних сфер). В останньому випадку радіуси сфер можуть бути рівними або різними.
Особливості кожного з цих способів і умови його застосування простежимо на конкретних прикладах.
3.5.2.в. СПОСІБ КОНЦЕНТРИЧНИХ І ЕКСЦЕНТРИЧНИХ СФЕР ПРИ ПОБУДОВІ ЛІНІЇ ПЕРЕТИНАННЯ ПОВЕРХОНЬ ОБЕРТАННЯ
Спосіб концентричних сфер
Цей спосіб застосовується для побудови лінії перетину двох поверхонь обертання, осі яких перетинаються. Він заснований на співвісності поверхонь.
Центр допоміжної січної сфери повинний лежати в точці перетину осей поверхонь.
Для спрощення графічного розв’язання необхідно, щоб площина, утворена осями поверхонь обертання, була паралельна до якої-небудь площини проекцій.
Приклад 1. Побудувати лінію перетину конічної і циліндричної поверхонь обертання з перетинними осями (рис.14).
Побудуємо довільну сферу радіуса R1 з центра O(O2), що на кресленні зобразиться колом з центром O2. Ця сфера соосна як з однією, так і з другою поверхнею, а тому вона перетне їх по колах.
Позначемо кола перетину, зображені на кресленні відрізками прямих, відповідно як a2 і b2.
В перетинанні кіл одержимо точку 22, що належить обом даним поверхням і, отже, до шуканої лінії перетину. Проекції таких точок є точками перетину проекцій кіл.
Змінюючи радіус допоміжної сфери і виконуючи аналогічні побудови, одержимо інші проміжні точки лінії перетину поверхонь.
Перед тим як проводити кола, що зображують довільні сфери, потрібно з'ясувати розміри радіусів найбільшої та найменшої сфер, придатних для розв’язання даної задачі. Для цього треба визначити точки перетину окреслювальних утворюючих поверхонь. Відрізок, що представляє відстань найбільш віддаленої проекції точки (12) від проекції центра (O2), буде радіусом найбільшої сфери. Для визначення радіуса найменшої сфери потрібно з точки O2 провести дві нормалі до окреслювальних ліній поверхонь. Визначивши точки перетину N2 і N’2 нормалей з окреслювальними лініями, потрібно взяти більший із двох отриманих відрізків. Якщо взяти як радіус допоміжної сфери менший відрізок, то одна з даних поверхонь з такою сферою не перетнеться.
Таким чином, сфера мінімального радіуса повинна до більшої поверхні поверхні, перетинаючи меншу. Максимальний радіус сфери --це відстань від центра сфери до найбільш віддаленої точки перетину окреслень поверхонь.