Класифікація установок аерозольного пожежогасіння
З 1992 року для цілей пожежогасіння почали використовуватися системи об'ємного аерозольного гасіння і локалізації пожеж (CAГ) на основі генераторів вогнегасного аерозолю (ГВА), які створюють аерозольний вогнегасячий склад (АВС). Вогнегасний склад отримують спалюванням твердопаливної композиції (ТПК) окислювача і відновника. Як окислювач зазвичай використовуються неорганічні з'єднання лужних металів [переважно нітрат (KNO3) і перхлорат (КС1О4) калію], як горюче-відновлювач -- органічні смоли (епоксидний ідитол і тому подібне). Ці ТПК можуть горіти без доступу повітря.
Утворюваний як продукт згорання аерозоль складається з газової фази (переважно діоксид вуглецю) і зваженої фази, що конденсує, у вигляді якнайтоншого порошку, аналогічного вогнегасячим порошкам на основі хлориду і карбонату калію. АВС відрізняється від звичайних порошків значно більшою дисперсністю (приблизно у 50 разів), тому заздалегідь виготовляти і зберігати порошок з розміром часток 10-6 м із-за схильності до злежування практично неможливо. Завдяки високій дисперсності вогнегасна здатність АВС в 5-8 разів перевищує вогнегасну здатність порошків і хладонів, і більш ніж на порядок двоокису вуглецю і азоту. Іншою перевагою АВС є можливість гасіння пожеж підкласу А1 (тліючі матеріали).
Автоматичні установки аерозольного пожежогасіння (АУАП), відповідно до НПБ 88 [43], застосовуються для гасіння (ліквідації) пожеж підкласу А2 і класу В по ГОСТ 27331 [41] об'ємним способом в приміщеннях об'ємом до 10000 м3, заввишки не більше 10 м. При цьому допускається наявність у вказаних приміщеннях горючих матеріалів, горіння яких відноситься до пожеж підкласу А1 по ГОСТ 27331 [41].
Допускається застосування установок для захисту кабельних споруд (напівповерхи, колектори, шахти) об'ємом до 3000 м3 і висотою не більше 10 м, при значеннях параметра негерметичності приміщення не більше 0,001 м і за умови відсутності в електромережах захищаємої споруди пристроїв автоматичного повторного включення.
Вживані в стаціонарних автоматичних установках об'ємного аерозольного пожежогасіння генератори вогнегасного аерозолю (далі -- ГВА) на основі твердопаливних аерозолеутворюючих вогнегасних складів підрозділяються по (рис. 1.41):
розміру зони, що утворюється при роботі ГВА, з температурами більш 400°С;
конструктивному виконанні ГВА;
способу приведення в дію ГВА.
Рисунок 1.41 – Класифікація генераторів вогнегасного аерозолю
За розміром зони, що утворюється при роботі ГВА, з температурами більше 400 °С, генератори підрозділяються на три типи :
I - генератори, що мають розміри зони більше 250 мм;
II - генератори, що мають розміри зони від 50 до 250 мм;
III - генератори, що мають розміри зони не більше 50 мм.
Вимоги до установок пожежогасіння Установки водяного та пінного пожежогасіння
Установки водяного, пінного, а також водяного пожежогасіння зі змочувачем підрозділяються на спринклерні та дренчерні.
Параметри установок водяного пожежогасіння зі змочувачем належить визначати аналогічно параметрам установок водяного пожежогасіння.
При обладнанні будинків і споруд водяними і пінними установками пожежогасіння, притехніко-економічному обгрунтуванні допускається передбачати установки пожежогасіння в приміщеннях, де за нормами вимагається тільки автоматична пожежна сигналізація. Для цих приміщеньвитрати вогнегасної речовини не повинні бути визначальними, а інтенсивність зрошення приймаєтьсянормативною.
Для кожної секції установки пожежогасіння слід передбачати окремий вузол керування.
За наявності в приміщенні технологічних площадок, виконаних із суцільного матеріалу, обладнання або вентиляційних коробів (нахилених або горизонтальних) з мінімальним розміром по ширині або діаметру більше ніж 0,75 м, розташованих на висоті від підлоги не менше 0,70 м, належить під ними додатково встановлювати спринклерні або дренчерні зрошувачі, спонукальну систему установки пожежогасіння.
Параметри автоматичних установок пожежогасіння слід вибирати залежно від груп приміщень, приведених в табл. 1.50 (додаток В ДБН В.2.5-13-98* [54]).
Таблиця 1.50 - Групи приміщень (виробництв і технологічних процесів)