Konspekt_lektsy_po_ukr

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

не зауважена або витлумачена як вияв негативного ставлення до адресата. По-різному сприймаються вітальні фрази в поспішному й повільному темпі, з м'яким, несмілим, пригніченим чи злим тембром, з насупленим, іронічним, меланхолійним поглядом, з радісною, удаваною, єхидною посмішкою і т. ін.

Супроводжуючі знаки вітання

Словесні вітання супроводжуються невербальними знаками з такою ж (вітальною) семантикою: жінки – плавним нахилом голови, чоловіки –легким схилянням верхньої частини тулуба і (або) голови, молоді люди – такими ж, але трохи нижчими поклонами. Поклони горбів не роблять, – повчає народна мудрість.

Тим, хто вітається, дуже пасує, зазвичай, привітна усмішка. Поклоном із усмішкою можна привітатись і без слів, але тільки з дуже близькими знайомими, друзями, і це ж стосується вітання піднесеною вгору рукою, стисканням власних рук тощо.

Вітання до того, хто стоїть або проходить у зустрічному напрямку: належить повернути голову в його бік і вклонитися. Якщо ваш супутник з кимсь вітається, то і вам треба це зробити. Так само треба відповісти поклоном і тому, хто вітався з вашим супутником. Це правило зобов'язує чоловіків, жінка відповідає на вітання з супутником тільки незнайомої їй особи лише тоді, коли воно виразно стосувалося цієї жінки.

Вітаючись, треба обов’язково вийняти цигарку з рота, а руки з кишень, зняти темні окуляри. Останнє, звичайно, не поширюється на людей із вадами зору.

Непотрібно кричати вітаючись через вулицю: це вважається непристойним. Достатньо зорового контакту і нижчого поклону. Якщо відстань перевищує тридцять кроків, зазвичай не вітаються. Неправильно вітатись аж порівнявшись із адресатом і так само негарно вітатися з надто великої відстані, бо це може бути трактовано як схильність до чиношанування, підлабузництва, улесливості.

Здіймання головного убору

Зазначений етикетний знак поширений здебільшого серед європейських народів. Ця традиція започаткована ще в Стародавньому Римі, де раби мусили знімати головний убір, щоб було видно поголену, рабську голову. Знімали свій шолом середньовічні лицарі на знак добрих намірів і довіри.

Знімання чи незнімання головного убору тривалий час вважалося однією з найприкметніших ознак, за якими народи Європи протиставлялися народам Сходу. Так, в одній із відомих легенд говориться про те, як Іван Грозний наказав турецьким послам, які не зняли головних уборів, прибити їх цвяхами до голови. Українці головний убір знімають, коли входять до хати і коли споживають їжу. В Англії існує товариство джентльменів, які знімають капелюхи під час телефонної розмови. Не знявши головний убір, не можна цілувати дамі руку. Капелюх рекомендується знімати рукою, протилежною людині, повз яку проходять. Беруть його спереду-згори й описують невелике півколо до висоти обличчя, роблять це за три кроки до знайомого, який стоїть або йде назустріч. Зодягають капелюх щойно розминувшись і шапку знімають спереду за дашок. Шапку без нього, а також берет для привітання знімати не заведено.

Потиск рук

У середні віки рукостискання було знаком шанування і відданості, при цьому нижча за рангом особа ставала на коліно. Потиск рук з легким їх потрясінням в XVI ст. означало єднання і скріплення договору. Як знак вітання потискання рук з'явилось лише на початку XIX ст. в Європі замість раніш прийнятих поклонів реверансів чи розмахування руками.. Це елемент європейської культури спілкування, який поширився на цілий світ. Такий спілкувальний знак, наприклад, у Південній і Східній Азії раніше був невідомий. В Японії ще й нині потиск рук на знак вітання використовується переважно у спілкуванні з європейцями й американцями, а жінки уникають його на загал, бо це сприймається негативно. Самураї, етичний кодекс яких лежить в основі японського виховання, обмінювались рукостисканням лише перед смертельною битвою, оголошуючи цим один одному неминучу загибель.

31

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Так само і в Європі потиск рук застосовується не всюди однаково. Англійці, приміром, використовують його нечасто, а в німців, навпаки, рукостискання настільки поширене, що, як пишуть місцеві гумористи, саме за ним у світі впізнають туристів із Німеччини. За сучасних умов рукостискання відображає вже напрацьовані партнерські зв'язки або вказує на потенційні можливості до співробітництва. І оскільки далеко не з усіма знайомими у нас такі відносини, потиск рук є не обов’язковим жестом. Зазвичай, рукостискання використовується при першій зустрічі, на початку переговорів, на прощання з друзями чи партнерами.

Треба пам'ятати, що першим руку подає господар – гостю, старший – молодшому, жінка – чоловікові, соціально вищий – нижчому, одружений – неодруженому, а не навпаки. Якщо присутніх багато, то доречно обмежитись потиском рук із господарем (господинею) дому чи начальником, а з іншими, вклонившись, привітатися словами. Якщо люди сидять за обідом, вечерею тощо, то вітатись з ними за руку не треба. Не можна також подавати руку через стіл. Навіть найвищий начальник для цього має вийти з-за столу. Не прийнято вітатись потиском руки через стіл. Подають тільки праву руку. Ліву руку, зап‘ясток можна подати для вітання тільки найближчим друзям, і то в крайньому разі, у арабів це взагалі не прийнято. Невихованою буде вважатись людина, яка подаючи праву тримає ліву руку в кишені або залишає в ній цигарку. У першому випадку – це босяцтво, у другому – елементарна неповага.

Подавати руку з розчепіреними пальцями, долонею донизу або догори не заведено. Всі ці жести можуть мати психологічне тлумачення, яке свідчить не на користь людини, що ними послуговується. Владні особи звичайно практикують домінуюче рукостискання: руку подають долонею вниз. Іноді застосовується підлегле рукостискання: руку простягають долонею вгору. Щоб показати себе вихованою людиною, краще руку подавати не долонею вгору чи боком, а під кутом 45° до підлоги. Обмінюючись потиском рук з представником тих суспільств, де узвичаєно цілувати дам у руку, жінці належить розслабити руку на випадок, якщо чоловік захоче піднести її до губ.»Але, навіть розслаблена рука має залишатися красивою, а не нагадувати вогку ганчірку», – застерігає перша дама американського етикету Емілія Поуст.

Як правило, чоловіки, за винятком старих і хворих, подаючи руку, підводяться. Жінки, особливо старшого віку, коли вітаються з чоловіками або молодшими жінками, подають руку сидячи й не потискаючи. Не можна подавати руку мусульманину. У більшості ісламських країн чоловіки взагалі не мають права вітатися з жінками, якщо вони не є родичами. Жінки можуть подавати руку для вітання не знімаючи рукавичку. До того ж не тільки тоді, коли рукавички є елементом жіночого туалету.

Цікаво знати!

Вітання

Вітаємо Вас...

Прийміть найщиріші вітання з нагоди...

Від щирого серця вітаємо Вас...

Вітаємо з обранням на посаду...

Сердечні вітання з нагоди професійного свята...

Від імені колективу вітаємо Вас з успішним захистом кандидатської дисертації...

Ректорат та колектив навчального закладу вітають Вас з ювілеєм...

Вітаємо Вас із приємною подією...

Зі святом Вас...

Дозвольте привітати від імені...

Поздоровляємо Вас із...

Запрошення

Дозвольте запросити Вас...

Запрошуємо Вас...

Будемо вдячні, якщо Ви погодитесь взяти участь в урочистостях.

32

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Запрошуємо Вас відвідати...

Розраховуємо отримати Вашу згоду...

Будемо раді бачити Вас...

Будьте ласкаві...

Сподіваємось, що Ви погодитесь...

На знак своєї вдячності запрошую Вас...

Чекаємо на Вас...

Маємо до Вас прохання...

Нам дуже хотілося б, щоб Ви...

Просимо не втратити нагоди і завітати до...

Подяка

Дозвольте висловити свою вдячність за...

Щиро дякуємо!

Висловлюємо свою вдячність...

Дякуємо за надану можливість...

Ви заслуговуєте на найщирішу та найглибшу вдячність...

Вдячні Вам за те, що...

Спасибі, ми Вам так зобов'язані!

Дякуємо за підтримку і сподіваємось на подальшу співпрацю.

Від імені колективу дякуємо Вам за...

Прийміть нашу щиру подяку за...

У цьому листі ми хочемо висловити подяку...

Було б несправедливо, якби ми не подякували Вам...

Ми високо цінуємо Вашу допомогу...

Нагадування

Нагадуємо Вам, що...

Змушені нагадати Вам, що...

Вибачте, але ми хочемо нагадати про...

Просимо Вас звернути особливу увагу на...

Вважаємо за необхідне нагадати Вам про...

Не дуже зручно, що змушені нагадувати Вам про...

Доречно буде нагадати Вам...

Звертаємо Вашу увагу на те, що...

Нам дуже прикро повідомляти, що...

ТЕМА 3.

СТИЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

Структура теми

1.Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.

2.Основні ознаки функціональних стилів.

3.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів

4.Науковий текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності

Ключові слова і поняття:

функціональні стилі, офіційно-діловий стиль, науковий стиль, газетно-публіцистичний стиль, літературно-художній стиль, розмовно-побутовий стиль, конфесійний стиль, культура мовлення, термін, текст, тема повідомлення (тексту), мета висловлення, вступ, актуальність, основна частина тексту, висновки.

33

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

1. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.

Мова – явище соціальне. В суспільстві вона виконує різні функції (інформування, спілкування, доведення, тлумачення, емоційного впливу і таке інше), що, у свою чергу, відбивається на її стилістичних рисах.

Функціональні стилі – різновиди літературної мови, які виокремлюються відповідно до колективно усвідомлюваних типів спілкування і функцій мови у різних сферах суспільної комунікації.

За сферами використання, призначення та характерними мовними рисами виокремлюються функціональні стилі: розмовно-побутовий, офіційно-діловий, газетнопубліцистичний, літературно-художній, конфесійний та науковий.

Деякі мовознавці виділяють також епістолярний та ораторський стилі, однак їхні ознаки збігаються з ознаками офіційно-ділового, публіцистичного й розмовного стилів.

Слово «стиль» має такі значення:

1.Стиль життя людини найчіткіше проявляється в складних умовах.

2.Необхідно розвивати у собі вміння швидко обирати оптимальний стиль поведінки в будь-якій ситуації.

3.Дизайнери впевнені: почуття стилю подібне до м’яза: якщо тренувати регулярно, буде в чудовій формі.

4.Різниця між старим і новим стилем літочислення становила 13 днів.

5.Вигляд будівлі, який викликає в нас почуття, – це і є архітектурний стиль.

6.Мовний стиль – це сукупність засобів, вибір яких зумовлений змістом, метою та характером висловлювання.

2.Основні ознаки функціональних стилів.

Офіційно-діловий стиль задовольняє потреби офіційного спілкування в державному, громадському, економічному та політичному житті. Цим стилем пишуться закони, укази, статути, розпорядження, ухвали, протоколи, звіти; ведеться ділове листування.

Для офіційно-ділового стилю характерні такі особливості: виклад логічний, мовні засоби великою мірою стандартизовані, широко використовуються усталені штампи, слова вживаються в прямому значенні, речення переважно прості поширені, текст чітко ділиться на частини (параграфи, пункти, підпункти тощо).

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають точності формулювань, не допускають двозначності, позбавлені емоційності. Наприклад:

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Верховна Рада України 24 серпня 1991 року.

Науковий стиль обслуговує сферу науки. Для нього властиві такі особливості: мова виключно літературна, наявна велика кількість термінів, речення переважно складнопідрядні, твердження документовані, слова використовуються, як правило, у прямому значенні.

34

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Наведемо приклад наукового стилю:

Авансований капітал (від франц. avancer – виплачувати наперед) – це грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство (підприємницьку діяльність) з метою одержання зиску (прибутку). Він витрачається на придбання засобів виробництва і наймання робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини авансованих грошових коштів у економічній теорії заведено називати відповідно постійним і змінним капіталом.

Газетно-публіцистичний стиль належить до сфери засобів масової інформації. Мова цього стилю повинна бути ясною, точною, виразною. Водночас вона образна, експресивна, емоційно забарвлена. Виклад, з одного боку, логічний, з другого – насичений художніми тропами та іншими засобами емоційного впливу на читача або слухача. Наприклад:

Результати загальнонаціонального соціального дослідження «Земельна реформа», проведеного Центром соціальних експертиз Інституту соціології Національної академії наук, були несподіваними. При досить консервативній суспільній свідомості (всього 20 відсотків селян хочуть господарювати на своїй землі) кількість прихильників земельної реформи з позаторішніх 22 відсотків зросла до 38 у минулому році (З газети).

Літературно-художній стиль використовує все багатство національної мови, у тому числі діалектизми, жаргонізми тощо. Мова переважно образна, насичена художніми тропами, багата на синоніми, антоніми, інші засоби словесного зображення. Важливу роль тут відіграють звукові засоби: алітерації (повторення однакових приголосних), асонанси, звуконаслідування, ритмомелодика тощо. Однією із суттєвих ознак художнього твору є образ автора, який виявляється як в авторському світобаченні, так і в доборі та організації мовних засобів. Тому художній стиль розпадається на низку індивідуальних, авторських стилів. «Але, – зазначає О. Пономарів, – вдаючись до тих чи тих лексико-фразеологічних і морфолого-синтаксичних засобів загальнонародної мови, вживаючи фольклорних, говіркових, просторічно-жаргонних елементів, автор мусить завжди орієнтуватися на літературну норму». Наприклад:

Молитва до мови Мово! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, дніпровської води,

від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія.

То ще стояла ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби. І висвячувала душу козацького роду. І множила край веселий, святоруський люд, хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення (К. Мотрич).

Розмовно-побутовий стиль властивий насамперед усному побутовому мовленню, але його елементи використовуються також у художній літературі та публіцистиці.

Для цього стилю характерна розмаїтість ритміко-мелодійних варіацій, велика кількість експресивних та емоційно-оцінних слів, неповні, а також складні безсполучникові речення. У ньому досить широко використовуються просторічні елементи тощо. Наприклад:

Ой люди добрі! Що мені на світі Божому робить? Не можна, не можна за лихими сусідами на селі вдержатись. Хоч зараз спродуйся, пакуйся – та вибирайсь на кубанські степи! Дав же мені Господь сусідів – нічого казати! Але ніхто мені так не допік аж до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов'їха. Та що й говорить? Хіба ж ви її не знаєте? Чи є ж така – не то що на селі, але й в цілому світі? Боже мій! Так уже її обминаю, обходжу десятою вулицею; отже ж зачепить! Якби я під землею лежала, вона б мене, капосна, і там знайшла б. А я, собі на лихо, вдалась добра (І. Нечуй-Левицький).

35

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Конфесійний стиль обслуговує сферу релігійно-церковного життя й використовується в богослужбових книгах, церковних відправах, проповідях, молитвах тощо. Для нього характерна архаїчна лексика піднесеного плану, наявність церковнослов'янізмів, застарілі форми слів, певна побудова речень. Мова, як правило, монологічна, сповнена ораторських прийомів. Наприклад:

Тебе взиваємо, правдивого Бога... Не зсилай на нас ні турбот, ні голоду, ні нагальної смерти, огню, потопи, щоб не відпали від віри нетверді вірою. Мало нас карай, багато милуй, мало рани, а милосердно лікуй; мало смути, скоро звесели, бо не може наша душа довго стерпіти Твого гніву, як стеблина вогню. Вкороти свій гнів, умилосердися, бо Твоя є сила милувати і спасати. Тому й продовжи ласку Твою для людей Твоїх... Всіх, що в роботі, в полоні, на засланні, в дорозі, у плавбі, в темницях, у голоді, і спразі, і наготі, – всіх помилуй, усіх потіш, усіх возрадуй, зсилаючи їм радість тілесну й душевну (Митрополит Іларіон).

Володіння стильовими засобами мови й уміння доцільно вживати їх свідчить про культурний рівень людини (див. табл. 3).

	Таблиця 3
Відмінності між науковою та художньою літературою
Наукова література	Художня література
Об'єктивність;	Втілення суб'єктивної позиції й світогляду;
індивідуальність автора нівелюється	індивідуальний стиль автора
Оперує фактами, законами, логічними	Створює художній образ, конкретний та
судженнями, встановлює причиново-	водночас багатозначний, впливає на органи
наслідкові зв'язки	чуття, виражає сутність дійсності
Логічне пізнання, що передбачає	Моделювання дійсності через художнє та
висвітлення фактів, їх узагальнення;	етичне осмислення дійсності автором.
випадкове підпорядковується	Творення естетичного образу реальності
закономірному, універсальному. На основі
цього здійснюється передбачення,
формулюється гіпотеза
Достовірність знання, точність даних,	Фантазія, вигадка, умовність, відтворення
документальність	загального в одиничному, моделювання уявної
	картини життя

3.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів

Усфері виробництва, економіки, бізнесу неможливо обійтися без фахового спілкування. Для цього необхідно володіти певною кількістю знань, відомостей, уявлень про правила, форми і методи ведення підприємницької справи, про принципи фахового спілкування, дотримання правил культури мовлення.

Культура мовлення – свідоме й критичне використання мовних засобів, володіння нормами усної та писемної літературної мови в різних сферах суспільної комунікації відповідно до мети й змісту висловлювання.

На рівні кожної науки існують свої термінологічні системи, які складають у сукупності її термінологію.

Термінологія вивчає конкретні терміни.

Термін – (від лат. terminus – межа, кордон) – слова або словосполучення із певної галузі науки, техніки, мистецтва, архітектури тощо. Водночас терміни можуть бути загальнонауковими, харакетрними для декількох наук (плюс, мінус, синтез, аналіз, конструкція), і вузькоспеціальними (податки, дивіденди, банкрутство підприємства –

36

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

економічні терміни, капітель, базиліка – архітектурні, трансмісія, двигун – механічні, вентиляція, водопровід – будівельні тощо).

Термінологія складає основу наукового стилю.

Науковий стиль – мовленнєва система, спрямована на забезпечення усного і писемного спілкування у сфері науки. Він характеризується власними позалінгвістичними та лінгвістичними рисами і реалізується у таких текстах, як: текст-оповідь, текст-

опис, текст-міркування, текст-доказ. Залежно від адресата інформації та стилю викладу тексти поділяються на популярні, монографічні, науково-навчальні тощо.

Розгалуження наукового стилю (його функціонально-стильову класифікацію) за підстилями і жанрами подано у таблиці 4.

		Таблиця 4
Функціонально-стильова класифікація наукового стилю
	НАУКОВИЙ СТИЛЬ МОВЛЕННЯ
Підстилі	Жанри
	Усний	Писемний
Академічний	Доповідь на науковій конференції	Монографія
		Стаття
Науково-навчальний	Лекція	Підручник
	бесіда	навчальний посібник
	спілкування на семінарському занятті	посібник
	спілкуання на практичному занятті	словник
	колоквіум	курс лекцій
	залік: діалог «Студент-викладач»тощо	методичні рекомендації
		тощо
Науково-	Бібліографічний огляд	Реферат
інформаційний	презентація літератури за темами тощо	анотація
		рецензія
		відгук
		тези
		патент
		словник
		каталог
		повідомлення
		тощо
Науково-популярний	Лекція	Нарис
	доповідь	стаття
	тощо	тощо
Науково-діловий та	Нарада	Службовий лист
виробничо-технічний	інструктаж	рекламація
	тощо	інструкція тощо.

4. Науковий текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності

Результатом мовленнєвої діяльності людини є текст.

Текст (лат. textum – зв’язок, тканина, побудова) – зв’язна мова, письмове чи усне повідомлення, що характеризується завершеністю, цілісністю, зв’язністю, тобто упорядкованістю змісту, структурною організацією складових частин (складається із заголовка і речень, абзаців), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, і має певну цілеспрямованість.

37

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Зв’язністю, тобто основою структурної організації тексту, є змістовий зв’язок, наступність його частин (речень, абзаців). Він полягає у тому, що кожна наступна частина (речення, абзац) будується на базі попередньої. Щоб забезпечити зв’язність під час побудови тексту, потрібно розставити речення в такій послідовності, яка відображає логіку розвитку теми повідомлення (тексту).

Тема повідомлення (тексту) – це об’єкт розгляду, дослідження, зміст якого розкривається в певному (специфічному для кожної галузі знання) аспекті.

Однією з найважливіших ознак тексту є цілісність, яка полягає в тому, що:

−текст кожною своєю частиною спрямовується одному й тому ж адресатові;

−зміст і послідовність речень у тексті підпорядковуються темі і меті

висловлення.

Мета висловлення – донести до слухача/читача якусь інформацію про певні явища, факти, висловити свою думку (думки).

Із змістовою цілісністю тексту пов’язане поняття завершеності висловлювання. Текст вважається завершеним, якщо автор логічно, послідовно й аргументовано довів до свідомості читача задумане. Показником завершеності тексту є також можливість дібрати до нього заголовок, який відображає його зміст (тему або основну думку висловлювання).

Головна мета створення тексту – повідомлення інформації. Загальна кількість інформації, закладена в тексті, – це інформаційна насиченість, при цьому цінність має насамперед нова інформація, саме вона і є показником інформативності і якості тексту. Можна стверджувати, що інформативність тексту – це ступінь його змістової новизни для читача, яка відображена в темі й авторській концепції, система авторських оцінок предмета думки.

Смислова організація наукового тексту має чітку внутрішню структуру. Тема тексту виражена в його назві. Аспекти розгляду теми – це підтеми, які в сукупності складають необхідну кількість інформації з певної теми. Підтеми можуть членуватися на ще менші за

змістом частини – субпідтеми, які контекстуально виявляються взаємозалежними / взаємопов’язаними складовими підтеми.

Наведемо приклад наукового тексту:

Основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва. Вона переносить свою вартість на готовий продукт частинами.

Вартість основного капіталу відшкодовується виробнику по мірі реалізації готових товарів (продукції, послуг).

Оборотний капітал – це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів) та оплату праці робочої сили.

За джерелами формування капітал підприємства поділяється на власний і позиковий. Власний капітал створюється переважно за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку за вирахуванням сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів. Він звичайно включає статутний, пайовий та резервний фонди. Позиковий (залучений капітал) формується на тимчасовій основі у вигляді довгострокової або (та) короткострокової позики, яка здійснюється у формі банківського кредиту.

Вступ-теза. Основна частина тексту. Висновки

Композиційно текст складається з таких частин:

1– вступ;

2– основна частина;

3– висновки.

Увступі автор підводить читача до усвідомлення основної проблематики тексту, акцентує увагу на здобутках у даній галузі. У вигляді тези стисло розкривається суть проблеми та її наукове чи практичне значення, стан дослідження, вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проводити дослідження.

38

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

У вступі наукової статті необхідно вказати її актуальність.

Актуальність – це увиразнення роботи шляхом посилання на ґрунтовні праці відомих науковців та чітке визначення проблемних питань з досліджуваної важливої проблеми.

Основна частина тексту підпорядкована загальній структурі дослідження і складається з розділів та підрозділів (якщо є необхідність – з пунктів (параграфів) та підпунктів), які обов'язково мають назви. Основна частина роботи повинна розкривати зміст теми. Ця частина тексту найбільша за обсягом. У цій частині роботи автор має не лише розкрити зміст теми, досягти поставленої мети та розв'язати поставлені завдання, а й подати цю інформацію у коректній науковій формі, доступній для сприйняття. Науковий текст передбачає логічний виклад матеріалу, використання відповідної термінології, поступове розгортання аргументації.

Основна частина призначена довести, що дослідження є новим, актуальним, оригінальним та своєчасним. Ця частина може містити класифікації, періодизації, власні визначення, узагальнення. Виклад матеріалу підпорядковується одній провідній ідеї, чітко визначеній темою роботи.

В основній частині автор подає виклад матеріалу. Кожна теза в основній частині підкріплюється прикладами й аргументується. Поряд з існуючими думками вчених автор висловлює власну позицію і доводить її. Якщо текст носить суто інформаційний характер, то подається логічний і послідовний виклад матеріалу. Викладу надають чіткості схеми і таблиці, статистичні дані.

Висновки можуть бути оформлені як суцільний текст або як пронумерований перелік найголовніших результатів дослідження. Висновки не повинні суперечити основній частині або містити інформацію, якої не було в тексті. Висновки співвідносяться зі вступом. У висновках формулюють рекомендації щодо наукового та практичного використання результатів дослідження, окреслюються перспективи досліджень у даній галузі.

Кожний науковий текст розраховується на конкретних адресатів, які мають необхідні для сприймання наукової інформації тексту фонові знання. Загальні стилістичні риси наукового тексту наведено у табл. 5, 6.

		Таблиця 5
Стилістичні риси наукового тексту
Мовні риси		Екстралінгвістичні риси
1. Функціонування термінів (цитати та посилання на	1.	Інформативна насиченість
першоджерела)
2. Використання наукової фразеології та сталих	2.	Конкретність, точність,
термінологічних словосполучень (відсутність	лаконічність висловлювань,
емоційно-експресивних засобів)	предметність тлумачень
3. Велика кількість іменників – складених термінів	3.	Узагальненість понять,
та віддієслівних іменників, розподіл тексту на	об'єктивний аналіз явищ
розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи,
абзаци з цифровою, тобто літерною, нумерацією
4. Активне функціонування іменників у родовому	4.	Логічна послідовність і
відмінку (перевага дієслів теперішнього часу)	доказовість викладу,
	аргументованість та
	переконливість тверджень
5. Активне функціонування прикметників,	5.	Спрямованість на адресата з
дієприкметників та дієприкметникових зворотів,	визначеними фоновими
велика кількість слів іншомовного походження	знаннями
6. Активне функціонування числівників та	6. Часова невизначеність (окрім
сполучень числівників з іменниками	текстів-оповідей)
39

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

7.Функціонування складнопідрядних речень та речень з дієприслівниковим зворотом

8.Висока частотність безособових та узагальненоособових речень, а також пасивних конструкцій

9.Використання формул, графіків, таблиць, схем, рисунків, діаграм, карт, математичних, хімічних, фізичних та інших позначок

			Таблиця 6
		Лексичні особливості наукового тексту
		ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО ТЕКСТУ
Типологія лексичних груп та позначень			Словотвір
1. Загальнонаукові терміни: циліндр, трикутник,			1. Складні слова, утворені з двох або
атом, дільник тощо			більше коренів: самофінансування,
			платоспроможність, товарообіг,
			вольтметр,
			діелектрик, співвідношення
2. Професіоналізми та фахова термінологія:			2. Іменники, утворені від дієслів:
апсида, дефолт, баланс, аванс, лізинг, номінал,			прибуток, обрахування, обчислення,
облігації, консоль, портланд-цемент,			застосування, перетин, падіння,
склоочисник, кермо, ущільнювач тощо			коливання
3. Загальновживані слова у складі			3. Іменники, утворені від
термінологічних словосполучень: собівартість			прикметників: жорсткість,
продукції, аудиторська служба, статутний			залежність, сталість,швидкість
фонд, коробка передач, юридична особа, система
водоочищення тощо
4. Скорочення, абревіатури: км/с, мм, рр, км/год			4. Прикметники, утворені від
			іменників: сумарний, резонансний,
			земний,миттєвий
5. Латинські назви та їх умовні позначення:			5. Дієслова у пасивній, безособовій та
Cu – купрум (мідь)			узагальнено-особовій формах:
H – аш (водень)			виконується, розглядається,
			розраховується, виконують,
			розглядають, розраховують,
			розглянуто, виконано
6. Цифри, формули, математичні знаки тощо
Х – ікс,
У – ігрек,
+ – плюс,
		– корінь

Зазначимо при цьому, що формули, математичні знаки, а також схеми, графіки та рисунки найбільше вживаються у наукових текстах з математики, фізики, хімії, біології; рідше – у текстах з суспільно-політичних наук.

40