Konspekt_lektsy_po_ukr

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Ще одна композиційна особливість наукового стилю – документування тверджень, посилання, цитати. За типом мовлення сучасні наукові тексти є монологічними, вживаються в усній та писемній формах із переважанням останньої. Стиль писемної наукової мови – безособовий монолог. Тому викладають, зазвичай, від третьої особи, оскільки увагу зосереджено на змісті й логічній послідовності повідомлення, а не на суб'єкті. Порівняно рідко використовуються форми першої й зовсім не використовуються форми другої особи займенників однини. Авторське «я» поступається значущості й вагомості тих наукових явищ, які досліджуються.

4. Оформлювання результатів наукової діяльності.

Отриманню диплома бакалавра, спеціаліста, магістра, кандидата наук передують іспити з певних фахових, гуманітарних та методологічних дисциплін і захист результатів наукових досліджень студентів, магістрів, аспірантів. Відомий італійський культуролог і філософ У. Еко дає поради щодо технології написання випускних робіт. Ці поради корисні також для написання й оформлення будь-яких інших наукових праць: дипломних робіт, магістерських і кандидатських дисертацій (дисертація, на відміну від дипломної роботи, ґрунтується на більш оригінальних, нових знаннях і є певним, нехай і дуже скромним внеском у розвиток науки), статей, книг, рефератів. У. Еко не вказує, що саме писати у дипломній роботі, але дає уявлення про сутність дипломного проектування, вибір теми диплому, поетапне планування, організацію й оформлення результатів досліджень. За його думкою, дипломна робота є перевіркою рівня професійності бакалавра або спеціаліста. В чому сутність дипломної роботи, для чого вона потрібна? По-перше, вона є необхідною умовою отримання вищої освіти в багатьох країнах. По-друге, вона є, як правило, творчою компіляцією (від лат. Compilatio – крадіжка, грабіж – наукова праця, створена на використанні чужих творів). У компілятивній роботі демонструється вміння критичної переробки відповідних наукових джерел. Для підготовки дипломної роботи студентові

необхідно: 1) чітко	сформулювати тему; 2) зібрати	матеріал з	історії цього питання;
3) систематизувати	цей матеріал; 4) осмислити його;	5) надати	йому органічної форми;

6) зробити текст зрозумілим, а джерела, на яких він базується, прозорими.

Вибір теми дослідження. Корінним питанням у самостійній науковій роботі студентів є вибір теми. Правильно вибрати тему – це на 50 відсотків забезпечити її успішне виконання. Тема дослідження повинна бути актуальною, відзначатися новизною, спрямовувати науковий пошук в бік життєвих, ще не розв’язаних питань і проблем сучасної науки. Тематика наукових досліджень повинна виходити з реальних потреб життя людини, суспільства й держави. Вибір теми – процес тривалий і складний. Це поступове вростання в коло певних наукових інтересів, нарощування й накопичення знань, фактів, матеріалів, документів у відповідній галузі науки. При виборі теми слід враховувати ступінь і рівень розробки проектного дослідження в науковій літературі, яку треба ґрунтовно вивчити і зробити її огляд.

У. Еко для ідеальної ситуації, коли студент має певний інтерес до певної теми, а викладач здатний ці інтереси підтримати, формулює такі чотири правила:

‒тема повинна відповідати здібностям та інтересам конкретного студента;

‒джерела для розробки теми повинні бути фізично доступними;

‒основні тексти повинні бути зрозумілими для дипломанта (магістранта);

‒обрана методологія повинна відповідати реальним можливостям випускника.

Тобто той, хто береться за написання диплому, повинен братися за такий диплом, за котрий йому личить братися.

Вибір форми дослідження. Соціальне й економічне дослідження може бути проведене у різних формах. За класифікацією У. Еко, теми дипломів з гуманітарних дисциплін поділяються на монографічні, оглядові, історичні та теоретичні.

61

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Оглядовий диплом є демонстрацією інтелектуальної пихатості. Але хоч би про що писав дослідник в оглядовій роботі, вона все рівно буде компілятивною, і критики завжди знайдуть у ній слабке місце. Якщо ж дипломник обере вузьку монографічну тему, то є велика ймовірність того, що критикам цей матеріал буде майже невідомим. Тобто чим конкретніша тема, тим більше шансів на успіх.

Як правило, дипломник «страждає» або глобальним розмахом («намагається охопити все про все», або надмірно вузьким підходом до теми дослідження («все про ніщо»). Щоб запобігти цих недоліків, необхідно оглядову тему диплома обмежити в просторі й часі, а вузьке питання розглядати на широкому тлі проблем.

У галузях економічних, філософських, соціологічних, юридичних, педагогічних дипломні роботи можуть бути як історичними, так і теоретичними. Можна також розпочати дипломну роботу з історичного розділу, а завершити її теоретичними узагальненнями й висновками. Більш того, справжній дослідник ніколи не буде ставити і розв’язувати проблему без аналізу попереднього історичного досвіду. Інакше він ризикує, як кажуть, «відкрити Америку».

Крім того, диплом пишуть на класичному або сучасному матеріалі. Сучасний матеріал завжди складніше, ніж класичний, тому що класика створила сталі інтерпретаційні схеми, а погляди сучасних авторів туманні, неясні, несталі, мінливі. Щоб розв’язати проблему співвідношення класичного і сучасного у дипломі, треба підходити до сучасних робіт як до класики, а до класиків – як до сучасників. Робота не повинна бути надто заполітизованою. Вона має відповідати насамперед принципам науковості. Серед них У. Еко називає такі: по-перше, предмет дослідження повинен піддаватися опису; по-друге, відзначатися новизною; по-третє, бути практично спрямованим.

Вітчизняні джерела дають іншу класифікацію форм наукового дослідження. Наведемо короткий опис деяких з них.

Соціально-економічний експеримент. Він має таку послідовність:

1)висування наукової гіпотези;

2)постановка конкретного завдання й вибір об’єкта соціально-економічного дослідження;

3)підготовка матеріальної бази для забезпечення експерименту;

4)вибір оптимального шляху постановки експерименту;

5)спостереження соціальних та економічних явищ у ході експерименту та їх опис;

6)аналіз та узагальнення отриманих результатів.

Розроблена спеціальна математична теорія експерименту, моделі якої дають можливість оптимізувати процес дослідження складних соціально-економічних систем.

Методичне дослідження. Вибір теми дослідження такого роду зустрічається у будьякій науці. Такі дослідження спрямовані або на поліпшення організації виробництва, його якості, або на вдосконалення точності методів, або на розробку нових методів.

Характерні риси методичного дослідження:

‒об’єктивна оцінка конкретного методу чи методики;

‒виявлення нових суттєвих особливостей даного методу або методики;

‒розробка зовсім нових методів або методик у конкретних галузях, які мають суттєві переваги порівняно з іншими сучасними методиками, обґрунтування їх.

Розрахунково-аналітичне дослідження поширене в економічних науках і соціології. Воно вимагає не тільки отримання експериментальним способом точних і достовірних наукових фактів, а й математичного осмислення процесів і результатів дослідження. Якість математичних розрахунків залежить від надійності отриманих нових даних.

Історико-біографічні дослідження за формою і змістом мають вигляд наукових біографій, досліджень про світогляд і творчість учених, аналітичних узагальнень щодо історичної ролі видатних осіб у суспільстві певній галузі науки, техніки або виробництва, пошукових досліджень про пріоритет національної науки, техніки, культури тощо.

62

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Наукові дослідження змішаного типу зустрічаються дуже часто майже в усіх галузях знань. Така форма дослідження – універсальна і доступна в соціальних та економічних дослідженнях:

‒цих переваг;

‒історичне успадкування принципово нового методичного рішення;

‒економічне обґрунтування нового або вдосконаленого методу.

Описові дослідження широко впроваджуються в багатьох соціальних та економічних науках. Їхня необхідність зумовлюється своєрідністю і складністю досліджуваних цими науками об’єктів, процесів і явищ, і в багатьох випадках неможливістю проведення експерименту. Основні риси описового дослідження:

‒точний, документальний опис наукових фактів, подій, епізодів, деталей з першоджерел, об’єктивно існуючих, але ще не вивчених;

‒розкриття сутності фактів, ідей у їхньому взаємозв’язку, взаємодії і виявлення законів їхнього розвитку;

‒аналіз узагальнених фактичних матеріалів і визначення висновків.

Термін написання дипломної роботи – не менше, ніж 6 місяців. Але якщо враховувати передуючі їй курсові роботи з фахових предметів, то термін її написання становить менше трьох років. Ідеальний варіант – коли вибір теми і наукового керівника дипломного проекту здійснюється ще на другому курсі навчання.

За 6 місяців можна впоратися з дипломною роботою за умов:

‒вибору вузької теми;

‒намагання розв’язати сучасні проблеми;

‒доступності необхідних джерел.

Постановка проблеми в межах обраної теми. Після вибору теми слід визначити проблемне коло питань, проаналізувати і згрупувати їх у певні групи. При цьому доцільно використовувати такі прийоми:

‒огляд інформації про досягнення у певній галузі науки, ознайомлення з найновішими результатами досліджень у суміжних, пограничних галузях знання;

‒знайти нові, ефективніші методи, принципи, підходи дослідження конкретної галузі науки або практики народного господарства;

‒дослідження новими методами традиційно відомих об’єктів для отримання нових фактів;

‒пошукова розробка проблеми;

‒глибокий аналіз та узагальнення зібраних матеріалів;

‒консультації з науковцями, викладачами, спеціалістами народного господарства, практиками виробництва, бізнесменами щодо виявлення мало вивчених проблем і питань, рішення котрих чекає наука і практика;

‒перегляд каталогів захищених курсових, дипломних праць, дисертацій, консультаційних проектів.

Планування наукового дослідження. Важливим організаційним питанням дослідницької роботи є планування наукового дослідження. Передусім потрібно ясно й чітко поставити проблему, визначити завдання, мету, об’єкт і предмет дослідження, сформулювати, в чому сутність висунутої ідеї, новизна й актуальність теми, її значення для науки і практики.

Важливо також скласти план дослідження, визначити послідовність операцій, певних кроків для досягнення поставленої мети. Це залежить від складності теми, професійної підготовки дослідника, оснащення лабораторної бази та багатьох інших факторів. План можна розписати по основних розділах (темах), із зазначенням часу виконання дослідження, намітити заходи до його обговорення на захисті, його адаптації на практиці.

Якщо праця є колективною, то до її виконання слід залучати дослідників різних спеціальностей, з різними творчими здібностями. Один з учасників групи, найбільш

63

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

кваліфікований і досвідчений, призначається її організатором. Він складає план-графік робіт і завдань для кожного учасника, дає поради щодо методів роботи, координує її виконання. Для постійного стимулювання до наукової творчості важливо використовувати різні засоби матеріального й морального заохочення, конкурсного змагання.

Складання бібліографії. Алфавітний каталог потрібний тому, хто знає, що шукати, а систематичний – тому, хто ще не орієнтується необхідною мірою щодо предмета пошуку. Роботі з каталогами можуть передувати звернення до інформаційно-довідкової літератури (словники, довідники, бібліографічні покажчики, дайджести тощо). Бібліографічні поради можна також отримати у бібліотекаря і свого наукового керівника. Велику допомогу щодо складання бібліографії надають мережеві консультації в Інтернеті та комп’ютерні каталоги. Таку допомогу можна отримати у бібліотеках, зв’язаних між собою через мережу Інтернет, які можуть дуже швидко надати інформацію про будь-яку книгу. Бажано, попередню бібліографію складати на спеціальних картках (для кожної книги – своя картка), на котрі записується необхідна бібліографічна інформація. В такому випадку завжди можна впорядкувати картки за будь-яким принципом (алфавітним, тематичним або функціональним). Кожна бібліографічна картка повинна містити інформацію про: 1) характер видання (стаття, монографія тощо); 2) автора або колектив авторів (прізвище, ініціали); 3) назву книги, статті, журналу; 4) місце видання (місто); 5) видавництво; 6) обсяг видання (кількість томів, сторінок). Прикладом складання бібліографії за цими правилами служить список рекомендованої літератури, наведений наприкінці цього навчальнометодичного посібника. Якщо книга видана вдруге або втретє, то слід вказати, яким виданням ви користувались. Крім бібліографічної картотеки, можна скласти картотеку конспектів, картотеку цитат, картотеку ідей тощо. Для кожної картотеки необхідна картотечна скринька, яку можна придбати у крамницях канцелярських товарів, на пошті або змайструвати власноручно.

Ще до остаточного вибору і затвердження теми дослідження треба з’ясувати питання, по-перше, про принципову можливість знайти необхідний матеріал, по-друге, про реальну можливість реалізувати цю принципову можливість, по-третє, про особисту компетентність щодо його розуміння. Треба також чітко розрізняти первинні джерела (першоджерела) і вторинні джерела (критичну літературу). Першоджерелом є первинне видання або рукопис певного тексту та його академічне видання й перевидання. Переклад (навіть офіційний), антологія, перекази з цитатами із першоджерел не можуть замінити повноцінного першоджерела.

Збирання та обробка матеріалу – найтриваліший і найбільш трудомісткий етап дослідження. Він забирає приблизно третину, а то й більше дослідницького часу. На першій стадії складаються короткі конспекти, реферати, виписки з наявних джерел. На другій уже йде компонування і переробка здобутого матеріалу в необхідному руслі. Якщо матеріалу дуже багато, необхідно певним чином фіксувати його джерела, щоб пізніше можна було на них посилатися. Виписки бажано робити на окремих аркушах, або файлах, щоб у процесі складання тексту можна було їх перетасовувати. Основу конспектування й цитування повинні складати першоджерела. Особливо цього треба дотримуватися в процесі обробки статистичних та архівних матеріалів.

Центральне місце у збиранні матеріалів посідає систематизація фактів, які є «живильним джерелом» дослідника. Для наукової роботи необхідні не будь-які факти, а такі, що є типовими, тобто відбивають головні тенденції та закономірності розвитку. Критерієм відбору для економіста повинні бути такі факти, які характеризують суттєві риси виробництва і відносини між суб’єктами економічної діяльності. Іншими критеріями мають бути достовірність, необхідність їх розгляду в сукупності, в конкретних історичних і просторових обставинах.

Вивчення статистичних та інших опублікованих праць і архівних документів – важливий шлях до накопичення фактів. Але не слід забувати, що факт, запозичений з друкованого джерела, навіть найсучаснішого, є певною мірою застарілим. Бажано вивчати

64

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

факти реальної дійсності в її сьогоденні. І в цьому допомагають матеріали наукових конференцій, репринтні видання, Інтернет тощо, в яких зафіксовані найбільш актуальні й сучасні дослідження. Проте останнім часом на арену суспільних наук, особливо економічних, виходять експеримент, математичне моделювання. Фактично експеримент є практичною перевіркою теоретично обґрунтованих рішень. Це своєрідна форма накопичення фактичного матеріалу для остаточного рішення з досліджуваного питання.

Відповідальною творчою роботою є обробка матеріалу. Але вона буде плідною й цілеспрямованою, якщо дослідник виробив цільну концепцію своєї праці. Можна робити «розчистку» матеріалу, відкинувши те, що не є важливим для теми, потім перевірити ще раз правильність виписок, їхню актуальність, установити певний логічний порядок їх використання. Цей процес має образну назву «виношування», яке виглядає інколи досить тернистим і болючим. На завершальному етапі «виношування» своєї концепції (робочої гіпотези) велике значення мають консультації з науковим керівником, кваліфікованими спеціалістами, практиками, участь у проведенні відповідних семінарів, симпозіумів, конференцій тощо. Якщо вся підготовча робота проведена ґрунтовно, на високому теоретичному рівні, написання тексту роботи не викликає особливих труднощів.

Технологія написання тексту наукової роботи. На цьому етапі найдоцільнішим є шлях викладення результатів, здобутих у процесі досліджень, які розкривають сутність задуманої теми за методом сходження від абстрактного до конкретного. Порядок дослідження і структура тексту можуть не збігатися. Інколи буває так, що автор пише текст частинами, відповідно до зібраного матеріалу. Але такий метод не є економним. При такому порядку написання роботи автор повинен неодноразово звертатися до тих самих джерел. Не відчуваючи потрібного обсягу роботи, важко працювати на кінцевий результат, а головне – тут порушується принцип «ціле можна збагнути, тільки знаючи його частини». Проте з метою апробації досліджуваної роботи, перевірки правильності своїх ідей доцільно готувати окремі розділи, параграфи роботи у вигляді статей, тез для виступу на конференціях, семінарах тощо. Апробовані таким чином матеріали легше «вмонтувати» у загальний текст роботи.

Перед написанням тексту роботи слід скласти календарний план поетапного його виконання. Необхідно звернути увагу на забезпечення безперервності в роботі, домагатися того, щоб кожного дня були отримані певні результати. Слід також відвести певний час і на доробку тексту, врахування критичних зауважень рецензентів, остаточне його редагування, комп’ютерний набір, роздрук і ретельну перевірку за допомогою програми «Редактор». Важливо дотримуватись наукового стилю написання тексту. Найяскравіше стиль проявляється у співвідношенні мови та мислення. Науковець повинен вміти вибрати головне та істотне, не допускати нагромадження непотрібних, малозначущих слів і фраз, писати чітко, ясно, стисло.

Важливою вимогою для творчої наукової роботи є вміння критично відобразити існуючі погляди на проблему, шляхи її дослідження й розв’язання. Для цього необхідно не просто перелічити різні позиції на проблему, а й критично проаналізувати кожну з них, чітко висловити й обґрунтувати свій погляд на неї.

Під час написання наукової роботи слід правильно використовувати техніку цитування, особливо в тому випадку, коли дослідник посилається на авторитетне джерело, виражає нову думку або наводить нові факти. Цитата – це своєрідний вид фактичного матеріалу, частина тексту, запозичена в інших авторів, тому її слід брати в лапки і точно вказувати джерело, щоб уникнути звинувачення в плагіаті. Доцільно також звертатися до цитат, коли треба піддати критиці думку того чи іншого автора, його концепцію.

Часто виникають труднощі в написанні вступу або першого розділу. Якщо дослідник має добре підібраний матеріал, можна почати з того розділу, який йому найбільше подобається, а потім приступити до першого, як правило, історико-оглядового розділу і лише наприкінці – до вступу та висновків.

65

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Досвід багатьох дослідників вказує також на доцільність підбиття підсумків отриманих результатів наприкінці кожного параграфу і розділу. Це дає змогу визначити найбільш важливе й нове у вашому дослідженні й полегшити формулювання підсумків у висновках.

Редагування тексту роботи. Завершальною стадією виконання наукової роботи є її редагування. Можна проводити редагування по частинах (розділах), але однаково необхідно редагувати текст цілої, скомпонованої наукової роботи. Метою редагування є перевірка наукового тексту: по-перше, на загальну грамотність (граматика, морфологія і синтаксис); по-друге, на професійну грамотність (термінологія, апарат посилань, фактологічна база, фундаментальні закони відповідної галузі науки); по-третє, на логічну грамотність (відповідність законам логіки, правилам аргументації й доведення); почетверте, на методологічну грамотність (коректне використання методологічного інструментарію філософського, загальнонаукового і спеціальнонаукового рівнів); по-п’яте, на технічну і графічну грамотність у наведених таблицях, графіках, діаграмах, схемах, ілюстраціях; по-шосте, на естетичність і виконання необхідних вимог щодо гармонійного форматування тексту.

Рекомендації щодо використання іноземних мов. Переважно дипломи пишуть і захищають мовою навчання у вузі. Але є випадки, коли першоджерела, використані в дослідженні, існують тільки іноземною мовою. В такому випадку знання іноземної мови в обсязі, що дозволяє читати спеціальну літературу мовою першоджерел, є обов’язковим. Нарешті, окремі дипломи можуть у певних умовах захищатись іноземною мовою. В такому випадку знання цієї мови повинне бути бездоганним, а захист нею – виправданим.

Висновки до наукової роботи. Евристика є наукою про творче мислення. За її допомогою можна підвищити ефективність творчої діяльності.

Саме у межах евристики розроблені концепції оптимізації творчої діяльності індивідуального, колективного, інтегрального та штучного інтелектів.

У межах евристики розроблені також спеціальні методики навчання творчості. Навчання творчості пов’язане з його алгоритмізацією, а алгоритмізація трансформує

творчу діяльність у рутину. В цьому один із парадоксів творчості.

Крім цього парадоксу, евристика сформулювала ряд інших: «стимул – антистимул», «батьки – діти» («вчитель – учень»), «логічність – алогічність», «інформація – шум», «дилетант – ерудит» тощо.

Існують загально прийняті правила й стандарти щодо процесу підготовки, проведення й оформлення результатів наукового дослідження.

5. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

План – це порядок, послідовність викладу матеріалу статті (лекції), книжки.

Різновиди планів:

Номінативний план визначає підтеми тексту. Питальний план віддзеркалює головні проблеми тексту. Тезовий план формулює ключові положення тексту.

Пункти номінативного плану – це односкладні називні речення (в граматичній основі мають тільки підмет). Вони містять переважно ключове слово до окремої частини тексту. Відповідно пункти питального плану – це питальні речення. Запитання повинно бути настільки ємним, щоб потребувати цілісної закінченої відповіді у формі певної частини тексту.

Пункти тезового плану сконцентровують думку, яку можна розкрити в одному реченні.

«Тезовий план» і «тези» – поняття синонімічні, тому що тези – це стисло сформульовані основні положення тексту.

66

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Зверніть увагу!

Складаючи план, слід дотримуватися таких орфографічних та пунктуаційних вимог до його оформлення:

1.Пункти простого плану нумеруються арабськими цифрами. Після них ставляться крапки і кожен пункт починається з великої літери:

1.А…

2.А…

3.А…

2.Пункти складного плану можна об'єднати у три системи:

1) назва певного великого фрагменту записується під римською цифрою з червоного рядка. Риски вгорі та внизу над римськими цифрами не ставляться. В кінці назви пункту крапка не ставиться;

2) великий фрагмент поділяється на менші, які нумеруються арабськими цифрами. Вони пишуться одна під одною другим стовпчиком відносно римських цифр. Після назви пункту ставиться крапка (якщо немає поділу на підпункти) або двокрапка (якщо є підпункти);

3) у свою чергу підпункти записуються під буквами а , б , в ,... . Після цих літер ставиться кругла дужка, після назви – крапка з комою, а перше слово підпунктів пишеться

змаленької літери (див. приклад нижче).

Складний план передбачає більшу деталізованість, виокремлення ключових понять. Наприклад:

Підземні води І. Типи підземних вод:

1.За умовами залягання: а) верховодка; б) ґрунтові води;

в) міжпластові води.

Крім планів до тексту, кожен фахівець для кращої організації робочого часу має складати план роботи.

План роботи – це документ, що встановлює точний і чіткий перелік намічених заходів (робіт) для їхнього подальшого виконання.

Він має такі складові: послідовність, обсяг, умови й забезпечення виконання, термін для кожного етапу й для всього обсягу, кошторис, прізвища й посади керівників і конкретних виконавців (відповідальних за кожний пункт плану).

Окрім рубрикованого тексту, плани можуть мати графіки, діаграми, таблиці, схеми

тощо.

Розрізняють такі групи планів: річні (календарний, фінансовий, навчальний);піврічні (семестрові); квартальні (четвертні); місячні; декадні; тижневі; добові.

Наявність тих чи інших реквізитів обумовлюється видом, формою та призначенням плану, але загальними для них усіх є:

1.Ґриф затвердження.

2.Назва документа.

3.Назва установи чи структурного підрозділу.

4.Термін, на який укладено план.

5.Порядковий номер.

6.Термін виконання конкретного виду роботи (заходу).

7.Зміст роботи.

8.Посада, прізвище та ініціали виконавця.

67

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

9.Посада, прізвище та ініціали відповідального.

10.Відмітка про місце, дату, факт та якість виконання (проведення) роботи. Службові плани робіт підписують посадові особи, які відповідають за їх виконання, а

індивідуальні – ті, хто їх укладає, із наступним затвердженням керівником.

Тези – це коротко сформульовані основні положення певного тексту, позбавлені деталізованих пояснень, прикладів, таблиць, ілюстрацій.

Тези характеризуються компресією. Це можуть бути сформульовані головні положення статті, параграфу, розділу, лекції, доповіді тощо.

Тези можуть бути первинними й вторинними. Первинні тези – це короткий виклад змісту публічного виступу. Вторинні тези – складаються на матеріалі статті, лекції або іншого виступу.

За ступенем трансформації тексту розрізняють тези:

1.відібрані автором цитати з першоджерела;

2.сформульовані власними словами основніположення статті чи розділу книги.

Для тез потрібно вибирати саме основні ідеї та положення, розмістивши їх у певній послідовності. Створюючи тези, треба обов'язково зазначити:

1.Прізвище, ім'я, по батькові автора статті, книги. 2.Заголовок.

3.Місце написання й рік видання.

Порівняно з тезовим планом, у тезах викладається більш розгорнута інформація.

Конспект – це короткий писемний запис змісту лекції, книги, статті, доповіді, який робиться для фіксації змісту з подальшим декодуванням його.

Конспектувати зміст усного або писемного тексту можна через:

‒цитування його головних положень;

‒переказ головних положень тексту «своїми словами»;

‒комплексне використання першого та другого способів конспектування;

‒тезовий запис основних положень тексту.

При конспектуванніактивно використовується скорочений запис слів.

Символи, що використовуються при конспектуванні

Внутрішньотекстові символи	Позатекстові символи
=> тобто, таким чином, отже	8 протилежні
<= тому що, оскільки, через що, завдяки	? викликає сумнів
чому	! згодний, співпадає з думкою адресата
внаслідок, внаслідок чого	+ позитивна оцінка
дорівнює, це є	NВ «нота бене» – звернути увагу
більше
менше

Орієнтовна схема роботи над складанням планів, тез, конспектів

‒прочитайте текст, визначте тему та головну думку;

‒поділіть текст на логічно-смислові частини;

‒доберіть заголовок до кожної частини – одержуємо план тексту;

‒поставте до кожної логічно-стислої частини тексту запитання;

‒знайдіть у тексті відповіді– одержуємо тези;

‒доповніть тези конкретним матеріалом, фактами, взятими з тексту, цитатами – одержуємо конспект. Отже, конспект – це тези в розширеному вигляді.

6. Анотування і реферування наукових текстів.

Серед документів довідково-інформаційного характеру у сфері наукового і професійного спілкування чільне місце належить анотації.

68

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Анотація – це стисла характеристика змісту оригіналу (книги, статті, рукописного тексту тощо).

У ній викладаються найважливіші питання роботи, подається перелік основних проблем та узагальнена характеристика (оцінка) твору.

Анотація допомагає при доборі необхідної літератури з будь-якого питання, ознайомленні зі змістом самої роботи. Анотація може бути подана двома (трьома) мовами: мовою оригіналу та однією (чи двома) іноземними мовами. Отже, слід запам’ятати, що анотація повинна дати читачеві уявлення про:

−характер оригіналу (наукової статті, технічного опису, популярної книги);

−його побудову (які питання та в якій послідовності розглядаються, яких висновків доходить автор);

−призначення оригіналу (на яку категорію читачів розрахований), його обсяг, якість викладу, актуальність.

Основні етапи анотування

Процес анотування можна поділити на декілька етапів: аналіз тексту твору; вивчення додаткових джерел; відбір відомостей, що характеризують сутність цього твору; літературне оформлення і редагування анотації.

Аналіз тексту твору. Передусім визначається вид видання (моновидання, збірник, частина багатотомного чи випуск серійного видання). Встановлюється, якому питанню, темі чи галузі науки присвячено твір. Звертається увага на структуру видання. При аналізі відзначаються особливості поліграфічного виконання і редакційно-видавничого оформлення.

Вивчення додаткових джерел. Такими джерелами можуть бути рецензії, критичні статті, критико-біографічні, історичні й історико-літературні праці. Виявити ці джерела можна за допомогою довідкових та бібліографічних видань.

Відбір відомостей, що характеризують твір. При анотуванні творів, що були написані в минулому, наводять фактичні дані про автора, характеризують наукову і художню цінність цього твору, а також умови, за яких твір був написаний. Поширеним прийомом анотування є цитування.

Літературне оформлення і редагування анотації. Лаконічність – характерна риса літературно оформленої анотації. Завдання полягає в тому, щоб об’єднати різні дані і при цьому виділити найістотніше, головне.

Основні вимоги до структури та змісту анотації

1.Композиція анотації повинна бути внутрішньо логічною, але вона відрізняється від композиції анотованої роботи.

2.Відбір відомостей для анотації, їх формування та розташування залежать від змісту та характеру анотованого твору, призначення анотації.

3.Мова анотації повинна бути літературною, лаконічною; текст анотації, як правило, складається з простих речень, не поділяється на абзаци.

4.Структурна організація анотації вимагає наявності обов’язкових реквізитів.

Реквізити анотації

1.Прізвище та ініціали автора книги чи статті.

2.Бібліографічний опис: назва видання, назва збірника (для статті), місце видання, видавництво, рік, кількість сторінок (або сторінки у збірнику).

3.Текст.

4.Вказівка категорії читачів, яким рекомендується анотоване видання.

69

НазарР.М.,ГапоноваТ.М.Українськамовазапрофесійнимспрямуваннямдляспеціальності«Менеджменторганізацій»

Зразок анотації книги

Глущенко В.М. Захист будівельних конструкцій від корозії: Навч. посібник. – К.: Вища шк.., 1994. – 224 с.

Висвітлено загальні теоретичні питання корозії будівельних матеріалів, а також основні способи захисту від корозії конструкцій будівель і споруд. Розглянуто основні способи виконання антикорозійних робіт, організації праці, техніку безпеки і протипожежні заходи.

Для студентів будівельних ВНЗ і факультетів.

Зразок анотації статті

Кирій Р.П. Аналітичний механізм вибору та оцінки базових стратегій конкуренції банку // Економіка та управління персоналом. – 2008. – № 6. – С. 127-131.

У статті проаналізовано базові стратегії конкуренції, які використовуються банками, визначено основні ознаки їх ідентифікації. Запропоновано аналітичний механізм вибору та оцінки стратегій конкуренції банків, розроблено систему управлінських рішень, які повинні ухвалюватися керівництвом за результатами його впровадження.

Анотація наукової статті, надрукована у періодичному виданні (фаховий журнал, збірка наукових праць, часопис тощо), подається перед текстом статті разом з ключовими словами до неї (див. зразок).

Зразок:

А.В. Захаров, В.І. Захаров, В.О. Ольховиченко Донбаська національна академія будівництва і архітектури

СТАН ПОВІТРЯНОГО СЕРЕДОВИЩА У ГАЗИФІКОВАНИХ ПРИМІЩЕННЯХ

Анотація: у статті розглянуті питання забруднення повітря в кухнях оксидами вуглецю та окислами азоту при роботі газових плит. Визначені обсяги припливного повітря, необхідного для доведення повітряного середовища до санітарно-гігієнічних норм, передбачених чинними санітарно-епідеміологічними вимогами до житлових приміщень.

Ключові слова: газові плити, оксид вуглецю, окисли азоту, повітряне середовище.

Анотація – найбільш стандартизований жанр наукового мовлення, тому в тексті анотації використовуються спеціальні конструкції (лексичні кліше), напр.:

−автор у статті (книзі, курсі лекцій) ... подає, наводить, описує, розвиває, представляє, досліджує, вивчає;

−метою статті є дослідження проблеми (класифікація методу, опис прийомів);

−метою наукової роботи є ...;

−у статті наведено відомості про ... (розглянуто властивості, описано способи, досліджена можливість).

За цільовим призначенням анотації поділяються на довідкові та рекомендаційні.

Мета довідкової анотації – дати коротку інформацію (довідку) про зміст і специфіку друкованого твору. Такі анотації складаються для характеристики наукових, навчальних, довідкових видань, а також для розкриття змісту збірки чи зібрання творів. Обсяг довідкової інформації – від кількох слів до кількох рядків.

Рекомендаційна анотація, разом із короткою інформацією про видання, має й іншу мету: зацікавити читача, показати значення і специфіку певної книги чи статті, її місце серед інших, близьких за змістом і призначенням. Рекомендаційні анотації бувають короткими і розгорнутими. Їх складають для рекомендаційних посібників з метою пропаганди науково-популярних видань, а також творів художньої літератури.

Існують такі типи анотацій:

загальна анотація – характеризує друкований твір у цілому;

70