0402_УМПС_Арх_укр_2012

Завдання 2. Перекладіть дієслова українською мовою й утворіть від них іменники.

Использовать, повышать, сберегать, формировать, устанавливать, расписывать, углублять, реставрировать, склеивать, реконструировать, уменьшать.

Завдання 3. Напишіть у словосполученнях, де потрібно, велику літеру.

Золоті ворота, будинок учителя, десятий міжнародний з’їзд будівельників, вулиця шевченка, день архітектора, кіровський район донецька.

Завдання 4. Перекладіть термінологічні словосполучення українською мовою і складіть з трьома з них складнопідрядні речення мети, умови, допусту.

Расцвет градостроительства, народное творчество, архитектурный стиль, масштабы строительства, примитивные формы архаичных эпох, скульптурные рельефы, понимание пространства и времени.

Завдання 5. Перекладіть прізвища українською мовою, підкреслені провідмінюйте.

Гаршин, Елизаров, Державин, Кузнецов, Лермонтов, Писарев, Андреев, Белинский, Глуховец, Борисов, Тарасенко.

Завдання 6. Від наданих дієслів утворіть усі можливі форми дієприкметників і дієприслівників.

Налагодити, обрахувати, проектувати, будувати, сприяти, посприяти, підвищити.

Завдання 7. Складіть службовий лист-запит (відповідно до вашого фаху).

Завдання 8. Складіть писемний варіант тексту виступу перед аудиторією (обсягом 1-2 стор.) у вигляді тез, обравши епіграфом таке висловлювання:

«Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова»

(М. Рильський).

Зразок 2

Варіант № 2

Завдання 1. Прочитайте уривок тексту, дайте йому назву, складіть до нього анотацію й випишіть ключові слова.

Друга половина XVI – перша половина XVII ст. – якісно новий етап у розвитку архітектури та містобудування на українських землях. Оскільки архітектура як вид мистецької творчості відігравала визначальну роль у розвитку мистецької культури, саме в ній найраніше і найяскравіше проявилися нові тенденції, що поступово стали визначальними для розвитку мистецької

241

культури загалом. Вони насамперед пов'язані з діяльністю приїжджих європейських будівничих (перед початком XVII ст. майже виключно італійців), які надали мурованій архітектурі українських земель яскраво виражених рис пізньоренесансного будівництва, здебільшого у його північноіталійському провінційному варіанті. Від другої половини XVI ст. залишки готики виступають хіба що у вигляді рудиментів, а від початку наступного століття на українському ґрунті постають перші споруди новітнього барокового стилю. Відповідно найновіші європейські системи поширюються також у містобудуванні та оборонній архітектурі.

Діяльність будівничих італійського походження розпочав згадуваний в актах львівського міського архіву (починаючи від 1543 p.), невідомий за прізвищем майстер Петро, який, за свідченням магістрату м. Бистриця в Трансільванії з 1561 p., походив з Лугано. Саме він став першим з численної групи північноіталійських будівничих, які почали з'являтися на львівському ґрунті вже у другій половині століття й виступають у документах міського архіву ще з-перед кінця 50-х pp. Їхній приплив до Львова значно зростає від 1560-х pp., а вершина цього процесу припадає на 1580-ті pp., коли у місті у 1585 р. прийняли міське право одразу три італійських і п'ять неіталійського походження будівничих. Тут насамперед варто згадати Петра Італійця, який працював над спорудженням костьолу в Бистриці у Трансільванії, Христофора Боццано, який перебував на службі у князя Костянтина Острозького й працював над спорудженням замку у Меджибожі, Петра Сперендіо, який побував у Молдові й відомий насамперед зі служби у князя К. Острозького в Тернополі та Острозі, Джакопо Мадлена, якому приписують авторство костьолу бернардинів в Ізяславі (Заслав) на Хмельниччині, зайнятого будівництвом Успенської церкви на Подолі у Києві Себастьяно Браччі та Октавіано Манчіні, який працював над відбудовою київського Софійського собору. Після 80-х pp. приплив італійських майстрів сповільнився, а їхня діяльність остаточно пішла на спад з перших десятиліть XVII ст. Більшість з них не змогли утриматися на місцевому ґрунті. Лише в окремих випадках до нас дійшли відомості, що родини майстрів осіли в Україні. До таких поодиноких прикладів належить документально засвідчена родина П. Сперендіо в Острозі.

(Історія української культури. Т. 4, кн. 2)

Завдання 2. Перекладіть дієслова українською мовою і утворіть від них іменники.

Использовать, повышать, сберегать, формировать, устанавливать, перепланировать, служить, распланировать, укрепить.

Завдання 3. Напишіть у наданих словосполученнях, де потрібно, велику літеру.

242

Організація об’єднаних націй, республіка польща, національний банк україни, вулиця петра сагайдачного, південне полісся, шевченківська премія, конституція україни.

Завдання 4. Перекладіть термінологічні словосполучення українською мовою і складіть з трьома з них складнопідрядні речення причини.

Уникальный пример, градостроительное дело, монументальный костел, исторические города, документальные источники, двухэтажный корпус.

Завдання 5. Від наданих дієслів утворіть усі можливі форми дієприкметників і дієприслівників.

Розбирати, сприяти, вбудовувати, розглядати, додержуватись, відновлювати, відновити.

Завдання 6. Складіть службовий лист-відповідь відповідно до вашого фаху.

Завдання 7. Порівняйте українські фразеологізми з російськими і визначте в них різницю між символічними образами.

1.	Кочерга до печі хазяйка.	1.	В бане веник хозяин, в печи
			кочерга.
2.	Криком дуба не зрубаєш.	2.	Ах да рукою мах, а на том реки не
			переплыть.
3.	Ласкаво просимо мимо наших	3.	Приходите, когда нас дома нет.
	воріт борщу сьорбати.	4.	Спасибом не отбудешь.
4.	Ласка – не коляска, сівши, не
	поїдеш.	5.	Пустая мельница и без ветра
5.	Леська і Хвеська хоч якого дзвона
	перегудуть.		мелет.
6.	Мудрий не лізе під стіл.	6.	Старый волк знает толк.
7.	Не замітай чужої хижі, дивись, чи	7.	В чужом глазу сучок видит, а в
	своя заметена.		своем бревна не замечает.

Завдання 8. Прочитайте ще раз українські фразеологізми, наведені у завд. 7, і визначте їх ситуативне функціонування у мовленні.

Завдання 9. Складіть писемний варіант тексту виступу перед аудиторією (обсягом 1-2 стор.) у вигляді тез, обравши епіграфом таке висловлювання: «Мовна культура – це живодайний корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності» (В. Сухомлинський).

243

Мова – знаряддя мислення … Ставитися до мови абияк – це і мислити абияк: неточно, приблизно, хибно.

Олексій Толстой

МОДУЛЬ ІІІ. ТИПОЛОГІЯ ТА СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФАХОВИХ ТЕКСТІВ

ТЕМА 11. ТИПОЛОГІЯ ТА ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВИХ ПРОФЕСІЙНО-ОРІЄНТОВАНИХ ТЕКСТІВ

ПЛАН

І. Теоретичний матеріал

§1. Типологія наукових професійно-орієнтованих текстів.

§2. Логічна побудова тексту.

§3. Лексико-граматичні засоби зв’язку речень у тексті.

§4. Анотація.

§5. Правопис закінчень іменників чоловічого роду ІІ відміни у родовому відмінку однини.

Культура мовлення.

ІІ. Практикум

1.Тест-контроль для перевірки засвоєння теоретичних знань.

2.Завдання для формування практичних навичок.

Ключові слова та поняття

Текст, тема повідомлення (тексту), мета висловлювання, когезія, ретроспекція, проспекція, лінійний тип зв’язку, паралельний тип зв’язку, лексичний повтор, фразові скріпи, анотація.

Критерії засвоєння

Після вивчення теоретичного матеріалу студенти мають ЗНАТИ:

−зміст понять текст, тема та мета тексту, лінійній і паралельний міжреченнєвий зв’язок, анотація; лексичний повтор, способи організації тексту;

−правила написання відмінкових закінчень іменників другої відміни

чоловічого роду у родовому відмінку однини; Після вивчення теоретичного матеріалу студенти повинні ВМІТИ:

−давати визначення поняттям, які представлені у теоретичній частині теми;

−визначати тип мовлення та моделі наукового тексту, типи міжреченнєвого зв’язку;

−осмислювати текст, бачити в ньому мовні засоби його організації і розуміти їх призначення в конкретному висловлюванні (тексті);

−складати зміст анотації та оформляти її відповідно до існуючих правил, визначати ключові слова у тексті;

−правильно визначати й використовувати закінчення іменників ІІ відміни у родовому відмінку однини.

244

І. Теоретичний матеріал § 1. Типологія наукових професійно-орієнтованих текстів

Результатом мовленнєвої діяльності людини є текст.

Текст (лат. textum – зв’язок, тканина, побудова) – зв’язна мова, письмове чи усне повідомлення, що характеризується завершеністю, цілісністю, зв’язністю, тобто упорядкованістю змісту, структурною організацією складових частин, об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, і має певну прагматичну цілеспрямованість.

Зв’язністю, тобто основою структурної організації тексту, є змістовий зв’язок, наступність його частин (речень, абзаців). Він полягає у тому, що кожна наступна частина (речення, абзац) будується на базі попередньої. Щоб забезпечити зв’язність під час побудови тексту, потрібно розставити речення в такій послідовності, яка відображає логіку розвитку теми повідомлення (від відомого до нового).

Тема повідомлення (тексту) – це об’єкт розгляду, дослідження, зміст якого розкривається в певному (специфічному для кожної галузі знання) аспекті.

Однією з найважливіших ознак тексту є його цілісність, яка полягає в тому, що:

-текст кожною своєю частиною спрямовується одному й тому ж адресатові;

-зміст і послідовність речень у тексті підпорядковуються темі і меті висловлювання.

Мета висловлювання – донести до слухача/читача якусь інформацію про певні явища, факти, висловити свою думку (думки) щодо їхньої значущості.

Із змістовою цілісністю тексту пов’язане поняття завершеності висловлювання. Текст вважається завершеним, якщо автор логічно, послідовно й аргументовано довів до свідомості читача задумане. Показником завершеності тексту є також можливість дібрати до нього заголовок, який відображає його зміст (тему або основну думку висловлювання).

Головна мета створення тексту – повідомлення (передавання)

інформації. Загальна кількість інформації, закладена в тексті, – це інформаційна насиченість, при цьому цінність має, насамперед, нова інформація, саме вона і є показником інформативності і якості тексту. Можна стверджувати, що інформативність тексту – це ступінь його змістової новизни для читача, яка відображена в темі й авторській концепції, система авторських оцінок предмета думки.

Смислова організація наукового тексту має чітку внутрішню структуру. Тема тексту виражена в його назві, аспекти розгляду теми – це підтеми, які у сукупності складають необхідну кількість інформації з розглядуваної теми. Підтеми можуть членуватися на ще менші за змістом частини – субпідтеми, які контекстуально виявляються взаємозалежними/взаємопов’язаними складовими підтеми.

Смислову організацію наукового тексту забезпечують також і певні способи інтеграції (об’єднання) змістових частин тексту в єдине ціле.

245

Об’єднувальну функцію у тексті виконують когезія, ретроспекція і проспекція. Когезія (лат. сohaesus – зв’язаний, зчеплений) – один із способів інтеграції тексту, коли всі його частини постійно взаємодіють завдяки тому, що автор чи то повертається до раніше поданої інформації, чи то натякає на те, про що

йтиметься далі.

Забезпечують такий зв’язок певні мовні формули (вставні слова і словосполучення): таким чином, отже, по-перше, по-друге, наступне питання, подивимося далі, очевидно, перейдемо до наступного, беручи до уваги, незважаючи на, з одного боку, з іншого боку, як з’ясувалося в подальшому

тощо.

Ретроспекція (лат. retro – назад, spectare – дивитися) – це відсилання читача до попередньої інформації.

Тут автор може посилатися на свої і (чи) чужі праці та думки або загальновідому інформацію. Ретроспекція може виражатися наступними словами та словосполученнями: як ми знаємо, як ми розуміємо, як було описано раніше, ми вже знаємо тощо.

Проспекція (лат. prospicere – дивитися в далечінь) – це натяк на те, про що йтиметься у наступних частинах твору.

Проспекція може виражатись такими формулами: наступного разу ми…,

далі переконаємося, в подальшому викладі ми побачимо…, далі стане зрозуміло, об’єктом нашого розгляду стане…

Типологія наукових текстів

Як ви вже зрозуміли, текст – це ієрархічна логічно побудована структура змістових елементів (частин), об’єднаних однією загальною проблемою і відповідними лексико-граматичними засобами.

Науковий текст спрямований на передавання інформації адресату, який володіє визначеним обсягом необхідних фонових знань. Він має строгу внутрішню організацію логіко-значеннєвих частин, які є його підтемами. Тематична побудова тексту є такою: загальна тема → підтеми → субпідтеми.

Усі тексти розподіляються за окремими типами і підтипами. Наприклад, текст-опис має підтипи: текст-визначення, текст-характеристика, тексткласифікація. Крім тексту-опису, виділяються також такі типи тексту: текстоповідь, текст-міркування, текст-доказ. В останніх двох типах текстів при введенні в них аргументів, прикладів та екскурсів в історію відкриття або часовий вимір процесу дослідження можуть використовуватися елементи опису та оповіді.

Отже, маючи чотири основні типи наукових текстів (текст-опис, текстдоповідь, текст-міркування, текст-доказ), ми найчастіше зустрічаємося з науковими текстами, в яких поєднуються елементи різних типів, завдяки чому їх можна назвати текстами гнучкої побудови. Ці різновиди текстів можуть мати різну логічну послідовність змістових частин і різні типи логічного зв’язку між ними.

У межах наукового стилю мовлення виділяються типові моделі наукового викладу інформації, побудовані за чіткою схемою.

246

		Таблиця 11.1
	МОДЕЛІ НАУКОВОГО ТЕКСТУ
Спосіб викладу	Модель наукового тексту	Принцип побудови
	текст-оповідь	Порядок розташування частин
	(розташування частин	тексту послідовний
	тексту за хронологією
Описовий	подій або послідовністю
	дій)
	текст-опис (відносно
	вільний)
Пояснювальний	текст-міркування	Смислова залежність частин у
	текст-доказ	межах тексту (логічність
		викладу)
Рекомендаційний	текст-інструкція	Послідовність і взаємозв’язок
або наказовий	текст-настанова	фактів, дій і подій у межах
		тексту (їхня
		взаємозалежність)

Наведені моделі наукових текстів характеризуються змістовою єдністю, відносною замкненістю змісту, зв’язністю і знаходять вираження в різних жанрах наукової літератури, наприклад, при викладі історії питання, коли потрібно розповісти про пов’язані між собою дії чи події. Задіяною є оповідь як один з типів мовлення, яка й формує відповідну модель тексту (текст-оповідь). При наданні словесного зображення предмета, особи, місця, стану, а також при описуванні приладу, характеристиці наукових понять тощо, використовується текст-опис. При доведенні теореми, гіпотези – текст-доказ, при виведенні формули – текст-міркування. При рекомендаціях або вимогах щодо проведення / непроведення чогось – текст-інструкція та текст-настанова.

Слід зауважити, що текст-доказ і текст-міркування, а також текстінструкція, текст-настанова і текст-рекомендація характеризуються більш жорсткими вимогами до порядку розташування смислових частин; текстоповідь і текст-опис мають відносно вільний порядок розташування частин, більш «гнучкий» принцип побудови.

За допомогою опису як типу мовлення подається цілісне уявлення про об’єкт мовлення (особливості, склад тощо) шляхом переліку істотних, вирізнювальних ознак, які виокремлюють об’єкт з ряду подібних чи однорідних. В опис включаються кількісні, якісні, структурні та функціональні ознаки об’єкта, проте опис не розглядає об’єкт у часовому вимірі, а представляє його у статичному стані.

Для наукового тексту-опису характерний максимально повний, вичерпний перелік ознак об’єкта (об’єктів). Наприклад:

Дерев’яне будівництво в Київській Русі

Археологічні дослідження дають достатньо даних про те, якими були житлові, господарські, виробничі та оборонні споруди в містах Київської Русі,

247

а також характер та композиційні особливості міської забудови. Особливо багаті матеріали дали дослідження на київському Подолі, які проводилися у зв'язку з будівництвом лінії Київського метрополітену. З граничною повнотою вдалося простежити всі особливості дерев’яного будівництва, а також житлову архітектуру споруд київських ремісників, купецьких та боярських подвір’їв та хоромів. Як показали дослідження, дерев'яні споруди мали два типи. Перший – стояково-балкова система або фахверковий каркас, де колоди розташовувались вертикально. У цьому випадку довжина стіни практично могла бути необмеженою, а її висота обмежувалася довжиною колод. Однак цей спосіб, що практикувався народами Західної і Північної Європи (Швеція і Норвегія), мав недолік при висиханні деревини. Другий тип – зруб – горизонтальне укладання колод у стінах споруди. При цьому висота будівлі може бути довільною. Завдяки горизонтальному укладанню при висиханні колод не залишається щілин між ними, що дозволяє щільно проконопатити стіну. Основою таких споруд був чотирикутний зруб, який складається з вінців, зв’язаних у кутах врубками.

Техніка зведення зрубу була доведена до довершеності ще у IX-XI ст., про що свідчать чудові комплекси дерев'яних споруд, відкриті археологами в Києві та інших містах Київської Русі. Давньоруські теслярі широко застосовували дерево як будівельний матеріал, використовуючи його не тільки для будівництва храмів і житла, а й для фортифікаційних і містобудівних робіт. Так, розкопки "міста Ярослава" в Києві виявили виняткову за міцністю систему дерев'яних конструкцій валу, яка складалася з дубових зрубів, що прилягали один до одного. Конструкції у вигляді дерев'яних клітей виявлені в захисних валах й інших давньоруських міст.

У дерев'яному будівництві, як і в кам'яному, для спорудження будівлі креслився план. За планувальною структурою житла Київської Русі поділяються на три основні групи: однокамерний зруб або кліть (основна житлова частина); двокамерний зруб, що складається з більшого, наближеного до квадрату приміщення з піччю, і меншого – сіней; трикамерний зруб, який складається з ізби, сіней і кліті, що згодом отримала в Україні назву: "дві хати через сіни".

Особливе значення дерев'яне будівництво набуло в оборонних спорудах. За слов'янською традицією оборонні споруди, якими оточувались міста, складалися із земляних валів з дерев'яними стінами або у вигляді частоколу, або "столпія" – системи клітей з колодчастими парканами. Укріплення не тільки захищали давньоруські міста, а й своїми могутніми валами, проїзними вежами та стінами завершували ансамбль міста. Безумовно, при їх спорудженні зодчі ставили перед собою не тільки функціональні завдання, а й намагалися прикрасити їх, тому що вони були своєрідним обличчям міста. Саме такими й були Золоті ворота в Києві.

(Історія української культури. Т. 4, кн.2)

Особливість тексту-оповіді як типу мовлення полягає у тому, що в ньому розповідається про події або дії об’єкта висловлення, які співвідносяться у

248

часовому вимірі. Іншими словами, об’єкт повідомлення завжди перебуває у процесі активної фізичної дії або динамічного стану.

Наведемо приклад тексту-оповіді, який дає уявлення про хронологічну послідовність подій.

Будівництво укріплених замків

Друга половина XVI – перша половина XVII ст. були періодом активного будівництва укріплених замків. Як і в містобудуванні, найпоширенішим напрямом тут виступає перебудова давніх фортець. До найяскравіших прикладів належить Острог, де незадовго до 1603 р. в ансамблі замку з'явилася Кругла вежа, яка є однією з класичних пам'яток ренесансного оборонного будівництва. У середині XVII ст. істотно перебудовано комплекс споруд замку Острозьких у Дубно. Ще в 1561-1571 pp. докорінно перебудовано третю найважливішу на території Волині резиденцію цього наймогутнішого українського княжого роду

– замок у Старокостянтинові. В околицях Львова наприкінці XVI ст. Острозькі збудували замок у Старому Селі, який, однак, згодом неодноразово нищився й істотно перебудовувався. Серед ґрунтовно перебудованих на початку XVII ст. слід згадати Олеський замок, який лише у найзагальнішому укладі зберіг обриси мурів фортеці, що існувала вже у середині XIV ст.

(Історія української культури. Т. 4, кн. 2)

У текстах наукового стилю мовлення розгорнуту характеристику отримують, як правило, дії не конкретної, а узагальненої, абстрактної особи, назва якої відсутня.

Досить часто оповідь (з елементами опису) буває задіяною для словесного зображення забудови або технологічного процесу, наприклад, у такому тексті:

Архітектура греко-римського періоду

Уцьому періоді між окремими етапами розвитку архітектури не простежуються значні відмінності.

На першому етапі (друга половина І ст. до н. е. – І ст. н. е.) будівельна діяльність активізується: з’являються нові поселення, відбудовуються та перебудовуються старі центри (Танаїс, Ольвія), зводяться нові споруди культового та громадського призначення, фортечні споруди, а також житлові будинки. На другому етапі (II – перша половина III ст. н. е.) спостерігається найвищий для перших сторіч нової ери розквіт будівельної діяльності; на третьому (від середини III по 70-ті роки IV ст. н. е.) – будівництво поступово занепадає. Після 70-х років будівництво продовжується лише у Херсонесі та нижньому місті Пантікапея, але вже під сильним візантійським впливом.

Угалузі містобудування новою важливою особливістю у перші сторіччя нової ери стало будівництво цитаделей у старих містах (Херсонес, Ольвія, Тіра). Міста мали господарські передмістя, де безсистемно розміщувалися складські будівлі, виноробні, гончарні печі, загони для худоби тощо. Частина старих міст продовжує активно розвиватися і надалі (наприклад, Пантікапей, площа якого у перші століття сягає 100 га; зросла й територія Херсонеса). Інші

249

поступово занепадають (Калос Лімен, Керкінітіда), зменшується територія Ольвії. У цей час виникають і нові укріплені городища на хорі Ольвії, на Боспорі – фортеці, зокрема Ілурат. Будуються укріплення в Хараксі. Виникають структури на зразок римського військового табору (Дідова Хата в районі Ольвії).

У цілому північнопричорноморські міста мали більш провінцій вигляд, ніж раніше. Сьогодні відсутні дані щодо існування тут форумів і терм, подібних термам Діоклетіана.

Серед сільських поселень виділяються такі основні типи: укріплені стінами та ровами сховища без постійної забудови; укріплені за периметром поселення із нерегулярною забудовою міського типу; невеликі садиби із захисними вежами та регулярною забудовою; нарешті, згадані вище фортеці, укріплені за периметром стінами та вежами, прямокутні у плані або багатокутні (Фанталівський півострів на Боспорі).

Перші сторіччя нової ери стали часом розквіту будівництва оборонних споруд як у містах, так і поселеннях. Як і раніше, в основі залишалася система стін і веж, що іноді доповнювалася побудовою периболи та протейхізми (Херсонес) або звичайного рову з напольного боку (Ольвія, Танаїс). Принципово новою стала поява наприкінці елліністичного часу великих казематованих веж для розміщення кидальних пристроїв (Ольвія, Пантікапей, Мірмекій). Зростає товщина стін, яка іноді сягає понад 6 м (Ілурат). При будівництві проходів (хвірток та брам) у фортечних спорудах застосовувалися клінчасті арки та напівциліндричні склепіння, про що свідчать як залишки таких конструкцій у натурі (Херсонес, Ольвія), так і зображення на боспорських монетах Савромата І та Рискупорида II. Цікаві результати отримані при вивченні будівництва оборонних споруд на поселеннях Ольвійської хори та Фанталівського півострова, що становили певну стратегічну захисну систему.

(За матеріалами книги «Історія української культури». T. 4, кн. 2)

Змістом тексту-міркування і тексту-доказу є зв’язки між предметами і явищами, які автор висловлення обирає для аналізу. Ці тексти містять логічне, послідовне доведення чи пояснення чогось, низку думок, міркувань, висновків з певної теми. У текстах такого типу автор висловлює свої думки, міркування з приводу чого-небудь, дає оцінку явища, формулює власну позицію. Складниками (структурними компонентами) цих текстів є теза (твердження, яке треба довести), аргументи (докази, приклади) та висновок (остаточна думка, логічний підсумок).

Наведемо фрагмент тексту-міркування.

Просторові й пластичні компоненти

Зрушення у розпланувальних композиціях зумовлювалися не лише посиленням раціоналістичних тенденцій, а й тими змінами, що їх зазнали просторові елементи міста – площа й вулиця. Остання в добу ампіру перетворилась на своєрідний коридор просто неба.

250