0402_УМПС_Арх_укр_2012

загострення почуттів, щоб привернути увагу слухачів до певного предмета. Як правило, риторичні запитання ставлять у двох випадках:

•коли відповідь очевидна, відома аудиторії, оратору потрібно її актуалізувати для сприйняття слухачами. Наприклад: Чи стане людина їсти, якщо не голодна? Чи стане шукати, де тепліше, якщо їй не холодно? Чи захоче людина якихось змін, якщо всім задоволена?

•коли відповідь на запитання ніхто не знає або її взагалі не існує. Оратору потрібно підкреслити незвичайність певної ситуації. Наприклад: Кому вирішувати екологічні проблеми? Хто винен? Що робити?

У виступах агітаційного характеру нерідко як засоби виразності досить продуктивними постають заклики, лозунги, які поряд з іншими риторичними прийомами конкретизують мету виступу, сприяють зміцненню контакту зі слухачами.

Заклики, лозунги – вислови, що використовуються як засоби увиразнення мовлення, спонукання до дії, виражають схвалення або осуд суспільних явищ,

подій, напр.: Хай буде благословенна наша Україна!

Якщо мовець хоче зробити акцент на якійсь думці, наголосити на певному твердженні, це можна зробити такими способами:

1)перш ніж висловити думку, треба витримати більш/менш тривалу паузу;

2)уповільнити виклад і наголосити на кожному слові у реченні;

3)підсилити або стишити голос;

4)повторити важливе, на думку мовця, слово (словосполучення, речення), яке несе смислове навантаження у висловленні;

5)змінити тон голосу;

6)доповнити слова жестом, мімікою.

Зміцненню контакту зі слухачами сприяють такі прийоми:

-вживання займенників 1 та 2 особи (Всі ми зацікавлені в тому, що...; Я

спробую вам довести...; Як вам відомо...; Мабуть, вас цікавить...),

-вживання дієслів у формі 1 та 2 особи наказового способу (Розберімося спочатку...; Спробуймо поміркувати; Зверніть увагу; Зважимо на обставини...),

-безпосереднє звертання у процесі виступу до слухачів (шановні слухачі,

дорогі друзі, високоповажне товариство).

§ 3. Культура поведінки під час дискусії

Існує безліч різновидів і відтінків манери дискутувати, велика кількість їхніх проміжних варіантів. Але, як сказав К. Морлі, «існує тільки один спосіб стати хорошим співбесідником – вміти слухати». А філософ І. Лафатер залишив нам свої настанови щодо культури мовлення під час спілкування, будь то розмова чи бесіда, спір або дискусія, диспут, лекція і таке інше. «Бажаєш стати розумним, – писав учений, – навчись розумно питати, уважно слухати, спокійно відповідати і переставати говорити, коли нічого більше сказати».

Поведінка полемістів, їх манера дискутувати мають велике значення, впливаючи на успіх обговорення. Дуже важливо, щоб під час дискусії була

221

створена така атмосфера, яка не дозволяла б окремим полемістам поводитися нетактовно, зарозуміло. Тому наведемо деякі вимоги до культури ведення спору (див. табл. 9.2).

	Таблиця 9.2
ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО КУЛЬТУРИ СПОРУ
Що забезпечує	Висловлювання щодо вимог до культури спору
культуру спору
Уміння чітко	Будь-який спір буде успішним лише тоді, коли чітко
визначати предмет	визначений його предмет (С. Ожегов).
спору	Багато говорити і багато сказати – не те ж саме
	(Софокл).
Уміння	Гіпотези – це крокви, які зводять перед будівлею і
орієнтуватися на ті	зносять, коли вона готова; вони необхідні для
положення, через які	працівника, але йому не варто тільки сприймати крокви
ведеться спір	за будівлю (І. Гете).
	Джерело справжнього знання – у фактах (П. Буаст).
	Досвід – надійний світильник у путі (У. Філліпс).
Визначеність	Якщо мій співрозмовник викликає мене на спір, – це
позицій, поглядів	прекрасно. Однак я хочу бачити в нього його особисту
учасників спору	позицію, яскраву й принципову. Нехай я не погоджуюсь
	з ним, і нехай він не нав'язує мені свої погляди, але якщо
	учні не зрозуміють позиції вчителя, вони сприймуть це
	як безпринципність... (Д. Кабалевський).
	Істина є дочкою часу, а не авторитету (Ф. Бекон).
Правильне	Найприємнішими для нас є ті слова, які збагачують нас
оперування	знаннями (Арістотель).
понятійним апаратом
Шанобливе	Повага до чужих переконань є не тільки ознакою поваги
ставлення опонентів	до чужої особистості, але й ознакою широкого розуму
один до одного	(С. Поварнін).
	Сперечатися вміє багато хто, але мало хто вміє просто
	вести бесіду (А. Олкотт).
Витримка й	Доводячи власну думку й спростовуючи інші, якщо вони
володіння собою	помилкові, будь стриманим як у словах, так і у висловах
	(Ф. Честерфільд).
	Уміння вести розмову – це талант (Стендаль).
Врахування	Японію називають країною, де люди не полемізують.
національних	Вони не вимовляють слів так, ні, за, проти.
культурних традицій	Мешканці Англії теж не схильні до спорів. Гідністю
	вважається врівноважений поступливий характер.
	Шведи для запобігання суперечки не відмовляють при
	невиконанні прохання, а відповідають прохачу: «Треба
	подумати» (За матеріалами преси).
	222

Незважаючи на індивідуальні особливості, властивості темпераменту, риси характеру, які багато в чому визначають поведінку людини, необхідно знати загальні правила, дотримання яких підвищує ефективність і плідність дискусії.

Загальні правила ведення дискусії

1.Опоненти мають шанобливо поводитися, прагнути зрозуміти погляди і переконання один одного. Необхідно пам’ятати, що різність, навіть протилежність, поглядів, позицій опонентів є відображенням їхніх різних інтересів і світоглядних позицій, які мають право на існування.

2.Витримка і рівновага у спорі є надзвичайно важливою рисою полеміста. Не обов’язково у всьому суперечити опонентові, іноді корисно погодитися з його доказами. Це продемонструє прагнення опонентів до об’єктивного розгляду питання. Але, погодившись з доказами, слід знайти вдале поєднання розуміючої і атакуючої тактики ведення дискусії.

3.Необхідно дотримуватись і такого важливого правила: не упускати головних положень, за якими ведеться спір, і не втрачати предмета обговорення.

4.Учасникам дискусії необхідно правильно оперувати спеціальними поняттями і термінами. Не можна перевантажувати виступ науковою термінологією, незрозумілими для більшості учасників поняттями, вживати багатозначні слова тощо. Адже «той, хто хизується ерудицією або вченістю, не має ні першого, ні другого» (Е. Хемінгуей).

5.Необхідно докладно і зрозуміло розкривати зміст понять, пояснювати значення слів, застосовуючи різні способи тлумачення і коментування. Допоможуть в цьому енциклопедичні, тлумачні, етимологічні та інші словники.

6.Успіх дискусії, її конструктивний характер, продуктивність у вирішенні питань значною мірою залежать від складу учасників (важливо врахувати заздалегідь рівень їх культури, обізнаності у питаннях дискусії, загальної компетентності та життєвого досвіду).

7.Кожен виступ має закінчуватися чіткими висновками й аргументованими підтвердженнями висунутих на його початку тез.

8.Кожний з опонентів при аргументованому доведенні помилковості його тверджень повинен визнати правоту переможця й подякувати йому за участь у полеміці.

9.Учасники дискусії мають по закінченні її розійтися друзями, а не ворогами, навіть у тому разі, якщо їм не вдалося переконати один одного, що буде поштовхом для подальшого пошуку істини, яка є «дочкою часу, а не

авторитету» (Ф. Бекон), і тим, що «витримує перевірку досвідом»

(А. Ейнштейн).

§ 4. Використання законів логіки у виступі

Особливо важливе значення набувають знання фундаментальних законів логіки, оволодіння якими допомагає виробити уміння аргументації.

Аргументація – майстерний добір переконливих доказів і як результат – мистецтво дискусії.

223

В основі аргументації лежать такі елементи доказу, як теза і аргумент. Теза – положення, яке потребує доказу, а часто і додаткового розгортання,

створюючи основу для наступних міркувань. Вона може бути дуже стислою, але глибоко змістовною чи полемічно загостреною, або й просто примітивною.

Антична риторика від ораторів вимагала уміння аргументувати будь-яку тезу в обидві протилежні (позитивну і негативну) сторони й під різними кутами зору, наприклад, шукати істинність/неістинність, корисність/шкідливість, доцільність/недоцільність.

Причому, як писав Антон Павлович Чехов, «у всі часи багатство мови та ораторське мистецтво йшли поруч». Тобто, красна промова завжди має обов’язкову рису – чітке, точне, виважене відтворення її відповідними мовними засобами. «Багатство мови є багатством думок», – ці слова М.М. Карамзіна свідчать про взаємопов’язаність мовлення і змісту дискусії.

У сучасних реальних мовних ситуаціях тези аргументуються в одному напрямку – істинності або неістинності.

Аргумент (лат. доказ) – це положення (мовні висловлювання чи текст), яке стосується тези та обґрунтовує чи переконливо доводить її істинність.

Аргументи бувають: а) прямі (безпосередні);

б) непрямі (опосередковані): аксіоми, погляди та думки авторитетних осіб тощо.

Розрізняють два типи аргументації: логічну (побудовану на основі силогістики – дедуктивного методу міркування) та аналогійну.

Логічні закони, що є базою для першого типу аргументації, допомагають будувати докази і запобігають порушенню основних принципів мислення й ведення дискусії. Додержання законів логіки створює зручність, комфортність мовного спілкування, бо усі учасники свідомо виконують певні правила, норми мовної поведінки.

Основними логічними законами є:

−закон тотожності;

−закон суперечності;

−закон виключення третього;

−закон достатньої підстави.

Закон тотожності. Цей закон формулюється так: Будь-яка сутність збігається сама з собою або дорівнює собі. Якщо сьогодні я щось оцінюю дуже високо, то я не можу в цей же час оцінювати це саме низько. Однак в інший час може бути інша оцінка цього самого предмета. Якщо я одночасно даю дві різні оцінки того самого предмета чи явища, то я порушую у мовленні вимоги до закону тотожності (вірність обраній темі/визначенню предмета, ідентичність предмета самому собі, релевантність, тобто наявність сутнісних ознак у предмета), створюю незручності своїм мовним партнерам. Закон тотожності вимагає, щоб у мовному вираженні предмет був упізнаваним, ідентифікувався. Порушенням закону тотожності є мовна ситуація, коли рецензент каже: книжка дуже хороша, проте в ній немає головного, а якщо

224

проаналізувати, то взагалі нічого доброго немає тощо. Отже, якщо в книзі немає головного, вона хорошою бути не може.

Закон суперечності. Сучасне формулювання закону таке: Жодне судження не може бути одночасно істинним і неістинним. Якщо не дотримуватись цього закону, то виникне суперечність цих смислів, тобто цей закон убезпечує мовців від глухих кутів, безвихідних ситуацій. Отже, закон суперечності полягає в тому, що судження і заперечення не можуть бути одночасно істинними. Наприклад, якщо для мовця судження «Смерть – це зло» є істинним, то заперечення цього судження «Смерть – це добро» для цього мовця у той самий час може бути лише неістинним. Не можна одночасно стверджувати і заперечувати те ж саме, напр.: Сьогодні дуже холодно і дуже тепло. Цей закон діє в межах одного мовного вираження (вислову) і в один і той самий час. Якщо в один проміжок часу істинним для мовця є судження «Сьогодні важкий день», то в інший проміжок часу істинним може стати протилежне судження «Сьогодні легкий день».

Закон виключення третього. Латинське формулювання цього закону таке: Tertium non datur – третього не дано. Це означає, що, маючи позитивне і негативне судження, мовець погоджується з першим, а друге викидає або погоджується з другим, а перше відхиляє, адже третього не дано. Закон цей близький до попереднього, є його продовженням. Закон виключення третього свідчить, що одне із суджень є обов’язково істинним, тоді друге – неістинне, а третього немає. Цей закон активно діє в антонімічних ситуаціях, коли є пари протиставлень, але в площині однієї тематичної спрямованості (добре-погано, день-ніч, життя-смерть, зима-літо і т. ін.). У риториці наводиться такий приклад: можна протиставити любов ненависті, але не ліхтар сиру. Отже, одна з умов закону виключення – це точність протиставлення.

Закон виключення третього теоретично присутній у кожному акті спілкування. Він є і в дискусіях, де чітко проступають і загострюються позиції мовців. У такому разі часто використовують тактику «розведення поглядів», яка згладжує гострі кути, бо втрачається предмет суперечки, і навіть усі стають однодумцями (один про одне, інший про інше). Наші уявлення про предмет поповняться, але ж питання, що є істинним, а що неістинним у цих повідомленнях, так і лишиться нез’ясованим.

Тому на початку дискусії риторика пропонує уточнювати предмет суперечки, тобто того положення, істинність/неістинність якого треба довести. Це дасть можливість учасникам дискусії додержуватися «генеральної лінії» і своїх позицій, а не перескакувати на суміжні, супровідні чи протилежні. Це швидше приведе до вичерпаності суперечки і закриття теми.

Закон достатньої підстави. Цей закон сформулював німецький філософ Лейбніц: Жодне явище не може виявитися істинним або дійсним, жодне твердження справедливим – без достатнього обґрунтування. Отже, будь-яке судження, що приймається, має бути належним чином обґрунтоване. Цей закон «рятує» нас від багатослів’я, бо зобов’язує кожного промовця стверджувати тільки те, що він може обґрунтувати, на що він має підстави. Обґрунтувати –

225

значить висловите таке судження або кілька суджень, які самі не потребують доказів, бо це вже доведено або перевірено чи десь зафіксовано як доказ.

Достатньою підставою вважають:

−сталі універсальні судження типу аксіом, законів, принципів: закон Архімеда, яблуко Ньютона та ін.;

−загальновизнані людським досвідом судження на зразок: хто народився,

той і помре; після зими настає весна тощо;

−власні судження, уже доведені з інших суджень.

Аналогічну аргументацію складають прямі та опосередковані аргументи:

Аргумент до події є дуже широким, тому що події є різної сили й величини руйнівного (рідше – творчого) впливу, але для окремої теми й конкретних опонентів події їхнього життя – також аргумент у суперечці.

Аргумент до місця, обставин, ситуації – це посилання на місце й обставини, ситуацію подій, які підсилюють твердження або допомагають спростувати твердження опонента, полегшують чи посилюють звинувачення

(напр.: тут не місце про це говорити; в цих умовах треба діяти інакше).

Аргумент до публіки – це звернення до присутніх як свідків суперечки для підтримання своєї позиції і спростування позиції опонента (Ну ви ж бачите... Хто з вас не був у такій ситуації!). Аргумент до публіки може бути дуже вразливим, бо серед неї може виявитися більше прихильників вашого опонента, ніж ваших; серед публіки завжди є необізнані з обговорюваною проблемою або взагалі байдужі до неї. Тому звертатися до такого аргументу можна вкрай рідко.

Аргумент до особи (особистості) – це звернення за підтримкою безпосередньо до присутньої особи як до свідка, як до суб'єкта дії (А ви могли б так зробити? А яка ваша думка? А кого ви підтримуєте? Ви як висококваліфікований фахівець знаєте... Як досвідчений педагог порадьте...).

Аргумент до авторитету – це посилання для підтримки своїх поглядів на ідеї, думки, вислови, дії відомих у світі людей, авторитетних для всіх, таких, чий авторитет є незаперечним; це звернення до авторитетів нації, культури, влади, спільноти, партії, громадських рухів; зважання на авторитет керівництва. Аргумент до авторитета є широким, бо в кожній дискусії, полеміці, суперечці й у кожній темі можуть бути свої авторитети. Дискутанти, суперники повинні показати широку обізнаність з темою та її розробниками, дослідниками, поборниками.

Аргумент до часу – це посилання на неминучість і неможливість щось змінити, що з'явилось або відійшло з часом (це колись так було, тепер не ті часи, за вікном XXI ст). Цей аргумент майже завжди виглядає переконливо

(колись і глина не така була; колись було так, тепер так не буде).

Аргумент до події – це посилання на якусь значну подію, що вплинула на суспільну думку, громадське чи приватне життя, на освіту, науку, долі людей. Для нас нині це посилання на Чорнобиль (аварію на Чорнобильській АЕС), для американців – терористичний акт 11 вересня 2001 р., для росіян і

226

чеченців може бути посилання на війну в Чечні, для японців – на події 11 березня 2011 р. тощо.

Аргумент до сильнішого, дійового, видатного, успішного, щасливого –

це посилання на приклади, взірці, яких хочеться, але не вдається наслідувати

(американський бюджет усе витримає, а наш ...; сусід усе вміє робити ...; у Європі це може бути, а у нас ...; хтось відпочиває на Канарах, а хтось – на городі ...).

Є ще аргумент до протилежного (аргумент до палиці) – говорити і робити гірше, щоб людина навчилася цінувати й шанувати краще (чим гірше, тим краще); переконання насильством, суворою дисципліною, матеріальною скрутою, тяжкою працею.

Специфіка риторичного підходу до аргументації полягає у тому, що:

-аргументи завжди спрямовуються на певну аудиторію;

-аргумент вважається прийнятим, якщо він схвалюється аудиторією;

-добираються такі аргументи та прийоми, які здатні в контексті виступу вплинути на зміну думок аудиторії.

Щодо критики інших позицій, які протистоять думці оратора, то тут можливі три варіанти викладу.

По-перше, можна спочатку показати неспроможність цих позицій (як правило, в ораторських промовах зустрічається саме такий порядок).

По-друге, можна спочатку подати аргументи на користь своєї позиції. По-третє, можна поєднувати тактику критики інших позицій з викладом

аргументів на користь власної.

(За Г.С. Онуфрієнко)

Запам’ятайте: за будь-якого варіанта викладу аргументів потрібно найбільш сильні аргументи розташовувати або на початку (тоді вони вплинуть на сприйняття аудиторією промови в цілому), або в кінці (тоді вони краще запам’ятаються).

§ 5. Правопис префіксів

Правопис префіксів в різних частинах мови підпорядковується правилам української орфографії.

		Таблиця 9.3
	ПРАВОПИС ПРЕФІКСІВ З, С, ЗІ
с-	пишемо лише перед глухими	сконкретизувати, скотитися,
	приголосними	спромогтися, сфокусувати; сповнений,
	к, ф, п, т, х	стародавній, сформований; спиляти,
		спитати, стиснути, стверджувати,
		схибити; східці, схема, склад, споруда,
		сховище, скупченість
з-	перед усіма іншими літерами	зшитий; зігнорувати, зжитися, зцідити;
		зчеплення; зводити, зчистити,
		збільшити, збагатити, зсадити,
		здобути; злиття, змагання; здебільшого,
		227

		зумисне; зсохся; зсушити; зручний,
		зрушити, зменшити
зі-	коли корінь слова	зізнатися, зідрати, зіпсувати;
	починається	зіставлення; зігнутий; зібгав, зім’яв;
	сполученням приголосних	зів’ялий; зіп’ятися

Припускається чергування префікса зі- із зо- без зміни значення слова:

зігрівати – зогрівати, зімліла – зомліла, зіпріла – і зопріла, зітлівати – зотлівати.

	Таблиця 9.4
ПРАВОПИС ПРЕФІКСІВ, ЩО ЗАКІНЧУЮТЬСЯ НА ПРИГОЛОСНИЙ
	Ніколи не змінюються префікси
роз-	розщеплений, розшитий; розчистити, розстелити; розстріл;
	розформований; розтуляти, розказувати, розпитати, розжитися,
	розхитати, розчинити
без-	безжурність; безшумно; безкорисливий, безкінечний, безпосередній,
	безперервний, безформний; безтактність, безхарактерність,
	безчесність
воз-	возз'єднання, возвеличувати (але у старослов'янізмах: воскресіння,
	восхвалити, воспрянути, восторжествувати, восславити)
через-	черезплічник, черезсмужжя, черезсідельник, черезрядковий
між-	міжміський, міжгалузевий, міжфігурний, міжконтинентальний,
	міжсесійний, міжпланетний, міжнародний
над-	надмірний; надприбуток; надзвичайно; надвечір'я, надбрів'я;
	надкусити, надпиляти, надпотужний; наддаремно; надмір
під-	піднебесний; підхвалювати, підповзти, підкинути, підштовхнути,
	піддати, підтрухнути (підгнити), підсилювати, підмалювати
від-	відчистити, відкладати, відтінювати, відокремлювати, відхилитися;
(од-)	одбавляти, одкинути, одрізати
перед-	передплачувати; передсвятковий, передчасний, передгірний
об-	оббризкувати, обшити, обтрушувати, оббивати, обводити

Слід розрізняти префікси пре-, при-, прі-, пере-, передза значенням:

пре- вживаємо переважно для утворення якісних прикметників і прислівників найвищого ступеня ознаки: препоганий – препогано,

премудрий – премудро, пречудовий – пречудово та ін., а також у словах: презирство, престол, преосвященний, преподобний

при- вказує на ознаку дії наближення (приїжджати, прийти), приєднання

(пришити, причепити); частковість (притулити, примружити, приморозити); результат (приборкати, привабити), а також на ознаку приналежності чи причетності: пригірок, прибережжя,

приярок; Примор'я, Прикарпаття, Приволжя, Приуралля; приміський, присадибний, привокзальний

прі- вживаємо лише в словах: прізвище, прізвисько, прірва, пріфікс (фр. – тверда ціна)

228

пере- вказує на повторність (перечитати, переміряти) або надмірність дії

(переїсти, переспати); подолання (перебути, перетерпіти);

подолання відстані (перебігти, перепливти); подолання перешкоди

(перестрибнути, перелізти), а також у словах: переінакшувати, переконати; перешийок, перешкода, перегородка

перед- указує на попередність положення або часу: передміський,

передміхуровий, передсвятковий, передфінальний, передчасний, передзимовий.

Запам'ятайте слова, у яких пре- та при- є складовою частиною кореня, а не префіксом.

пре-	при-
президент, препарат, преамбула,	приватний, привілей, причетний,
президія, презентація, претендент,	примати, примха, призер,
предикат, преферанс, презент,	непритомний, принцип, принаймні,
прерогатива, прейскурант, престиж,	прилад, призма, присудок,
прелюдія, пресвітер, преміювати,	притаманний, природа, пригода,
прем'єра, претензія, прецедент,	приймак, приймач, прикмета
превентивний, префектура,
превалювати, презумпція

Запам'ятайте слова, що пишемо лише з пери-: перигей, перикард,

периметр, перипетія, перископ, перистальтика, перистий, перитоніт, периферія, перифраза.

Культура мовлення

ДОТРИМУЙМОСЬ І ПРИТРИМУЙМОСЬ Здається, що дієслова дотримуватися і притримуватися то немов

значеннєво зближуються, то віддаляються одне від одного. Вони мають спільний корінь і різні префікси, які й зумовлюють відмінність їхніх значень. Дотримуватися означає передовсім «діяти відповідно до чого-небудь, згідно з чим-небудь» і «витримувати, витерплювати що-небудь до певного строку». Це дієслово найчастіше вживане у висловах на зразок: Ми дотримуємося правил поведінки; Учень дотримувався іншої думки. Дієслово притримуватися

здебільшого передає значення «злегка триматися за когось, щось», наприклад:

Вона стояла бліда, як мрець, притримувалась рукою за вербу, щоб не впасти (Ю. Збанацький); В однім місці я мало же вскочив у безодню трясовини, але

притримався за дружину (Олесь Досвітній).

Іван Вихованець («Українська мова», №3, 2004)

ІІ. Практикум

1.Тест-контроль для перевірки засвоєння теоретичних знань

1.Оберіть правильну відповідь:

Мішанина словесних елементів з різних мов, неграмотне мовлення – це а) жаргонне мовлення

229

б) суржикове мовлення в) просторічне мовлення г) діалектне мовлення

2.Оберіть правильну відповідь: Наука про красномовство – це а) ритміка б) риторика в) стилістика

3.Оберіть правильну відповідь:

Безпосередній словесний обмін думками між кількома мовцями – це а) монолог б) діалог в) полілог

4.Оберіть правильну відповідь: Метою виступу у ході дискусії є

а) будь-який спосіб переконати аудиторію в істинності власного погляду б) пошук істини в) бажання поспілкуватися

г) бажання перемогти у спорі

5.Оберіть правильну відповідь:

Конструктивною є дискусія, яка завершується а) знаходженням загального рішення б) максимальною кількістю висловлених думок

в) формуванням опозиційних груп з числа її учасників г) отриманням перемоги авторитетними особами, фахівцями

д) встановленням істини, порозумінням між учасниками (опонентами)

6.Оберіть правильну відповідь: Положення, яке потребує доказу, це – а) теза б) аргумент в) аксіома

7.Оберіть правильну відповідь:

Мовне висловлення, що обґрунтовує чи переконливо доводить істинність тези, це – а) аналогія б) аксіома в) аргумент

8. Оберіть правильну відповідь: У ході дискусії необхідно

а) зосередити увагу на предметі обговорення б) постійно міняти предмет обговорення

в) умисно розширювати коло обговорюваних питань

230