opr07BMC
.pdfповівання”, “На спомин Котляревського”. М. Старицький урізноманітнює лексичні засоби поезії, збагачує поетичний словник.
Але найпомітніше місце на цьому етапі належить, безперечно, І. Франку. Збірка його поезії “З вершин і низин” (1887) відзначилась новим поглядом на суспільні проблеми. У розділах “З глибин”, “Осінні думи”, “Скорбні пісні” постає образ поета-громадянина, що підноситься над буденним, прославляє все прогресивне і засуджує потворне. Справжніми шедеврами вважаються його “Вольні сонети” і “Тюремні сонети”. Невідповідність змістовного наповнення традиційній формі загострила і з більшою силою підняла важливі проблеми сучасності.
Поезія І. Франка, П. Грабовського, М. Старицького, Я
.Щоголіва збагатила українську літературу розмаїттям тем, мотивів і ритмів, глибиною філософської думки, жанровою багатоплановістю.
Широтою охоплення життя, рівнем художньої майстерності, новаторством українське письменство другої половини ХІХ ст. посіло помітне місце у світовій літературі.
** *
**
Характерним для українського образотворчого мистецтва другої половини ХІХ ст. було становлення його на позиціях реалізму, народності, життєвої правди. На розвитку художнього життя в Україні, на утвердженні демократичних тенденцій у живопису позначилась діяльність Товариства пересувних художніх виставок (“передвижники”), що виникло 1870 р. в Росії. Членами його були багато українських митців. В Одесі, Харкові, Києві відкрилися малювальні школи (згодом училища). Консолідації мистецьких сил України сприяли Товариство південноросійських художників у Одесі, Київське товариство художніх виставок, Товариство для розвою руської штуки у Львові, Товариство харківських художників та інші об’єднання.
В українському живопису чітко окреслились і набули специфічних ознак усі жанри. Під впливом демократичних тенденцій у розвитку культури на перше місце висувається побутовий жанр. Тематичні рамки цього жанру розширюються, він збагачується на нові сюжети й міцніше
231
пов’язується із суспільною проблематикою. Художники прагнуть осмислити нового героя часу, знайти й утвердити нові мистецькі цінності. Зростання інтересу до минулого України зумовило піднесення історичного жанру. Любов до рідного краю, відчуття природи як суттєвого чинника в понятті “батьківщина” було основою формування пейзажного жанру, який набуває самостійно ідейно-естетичного значення.
Живописцями, які піднесли український побутовий жанр на високий рівень, були продовжувачі демократичних традицій Т. Шевченка – Л. Жемчужников, І. Соколов, К. Трутовський. Творча діяльність Л. Жемчужникова пройнята щирою любов’ю до українського народу, його історії та культури. Він створив проникливі картини “Кобзар на шляху”, “Козак їде на Січ”, “Чумаки в степу” та інші, був видавцем альбому, присвяченого Україні і, в пам’ять шевченківського, названого також “Живописною Україною”. Найвище піднесення мистецьких здібностей І.Соколова, про якого Шевченко відгукнувся як про людину, що “любить наш народ і нашу країну”, виявилося в картинах “Повернення з ярмарку”, “Проводи рекрутів”, “Погорільці”, “Ніч напередодні Івана Купала”, “Ранок після весілля в Малоросії”, “Українські дівчата ворожать на вінках”. До золотого фонду українського живопису по праву належить творча спадщина К. Трутовського. Митець з глибоким знанням відтворював побут та звичаї українського і російського народів ( “Хоровод у Курській губернії”, “Весільний викуп”, “Сорочинський ярмарок” та інші), гостро засуджував суспільні порядки (“Рекрутський набір”, “У судді” та інші). Художник залишив багато ілюстрацій до творів Т. Шевченка, М. Гоголя та інших письменників.
Історичний жанр в українському мистецтві ще не відзначався широтою тематики. Художники здебільшого вдавалися до героїчної історії козацтва (“Сторожа запорозьких вольностей”, “Козачий пікет” С. Васильківського, “Проводи на Січ” О. Сластіона, “Запорожці викликають ворога на герць” А.Кандаурова, “Тривога” Г. Крушевського, “Похорон кошового” О. Мурашка та інші).
Пейзажний жанр представлений насамперед у творчості видатного українського художника–реаліста С. Васильківського. Найцікавіше у його доробку – твори, присвячені
232
рідній природі, – “Козача левада, “Степ на Україні”, “Ранок” та інші.
Реалізм в українській скульптурі утверджувався повільніше. У найбільш поширених в тематично-жанровій скульптурі малих формах і жанрі портрета помітних успіхів досягли Л. Позен (“Кобзар”, “Переселенці”, “Запорожець у розвідці”), П. Забіла (бюст М. Гоголя, мармуровий портрет Т. Шевченка), Б. Едуарс ( “Катерина”, “Життя невеселе”, скульптурний портрет Луї Пастера) та інші.1888р. в Києві було відкрито пам’ятник Б. Хмельницькому (скульптор М. Микешин).
Розвиток капіталізму наклав значний відбиток на розмах міського будівництва, сприяв удосконаленню будівельної техніки, появи нових матеріалів і конструкцій. В архітектурі переважав еклектизм – суміш елементів різних стилів. У другій половині ХІХ ст. у Києві було споруджено будинки Міської думи (архітектор О. Шілле), готелю “Континенталь”, політехнічного інституту, першої гімназії( архітектор О. Беретті), театру Соловцова та інші.
На західноукраїнських землях з’явилося чимало примітних споруд: у Львові – будинки політехнічного інституту (архітектор Ю.Захаревич), Галицького крайового сейму( архітектор Ю. Гохбергер), у Чернівцях – будинок резиденції митрополита Буковини(архітектор Й. Главка), на Закарпатті
– мисливський палац графів Шенборнів, будинок ужгородської синагоги, комітатський будинок у Береговому. Отже, в архітектурі України другої половини ХІХ ст. разом із поглибленням суперечностей у пошуках стилю мали місце помітні здобутки кращих архітекторів.
Завдяки зусиллям передових діячів культури великі зрушення відбулися і в галузі розвитку музичної культури. Один з таких поштовхів дали українські драматичні професійні трупи, що широко пропагували українські народні мелодії, здобутки професійної музики, самотужки ставили оперні спектаклі. Видатний театральний діяч М. Кропивницький набув широкої популярності також як співак і композитор.
Цілу епоху в музичному житті України становить творчість М. Лисенка (1841-1912 рр.) – великого українського композитора, блискучого піаніста, талановитого хорового диригента, педагога, музикознавця і активного громадського
233
діяча демократичного напряму. Йому судилося стати основоположником української класичної музики.
Починаючи з 70-х років М. Лисенко обробив та опублікував понад 600 зразків українського музичного фольклору. Зразком національної героїко-патріотичної опери стала монументальна народна музична драма Лисенка “Тарас Бульба”. На сюжети повістей М. Гоголя написані також опери “Різдвяна ніч”, “Утоплена”. Композитор створив музику до п’єси І. Котляревського “Наталка Полтавка”, оперету “Чорноморці”, дитячі опери “Коза-дереза”, “Пан Коцький”, “Зима і Весна”.
Незважаючи на адміністративно-цензурні утиски царського уряду, українська драматургія і театральне мистецтво також досягли високого рівня розвитку.
Українська драматургія розвивалася, спираючись на кращі здобутки усієї літератури, на драматургічні традиції І. Котляревського, Т. Шевченка, на досвід передової російської драматургії. Остаточно утвердившись на позиціях реалізму, українська драматургія збагатилася десятками нових п’єс, в яких порушувалися проблеми життя народу, висвітлювалися найголовніші конфлікти того часу.
Драматургічна спадщина М. Кропивницького – це понад 40 п’єс. Серед них: “Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, “Глитай, або ж павук”, “Дві сім’ї”, водевіль “Про ревізії”, жарт “Пошились у дурні” та інші. У постійних творчих пошуках драматург ішов шляхом поглиблення психологічних характеристик своїх героїв, використання скарбів усної народної творчості, розширення жанрів української драматургії.
Багатогранним був і талант письменника, драматурга М. Старицького, автора численних історичних романів (трилогія – “Перед бурею”, “Буря”, “Біля пристані”, “Руїна”, “Молодість Мазепи”, “Розбійник Кармелюк”). Дбаючи про розширення репертуару українського театру, Старицький вправно обробив ряд малосценічних п’єс різних авторів та інсценізував багато прозових творів українських, російських, зарубіжних письменників – “За двома зайцями”, “Різдвяна ніч”, “Тарас Бульба”, “Сорочинський ярмарок”, “Утоплена”, “Юрко Довбиш”, “Циганка Аза” тощо.
Найвизначнішою постаттю в українській драматургії другої половини ХІХ ст. є І.Карпенко-Карий (Тобілевич).
234
Його драми та комедії поряд із п’єсами Кропивницького і Старицького становили міцну основу репертуару українського реалістичного театру. У плані психологічної соціально– побутової драми відомі його п’єси “Наймичка”, “Безталанна”. Невмирущу славу драматургові принесли його сатиричні комедії “Мартин Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”, у яких висміяно гонитву багатіїв різного калібру за наживою, їхню глитайську психологію. Кілька п’єс Карпенко-Карий присвятив історичному минулому України (“Бондарівна”, “Сава Чалий” та інші). Творам драматурга притаманні незвичайна емоційність, ліричність, напруженість ситуації, яскравість мови персонажів, показ органічних зв’язків людини з її оточенням. “Я взяв життя,” – говорив драматург і цим визначив основний принцип своєї творчості.
Драматичні твори писали також прозаїки І. НечуйЛевицький (“Маруся Богуславка”, “На Кожум’яках”), П. Мирний (“Лимерівна”, “Перемудрив”), Б. Грінченко (“Степовий гість”, “Ясні зорі”) та інші.
Український драматичний театр по суті був під забороною. Згідно з горезвісним Емським указом 1876 р. зовсім не допускалися “різні сценічні вистави на малоруському наріччі”. 1881 р. царат дозволив ставити п’єси українською мовою, якщо вони пропущені цензурою і схвалені генералгубернатором. Цензура обмежувала тематику українських п’єс мотивами побуту або ж кохання. 1883 р. київський гене- рал-губернатор заборонив діяльність українських театральних труп на території п’яти підвладних йому губерній. Ця заборона діяла десять років. Таким чином, театральним діячам України “дозволялося” діяти у надзвичайно важких умовах.
1882 р. М.Кропивницький створив першу українську професійну трупу. До неї були запрошені актори - професіонали й аматори М. Садовський, Н. Жаркова, М. Заньковецька, Л. Максимович та інші. До її репертуару увійшли “Наталка Полтавка” І. Котляревського, “Назар Стодоля” Т. Шевченка, “ Чорноморці” М. Старицького, “Сватання на Гончарівці” й “Шельменко-денщик” Г. Квітки-Основ’яненка та інші. Вистави трупи різко виділялися на тлі тодішнього татру як змістом, так і виконанням. Кропивницький режисер прагнув до ідейно-художньої цілісності спектаклів, до гармонійного по-
235
єднання таких компонентів, як акторська гра, художнє оформлення, музика, співи, танці.
У 1883 р. директором трупи став М.Старицький, а М.Кропивницький залишився режисером і актором. Об’єднання найвидатніших діячів українського театру благотворно відбилося на творчому зростанні трупи. Її склад поповнився новими талановитими акторами (М. Садовська - Барілотті, Г. Затиркекич-Карпинська, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий та інші), а репертуар – новими постановами (“За двома зайцями” М. Старицького, “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака–Артемовського та інші). Безпосередню підготовку музичних та вокальних сил трупи здійснював М.Лисенко.
Розвиток суспільно-політичного і культурного життя України другої половини ХІХ ст. свідчив про зростання національної самосвідомості, яке, з одного боку, було найсуттєвішим проявом інтенсифікацій процесу становлення української нації, а з другого, й саме впливало на цей процес у сфері такої важливої ознаки будь-якої нації, як спільність її психічного складу, національного характеру.
Духовна культура українського народу у ХІХ ст. досягла значних здобутків. Саме в цей час було закладено міцний фундамент для дальшого розвитку української культури як непересічного утворення, а кращі мистецькі зразки цього періоду дозволяють говорити про нього певним чином як про класичну добу, коли риси національного характеру знайшли своє цілковите втілення у творчості видатних представників народу.
ЄВРОПЕЙСЬКА КУЛЬТУРА ХХ СТОЛІТТЯ
1.Модерн як нова доба в культурі:
–причини виникнення стилю модерн;
–символізм - естетико-філософська основа модерну;
–особливості стилю модерн;
–модерн як архітектурний стиль.
2.Авангардизм в культурі:
236
–загострення проблем гуманізму в житті і мистецтві;
–новий театр;
–авангардистський живопис;
–функціоналізм в архітектурі;
–нові виражальні засоби в музиці; розвиток кіномис-
тецтва.
Стиль модерн за короткий термін захопив мистецтво усіх цивілізованих країн та залишив по собі помітний слід у кожній національній культурі. Епоха модерну проіснувала недовго: 20-30 років у різних країнах, але вплив модерну на всі види мистецтва вражаючий. Сліди модерну ми знаходимо
вусьому: в архітектурі й живописі, в монументальному мистецтві, рекламі, дизайні та одязі.
Стиль модерн має ознаки втомленості, виснаженості. Він знесилений тим, що зародилося раніше й видозмінювалося на своєму шляху – романтизмом, панестетизмом, пошуками краси. Ця стомленість виявилася не стільки в загальних програмах чи маніфестах модерну, скільки у внутрішніх формальних властивостях: в системі лінійної ритміки, в зумисному орієнтуванні на уповільнене сприйняття, що передбачає милування, іноді смакування художнього засобу, витонченого артистизму.
Іншою причиною появи стилю модерн називають демократизацію суспільного життя наприкінці століття. Бурхливе зростання міст за рахунок сільского населення призводить до появи в містах масового споживача, який хоче оволодіти вищими досягненнями мистецтва, але в освітньому , духовному плані не готовий до цього. Доступність краси для загалу стає гаслом часу. Виникає “краса для бідних”, що несе
всобі багато ознак великої краси стилю.
Умодерні виняткове і масове не співпадали, але масове схилялося до унікально-особистісного, в результаті чого індивідуальне відразу ж ставало надбанням загалу. Майстри модерну намагалися задовольнити масову художню свідомість. Склалася ілюзія всезагальності художніх інтересів та смаків всього суспільства. У цій ситуації виникла проблема масової культури. Немалу роль в цьому відіграло зближення мистецтва і промисловості, що забезпечувало виготовлення художніх виробів у нечувано великому обсязі, невідомому попереднім епохам.
237
Пояснюють виникнення модерну “вольовими зусиллями декількох художників”, які cумували “за стилем” і створили його (А. Гауді, Х.ван де Вельде, Ф. Шехтель,О. Бердслі, Г. Клімт та ін.). Вони мріяли зробити побут людини красивим та стильним. Вони намагалися вийти на вулиці, звести нові будівлі, розписати стіни небаченими до цього часу фресками, прикрасити мозаїкою. І це їм вдалося.
Стиль модерн набуває поширення в усіх країнах Європи, але в різних країнах він має свою назву. На Україні та в Росії – “стиль модерн” (Ф. Шехтель, В. Городецький, М. Врубель, М. Нестеров, М. Бенуа, Г. Нарбут, М. Жук та ін.); у Франції та Бельгії – “Ар-Нуво” (Моріс Дені, П’єр Боннар, П. Серюз’є, Е. Вюйар та ін.); в Нiмеччині – “Югенд-Штиль” (А. Бьоклін, Ф.Штук, А. Хофман та ін.); в Австрії - “Сецесіон” (Г. Клімт та ін); в Італії – “стиль Ліберті”; в Англії – “модерн стайл”; В США- “ стиль Тіффані”. Представники цього стилю вважали, що вони спрямовані в майбутнє і ніби поривають з традиціями ХІХ сторіччя, а передусім – з побутовим реалізмом і салонним класицизмом.
Своєрідність стилю модерн багато в чому зумовила зацікавленість Сходом. В цей час Європа “відкриває” Схід набагато глибше, ніж романтики. З’являються перші наукові переклади східних філософських та релігійних трактатів.
На межі східних і західних вчень виникають езотеричні та теософські системи. Багато поетів і прозаїків беруть теми для своїх творів “з життя Сходу”. К. Станіславський після знайомства з принципами Раджа-Йоги зрозумів, що це саме та конструктивна психологічна основа ,що необхідна для поновлення акторського фаху. Більшу частину вправ у книзі “Робота актора над собою” К.Станіславський взяв з відомої праці “Раджа-Йога” у викладі Рамачаракі.
Справжній переворот у свідомості деяких молодих художників спричинили японські гравюри, що вперше з’явилися в Парижі у вигляді обгорткового паперу для східних дрібничок. Вони навіть почали дивитися на світ крізь призму цих гравюр. Наприклад, відома “Хвиля” Хокусая просто перекочувала до графічних листів деяких європейських художників (Білібіна). Г. Клімт для своїх творів брав готові орнаменти з японських шаблонів для тканин.
238
Але головне не в прямих цитатах, а в тому, що було зрозуміло й прийнято сам принцип східного живопису і графіки: площинність , декоративність, орнаментальність.
У стилі модерн поєдналися європейські та східні традиції культури – такі, як романтизм, почуттєвість, тверда лінійно-структурна основа, площинна декоративність. Перші три риси успадковані з традицій Європи, остання – з Азії. Але навіть європейські традиції (романтизм, почуттєвість) набувають у європейських художників орнаментального характеру, що ближче до східного еротизму. Наприклад, в “Поцілунку” Беренса дві голови, що злилися, оточені каскадом волосся, перетвореного на візерунок, орнамент.
** *
**
Символізм дав стилю модерн ідеологічне обґрунтування і доплюсував його пластичні властивості до сфери духовних пошуків епохи.
Виникши у 80-ті роки Х1Х ст. як течія французької літератури, символізм розповсюдив свій вплив на живопис, театр, музику й диктував своїм прибічникам не лише творчі принципи, але й сам стиль життя.
Символізм первісно притаманний мистецтву. Наприклад, єгипетська піраміда – символ вічності і нетлінності. Христос, що його було розіп’ято на хресті, – символ страждань та спокутної жертви.
Символізм як особлива течія кінця сторіччя закцентував увагу на невловимості, таємничості цього внутрішнього сенсу, завдяки чому відношення між зовнішнім і внутрішнім, чуттєвим і тим, що осягається розумом, не тільки може, але й повинно бути туманним, загадковим – шифром, що не має ключа. Форма художнього твору повинна натякати на цю таємну метафізичну сутність речей, що її не можна осягнути розумом, навіювати її. У поезії, де символізм розвинувся раніше “навіювання” здійснювалось саме музикою вірша, а також багатозначністю поетичного слова. В образотворчому мистецтві символізм виявив себе примхливістю ліній та кольором реальних предметів, а головним чином – заміною реальних персонажів фантастичними, уявними істотами, пристрастю до інакомовності. Наприклад, у творах М.Врубеля – “Пан”, “Царівна-Лебідь”, “Демон”. З точки зору
239
символізму твори М. Врубеля зберігали вселенський масштаб цього світу, вони залучали глядача до всезагального царства людського духу.
Образний склад модерну був частіше пов’язаний з символізмом, з символістичним типом мислення. Одначе, символізм та модерн – не синоніми. Ці поняття треба розрізняти. Символізм перебував модерну, живив його, але не завжди втілювався в його формах. З іншого боку, стилістика модерну з її принципами площинності, орнаментальності, вишуканості могла й не нести символічного змісту. Наприклад, в творчості Тулуза-Лотрека, особливо в його плакатах та афішах, “мова модерну” досить відчутна, одначе з символізмом
уЛотрека немає нічого спільного.
** *
**
Символізм дуже вплинув на вибір сюжетів та їх тлумачення в модерні. Для мистецтва модерну притаманна зацікавленість міфологічними персонажами та алегоричними мотивами. Для модерну було важливо, щоб міфологічний герой відбивав природну сутність людини. На картині М. Врубеля “Царівна-Лебідь” жінка-птах, що зберегла чарівну жіночу красу та набула приваблюючої м’якості лебедя, постає в рамках театральної сцени, ніби подвоюючи тим самим умовність, притаманну мистецтву модерну. Поряд з міфом, як його молодша сестра, розташувалася казка.
Популярними темами та сюжетами модерну були ідея росту, вияву життєвих сил, поривання, безпосереднього, несвідомого почуття, прямий вираз стану душі, пробудження, становлення, розвитку, молодості, весни. Причому, виявляючи людську пристрасть, її бурхливість і взагалі будь-який стан, майстер модерну доводить її до межі можливого. “Бузок” Врубеля – це не натюрморт, не пейзаж. Для втілення стихії кольору важко підібрати назву жанру.
Модерн породив новий рід героїнь, здатних відверто виявляти своє почуття, свій внутрішній стан, вогонь своєї душі, полум’я любові, рух тіла. Жінка в екстазі–це мотив, що досить часто зустрічається в мистецтві модерну. Наприклад, в “Юдіфі” Г.Клімта тонкі кістляві пальці стиснуті у судомі, очі закочені, вії напіввідкриті. Модерн густо замішаний на вишуканій еротиці - приваблює не стільки відверта голизна,
240