Семінарське заняття 10

Тема 30. Зобов’язання з договорів найму (оренди), лізингу та позички

Питання для усного опитування та дискусії

1. Договір оренди державного та комунального майна:

• Поняття, значення, правове регулювання.

• Об’єкти державної та комунальної власності, які можуть (не можуть) бути об’єктом оренди.

• Орендарі та орендодавці.

• Порядок укладення, форма договору.

• Істотні умови договору. Момент укладення договору.

• Права та обов’язки сторін.

• Припинення договору, його правові наслідки.

2. Договір лізингу:

• Поняття, сфера застосування та правове регулювання договору лізингу у сучасних умовах.

• Сторони договору лізингу.

• Істотні умови договору лізингу.

• Види та форми лізингу.

• Права та обов’язки сторін за договором лізингу.

• Підстави та наслідки припинення договору лізингу.

3. Договір безоплатного користування майном (позички):

• Поняття та сфера застосування договору позички.

• Істотні умови договору.

• Форма договору позички.

• Сторони договору позички.

• Підстави та наслідки припинення договору позички.

Методичні вказівки

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: договір оренди державного та комунального майна; орендодавець; орендар; договір лізингу; фінансовий лізинг; прямий і непрямий лізинг; лізнигодавець; лізингоодержувач; договір позички; позичкодавець; користувач.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

Правове регулювання договору оренди державного та комунального майна здійснюється ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», ЗУ “Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук”, ЗУ “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”.

Об'єктами оренди є: 1) цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць); 2) нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; майно, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації); 3) захисні споруди цивільного захисту із збереженням їх цільового призначення; 4) нерухоме майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України та інших військових формувань, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій.

Не можуть бути об'єктами оренди: 1) цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць); 2) цілісні майнові комплекси казенних підприємств; 3) цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств; 4) об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації; 5) майно, що забезпечує цілісність об'єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління; 6) майно підприємств урядового, фельд'єгерського та спеціального зв'язку; 7) майно підприємств, що провадять діяльність у сфері метрології, сертифікації та стандартизації; об'єкти космічної діяльності та ін.

Орендодавцями є: 1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; 2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном; 3) державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами; 4) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Орендарями можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (ст.806 ЦК України).

Правове регулювання даного договору здійснюється спеціальними правилами, закріпленими в §6 гл.58 ЦК України, Податковому кодексі України (ст. 14), ЗУ України “Про фінансовий лізинг” (2004 р.) та інших актах. Крім того, до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Зміст конкретних лізингових угод і порядок їх реалізації як правило визначаються видом та формою лізингу. ЦК України розрізняє прямий та непрямий лізинг.

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ст.827 ЦК України).

Правове регулювання даного договору здійснюється спеціальними правилами, закріпленими в Главі 60 ЦК України. Крім того, до договору позички застосовуються положення Глави 58 ЦК України.