44. Теорія «договірної держави» т. Гоббса

Т. Гоббс, писав, що велика кількість людей, об’єднаних в одній особі, називається державою. Верховна влада, за Т. Гоббсом, може засновуватися двома шляхами. По-перше, силоміць і, по-друге, за добровільною згодою. В історії політичної думки Т. Гоббс, поряд з Дж. Локком і Ж.-Ж. Руссо, є представником договірної теорії походження держави.Договірна теорія походження держави— система поглядів, згідно з якою держава виникає у результаті договору між людьми як наслідок усвідомлення ними своїх нагальних потреб та інтересів. Держава і право з'являються тоді, коли люди уклали між собою угоду з метою забезпечити заг. користь — взаємну безпеку. У 17—18 ст. розроблялися різні варіанти теорії суспільного договору. Представники розглядали державу як форму сусп. життя, що засновується людьми добровільно, на основі взаємної згоди. Причини укладення договору пояснювалися по-різному. Т. Гоббс такою причиною вважав усвідомлення людьми необхідності забезпечити мир у сусп-ві, гарантувати людині життя, безпеку, спрямувати її дії на досягнення заг. блага. Індивіди добровільно передають усі свої права і свободи державі, влада якої «настільки велика, наскільки це можна собі уявити». Так укладається сусп. договір, люди визнають політ, владу і підкоряються їй, виникають особливі узи єдності людей, відносини панування і підкорення, тобто політичний стан як такий. Отже, у Т. Гоббса договір є не просто істор. передумовою д-ви як особливого політ, стану сусп-ва, а й її необхідною і пост, логічною складовою.

46. Філософія Шарля Луї де Монтеск’є

Філософів-просвітників Шарль Луї де Монтеск'є намагався пояснити буття людини і суспільства, виходячи з природного буття, відмежовуючись від будь-яких релігійно-схоластичних побудов, традиційної "божественної зумовленості". Монтеск'є визнає Бога лише "творцем та охоронцем" природи, який, створивши світ, більше не втручається в його справи. Він підкреслює, що людина є частиною природи і підкоряється її об'єктивним законам, тому досягнення гідного і щасливого життя, справедливого і розумного суспільного устрою залежить від пізнання світу та від ефективності просвітницької діяльності. Монтеск'є наголошує на пріоритеті впливу природних географічних обставин на історичний розвиток народів (географічний детермінізм). Природне середовище, кліматичні умови, характер ґрунту, площі, способу життя народів, визначають не тільки "дух законів", а й державне правління. Він розрізняє три види державного правління: республіканське, монархічне та деспотичне. В республіці таким центром є доброчесність як діяльна любов до вітчизни та рівності; в монархії – честь, як вигідні для правителя ідеали окремих осіб та суспільних груп і станів; у деспотії – страх. Монтеск'є при цьому підкреслює, що республіки занепадають при послабленні в них доброчесності, монархії – честі, а деспотії – страху. Незаперечною заслугою Монтеск'є є також детальна розробка локківської ідеї поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову. Лише за умови такого поділу, на його думку, можливий державний лад, за якого нікого не примушуватимуть робити те, до чого не зобов'язує закон, а робити лише те, що закон дозволяє.

45. Загал хар-ка філософії Просвітництва Просвітництво (кінець XVII – XVIII ст.) – філософія та політична ідеологія епохи загибелі феодалізму та ствердження буржуазного суспільства. сутність якої складається у широкому використанні людського розуму для реалізації ідеї соціального прогресу. Тобто основними гаслами просвітників стали наука і прогрес. Філософи Просвітництва особливу увагу приділяли популяризації позитивних, практично корисних знань серед широких кіл освічених людей. При цьому вони вважали, що необхідно залучати до наукових знань правителів, які й сприятимуть втіленню принципу розуму в повсякденному житті конкретних країн.

Одним із головних завдань філософи-просвітителі вбачали боротьбу з релігією, оскільки нові знання про природу і суспільство, отримані шляхом обробки дослідних даних, суперечать твердженням релігії.Крім того, філософи Просвітництва виступали одночасно і проти схоластичних, метафізичних методів мислення філософів Нового часу. Зокрема, велася боротьба проти метафізичних учень Р. Декарта і Г. Лейбніца, які прагнули обґрунтувати можливість буття Бога, тобто стверджувалася узгодженість розуму з основами релігійної віри.

Основними проблемами, над якими працювали філософи французького Просвітництва, були природа людини і суспільства. Видатним мислителем французького Просвітництва по праву вважається Франсуа Вольтер. Він піддав гострій критиці релігію і феодальну ідеологію.Шарль Луї Монтеск'є. На його думку, визначальними причинами життя людства є географічне середовище. Жан-Жак Руссо пропагував необхідність встановлення соціальної та майнової рівності. Д. Дідро та інші видатні представники французького Просвітництва, наприклад, Ж. Ламетрі, К. Гельвецій, П. Гольбах, дотримувалися матеріалістичного світогляду. Центральною проблемою у їхніх поглядах була людина, її вони розглядали як частину природи, що пов'язана з іншою частиною природи реальними фізичними відносинами.