36Філософські погляди Франческо Патриція.

Виступав проти середньовічної авторитетів, схоластики, в т. ч. аверроізма, вважав, що філософія повинна носити практич. характер.У 1571 році виходить його книга «Нова форма Універсуму ». Прихильник платонічної лінії у філософії .

Існує деяке єдине , воно тотожне з Благом ( Плотін ) , воно бестетесно і вище триєдиного християнського Бога. Потім - все більш певні , конкретні сутності , душі , природи , якості і форми .

Відповідає плотіновской процесу еманацій (хоча ступенів більше , ніж чотири). Є субстанція сходження - світло ( Плотін , Олександр Гальський , Бонавентура , Гроссетест ) .

Світло з'єднує вища безтілесне божественне єдність з тілесною множинністю речей. Зір особливо важливо , це функція розуму або розуму.

Платонівська традиція - натхненність всього світу і всього , що в світі існує. Цілісність кожного одушевленого істоти , є світова душа (мир одушевлений ) . Все живе , позиція називається гилозоизм .

Особливість етичної позиції - етика філавтіі , любові до самого себе. Тільки така людина може любити і інших.

37.Соціальний утопізм т. Мора і т. Кампанелли

У своїх творах Т. Мор і Т. Кампанелла проповідують ідеї соціальної рівності, братерства і взаємодопомоги, можли­вих на основі суспільної власності. Соціальні утопії Мора і Кампанелли розділяє час, три­валіший за століття. Вони різняться формою і логікою ви­кладу, багатьма деталями, та дуже схожі між собою змістом — у зображенні суспільного устрою, побудованого на загальнонародній власності, на основі якої здійснюються надії людей на рівність, справедливість, загальне щастя та братерство. У Т. Мора і Т. Кампанелли, як і у пізніших утопістів, не виникало сумніву, що цей справедливий устрій забезпечить усіх громадян умовами для нормального людського існування. Виборні посади, мудре колективне керівництво, вико­нання громадянами норм суспільного співжиття були до­датковими гарантами в забезпеченні справедливості та добробуту. Ці утопії були революційним викликом індивідуа­лізмові, приватній власності, лицемірній релігії, жорстокій державі, яким протиставлялися колективізм, общинність, державна народна власність, істинна віра і справедлива держава. Проте домінанта загального, колективного породжувала не менш складні проблеми, що залишалися поза увагою утопістів. Т. Мор і Т. Кампанелла всупереч своїм демокра­тичним переконанням підсвідомо закладали ідеологічні еле­менти культу особистості, відзначеної особливим талантом, розумом, доброчесністю і т. п. Наївні і гуманні уявлення про життя утопічних комун, деталі побуту, праці, зображених Т. Мором та Т. Кампанел-лою, зворушували своїх читачів соціальними ідиліями май­бутнього до того часу, доки споконвічні соціалістичні мрії не стали давати свої паростки і матеріалізуватися практич­но.Приватна власність вимагала незалежності особистості, а остання пов'язана з проблемами свободи і вибору, які гарантували б держава чи суспільство.

38 Характерні риси філософії Нового часу. Новий час характеризується подальшим розвитком капіталістичних відносин. На відміну від Середньовіччя державна влада тепер не залежала від церковної, безпосередньо не підпорядковувалась їй. Основні зусилля мислителів були спрямовані на захист віротерпимості, свободи совісті, звільнення філософії від впливу теології. Основною особливістю філософії Нового часу була її орієнтація на науку як найвищу цінність.Філософія набуває відносної самостійності й розвивається за своїми внутрішніми законами. Видатні філософи цієї епохи нерідко були великими природодослідниками й математиками (Р. Декарт, Г.В. Лейбніц), а деякі природодослідники були авторами важливих філософських ідей. Особливий вплив на філософію здійснювала механіка, яка була на той час зразком експериментально-математичної науки, що прагнула повністю пояснити рух тіл, включаючи й небесні тіла. У новий час філософія за традицією ототожнювалася з метафізикою в арістотелівському її розумінні, тобто визнавалася “першою філософією”, умоглядною наукою про найзагальніші принципи буття і знання. Метафізика Нового часу почала доповнюватися природничонауковим змістом. Завдяки цьому вона досягла значних успіхів у сфері математики, фізики, інших спеціальних наук.

39Проблеми методу пізнання Бекона. Основною філософською працею Ф. Бекона є «Новий Органон» ( 1620 ), в якій він з’ясував своє матеріалістичне розуміння природи і дав філософське обґрунтування свого індуктивного методу пізнання. В поглядах на природу Бекон притримувався вчень ранніх грецьких матеріалістів, для яких природа була ніким не створеною, вічною та нескінченною і мала єдині матеріальні начала. При цьому він віддавав перевагу такому матеріальному началу, як атом. На шляху пізнання природи є багато перешкод і хиб. Ці хиби Бекон називав «примарами» - нереальними передсудами людського життя, які стримують науковий прогрес . Таких примар у Бекона чотири види: примари роду, печери, майдану і театру. Критикою цих примар, які перешкоджають пізнанню людей, Бекон прагнув звільнити їх від хиб, догм і передсудів. Методом, здатним забезпечити істинне знання, без догм і передсудів, Бекон вважав послідовно проведену індукцію. Кожний предмет, за Беконом, має властивості, які виявляють себе у певній формі. Наприклад, численні явища мають таку властивість, як теплота. На органічному зв’язку властивостей та їх форм виявлення і ґрунтується розроблений Беконом його індуктивний метод пізнанняБекон не був і послідовним матеріалістом. Так, він вважав, що на шляху пізнання природи слід взяти за зразок «божественне творіння », «божественну мудрість і порядок», включав бога у предмет філософії. Однак, попри всі суперечності і непослідовність Бекона, саме він, як родоначальник емпіричного пізнання природи, відіграв винятково важливу роль у подальшому розвитку світової філософії.

40. Проблеми методу пізнання Декарта У теорії пізнання Декарт виступав як реформатор, автор нового наукового методу пізнання – дедукції, котра означає виведення пошукових істин на основі інших істин(матеріальне і ідеальне). Це щось на зразок математики, коли конкретне знання отримують на основі деяких загальних принципів, постулатів та аксіом. Декарт сформулював чотири основні правила наукової дедукції:Перше правило – не визнавати істинним нічого, окрім того, що не підлягає сумніву.Друге правило – ділити кожну складну проблему на більш прості і зрозумілі частини для подальшого пізнання.Третє правило – послідовно переходити в пізнанні від простого, відомого і доведеного до складного, невідомого і недослідженого.Четверте правило – необхідно проводити повний огляд всіх правил , фактів, систем, гіпотез, предметів їх властивостей – того, що, вивчається, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено. Декарт вважав, що пізнання не може ґрунтуватися на відчуттях, покази яких є оманливими. Єдиним, найдостовірнішим засобом пізнання, його критерієм може бути лише мислення, розум, інтелектуальна інтуїція.Таким чином, Декарт перебільшував, абсолютизував раціональне, розумове у пізнанні. Він був засновником філософського раціоналізму. Раціоналізм Декарта, як однобічне розуміння логічного характеру математичного знання, не став загальновизнаним напрямком у світовій філософії. Він мав як і прихильників так і супротивників.

Одним із перших, хто піддав змістовній критиці раціоналізм Декарта, його вчення про «природженість ідей», був Джон Локк.

41. Проблема субстанції й пізнання у філософії Б. СпінозиОсновний внесок у вчення про субстанцію в філософії Нового часу зробили нідерландський мислитель Б.Спіноза та німецький філософ Г.Лейбніц. Спіноза стверджує, що існує лише одна субстанція. Вона поєднує в собі два атрибути — протяжність і мислення. Ця єдина субстанція і є природою у її цілокупності, або Богом. Субстанція ніким не створюється, вона є причиною самої себе. Спіноза відкидав атрибутивність руху; за його думкою, рух не є невід'ємною властивістю матеріального світу, а лише його модусом (вторинною, похідною характеристикою).Розуміння субстанції (Бога) у Спінози є передумовою вирішення етичної проблематики. В центрі його уваги перебуває питання свободи. На думку Спінози, в субстанції злиті необхідність і свобода. Протилежністю необхідності є не свобода, а свавілля.Бог (субстанція) вільний, бо все, що він здійснює, випливає із його власної необхідності. В природі, а до неї Спіноза включає і людину, панує детермінізм, тобто необхідність.Таким чином, весь світовий процес здійснюється з огляду на силу абсолютної необхідності, і людська воля нічого не здатна тут змінити. Людина може тільки пізнати хід світового процесу, щоб узгодити з ним своє життя і свої бажання. В такому випадку вона стане вільною. Так Спіноза приходить до розуміння свободи як пізнаної необхідності. Надія і страх засуджуються Спінозою: вони залежать від погляду на майбутнє як на щось невстановлене і тому виникають через недостаток мудрості.

42. Проблема субстанції й пізнання у філософії Г. Лейбніця У Г.Лейбніца філософська система складає вчення про «монади», безтілесні «прості субстанції», «істинні атоми природи», «речові елементи». «Монада» в перекладі з грецької означає «єдине» або «одиниця». Лейбніц заперечує вчення Спінози про єдину субстанцію, яке, на його думку, призводить до того, що із світу вилучаються рух, активність. Він стверджує, що субстанцій існує нескінченна кількість.Монади" не змінюють своєї внутрішньої структури під впливом інших монад. Кожна монада виступає як певний світ, відображаючи в собі весь світовий порядок, і має свою власну визначеність (є носієм певних якостей), якою вона відрізняється від інших. Монади не мають ніяких просторових або будь-яких фізичних характеристик. Вони є суто ідеальними, духовними елементами буття. Ми можемо їх пізнати тільки за допомогою розуму.

З основними ідеямисубстанцій монадології зв'язана і теорія пізнання Лейбніца. Всі знання, які доступні людині, Лейбніц ділить на 2 види: «істини розуму» та «істини факту». До перших належать знання, одержані тільки з допомогою понять розуму, без звернення до досвіду: аксіоми .математики, закон тотожності і суперечності. Навпаки, «істини факту» ми здобуваємо емпіричним шляхом; до них належить більша частина наших уявлень про світ. «Істини розуму» завжди мають необхідний і визначальний характер, тоді як «істини факту» — тільки ймовірний.

43. Сенсуалізм Дж. Локка Джон Локк на перший план виносить проблематику пізнання, вважаючи, що все багатство знань людина отримує через почуття, завдяки досвіду, в яких подано об'єктивну природу. Відчуття - єдиний пов'язаний зі світом канал одержання знань, інших шляхів немає. Така позиція отримала назву сенсуалізму (від лат. sensus - відчуття).Сенсуалізм у галузі теорії пізнання у Локка тісно стикається з методологічним емпіризмом. Локк вказує, що у людини немає вроджених ідей і принципів - ні теоретичних, ні практичних (моральних), у тому числі ідеї Бога, а все людське знання виходить з досвіду - зовнішнього (відчуття) і внутрішнього (рефлексії). В основі сенсуалізму лежать прості ідеї, осягнуті розумом завдяки різним якостям тіл: первинним, з якими ці ідеї схожі (протяжність, фігура, рух); або вторинним, з якими ці ідеї несхожі (колір, звук, запах, смак). Завдяки поєднанню, зіставленню і абстрагуванню розум з простих ідей створює складні та загальні ідеї (модуси, субстанції, відношення тощо).Сенсуалізм буває трьох видів: інтуїтивне - розуміння самоочевидних істин, нашого власного існування; демонстративне - розуміння положень математики, етики, буття Бога; сенситивне - розуміння існування речей, воно найменш ясне і достовірне.