51. Філософія п. Гольбах

Поль Анрі Гольбах -Знаменитий французький філософ доби просвітництва. Брав активну участь у підготовці «Енцикло­педії». Для цього видання Гольбах написав 375 статей. Головна праця філософа — «Система природи» (її ще назива­ють «Біблією матеріалізму») — є узагальненим викладом ідей епохи Просвітництва. Матерія і рух, простір і час, необхідність і випадковість, причина і наслідок — ці фундаментальні кате­горії матеріалізму отримали у Гольбаха потужне наукове і фі­лософське обґрунтування. Гольбах підходить до осмислення проблеми матерії та духу як центральної філософської проблеми Нового часу і виділяє два протилежні напрямки — натуралістичний та спіритуалістич­ний. Він також конкретизує та обґрунтовує вчення про субстан­цію, наголошуючи, що субстанцією може бути лише матерія — вічна, безкінечна і самопричинна. Основою закономірностей природи Гольбах вважає детермі­нізм, зведений ним до причинно-наслідкових взаємозв'язків. Універсальну природну причинність він розумів як процес взає­модії між причиною та наслідком, відмежовуючись від однобіч­ного її трактування, яке визнавало активність лише за причи­ною. Проте і сам Гольбах не уникав однобічності в розумінні Природи. На його думку, в природі всі зміни, всі дії підкоряють­ся лише необхідності, випадковість же виключається. У природі діє вічний, неминучий, необхідний порядок або неминучий зв'я­зок причин дії з похідними від них діями. Різкій критиці піддає філософ деспотичні форми правління. Його ідеал - просвітницька монархія. І хоча Гольбах не запере­чує можливість революційного повалення деспотії, справедли­вий державний устрій має ґрунтуватись на суспільному договорі, у відповідності з яким кожен громадянин зобов'язується служити загальному благу, отримуючи від суспільства допомогу і за­хист.Відомі також атеїстичні погляди великого філософа. За його думкою, релігію створили страх, обман і невігластво. Церков­ники — це рибалки, писав філософ, які будь-якими засобами каламутять воду, щоб розставити свої сіті й ловити рибу в кала­мутній воді. Бога немає, вважав філософ. Уявлення про Бога складається шляхом поєднання елементів, що принципово ви­ключають одне одного. Пізнання природи автоматично приведе до відмови від ідеї Бога, до знищення релігії, ліквідації приві­леїв священнослужителів.

55. Філософська система Гегеля Вчення Гегеля є вищим досягненням німецької класичної філософії. Одним з найважливіших спрямувань дослідницької діяльності Гегеля було створення "системи філософії", яка б охоплювала усю сукупність людських знань його епохи в систематизованому вигляді. Для нього як для теоретика дуже важливим було вирішення питання принципових засад здійснюваної систематизації знань, а також питання розчленування створюваної системи. До їх розгляду Гегель повертається кілька разів, уточнюючи свою позицію. Так, першим варіантом було розчленування, що подано в "Феноменології духа". А саме: Дух як система явищ людської свідомості, самоусвідомлення та пізнання; історія інтелектуального розвитку людства від примітивних форм чуттєвості до початку філософських знань; логіка — як система діалектичних категорій, фундамент, на якому виникає наукова філософія природи.Більш зрілий варіант розчленування Гегель подає в "Енциклопедії": 1. Логіка. 2. Філософія природи. 3. Філософія духа.Оскільки розробку філософської системи Гегель здійснював в контексті діалектичного мислення, то й характеристики окремих елементів системи і самої системи несли в собі діалектичний зміст розвитку (саморозвитку). Саме в цьому Гегель відходить від шеллінгової "філософії тотожності". Гегель висуває тезу, згідно з якою мислити абсолютну тотожність суб'єкта і об'єкта первісною є фундаментальна помилка. Поняття "тотожність" пусте без протиставлення йому поняття "відмінність": розглядаючи якусь тотожність, ми одночасно фіксуємо і відмінність. Згідно з позицією Гегеля "істинною філософією є не філософія тотожності, а філософія, головним принципом якої є певна єдність протилежного, ця єдність завжди діяльна (рух, зіткнення), а тому під час вирізнення її протилежних моментів завжди тотожна сама із собою". Гегель вбачав можливість кількох варіантів розвитку системи філософського знання. А саме три члени філософського знання, якими Гегель вважає логіку, природу і дух, він з'єднує в таких порядках:1. Логіка (як всезагальне) — природа (як одиничне) — дух (як особливе).2. Природа (одиничне) — дух (особливе) — логіка (всезагальне).3. Дух (особливе) — логічна ідея (всезагальне) — природа(одиничне).Цей третій порядок, в якому логічна ідея є серединою, як всезагальною, всепроникаючою, був використаний Гегелем у роботі "Феноменологія духа". Але в більш пізньому розвитку поглядів Гегеля, як в згаданій "Енциклопедії", чіткіше проявляються теоретичні засади його філософської системи, яку він наголошено називав системою "абсолютного ідеалізму", а вихідне поняття системи — "абсолютною ідеєю".Абсолютний ідеалізм Гегеля пов'язаний зі спробою охопити весь універсум, природний та духовний світ єдиним поняттям, яким була "абсолютна ідея" — першопочаток, або субстанція всього існуючого. В такій якості абсолютна ідея наділяється атрибутом всезагальності, стосовно якого все інше є або кінцева одиничність, або особливим. Абсолютна ідея Гегеля розглядається як всезагальне родове начало. Зі створених засад Гегель піддав критиці своїх попередників — Канта, Фіхте, Шеллінга. Позицію Канта він критикував за припущення "речі в собі", незалежної від мислення. А позицію Фіхте — за суб'єктивізм, перетворення об'єктивного світу в "не—Я", природи — у факт свідомості. Позиція Шеллінга щодо Абсолюту як єдиної загальної субстанції пізнання і природи, сприйнятої спершу, надалі критикувалася Гегелем за захоплення тотожністю мислення і буття.