42. Соціальна адаптація та інтеграція

Соціальна адаптація - процес активного пристосування людину до середовища, що змінився, за допомогою різних соціальних засобів. Розрізняють активну й пасивну соціальні адаптації.

Показником успішної соціальної адаптації є високий соціальний статус індивіда в данім середовищі, а також його задоволеність цим середовищем у цілому.

Показником неуспішної соціальної адаптації є переміщення індивіда в інше соціальне середовище або поведінку, що відхиляється.

Соціальна інтеграція - (лат. integratio- відновлення, заповнення; лат. integer - цілий):

Прийняття індивіда іншими членами групи.

Процес установлення оптимальних зв'язків між відносно самостійними не повязаними між собою соціальними об'єктами (індивідуумами, групами, соціальними класами, державами) і подальше їхнє перетворення в єдину, цілісну систему, у якій погоджені й взаємозалежні її частини на основі загальних цілей, інтересів.

Форми підтримки соціальною системою стійкості й рівноваги суспільних відносин.

У дефектології - успішна соціалізація індивіда, який подолав негативні наслідки ситуації, пов'язаної з його дефектом.

43. Соціальна мобільність. Канали соціальної мобільності

Соціальна мобільність — це форма соціального відтворення, процес соціальних (горизонтальних, вертикальних) переміщень, перехід індивідів з одних соціальних класів, соціальних груп, верств до інших, пов'язаних як із соціальним піднесенням, так і з соціальним спадом.

Поняття соціальної мобільності в соціології запропонував П. Сорокін ("Соціальна мобільність", 1927 p.). Під соціальною мобільністю він розумів, по-перше, перехід індивідів з однієї соціальної групи в іншу, по-друге, зникнення тих чи інших соціальних груп і появу інших, по-третє, зникнення і заміну сукупностей певних соціальних груп елементарного та кумулятивного характеру. Отже, на думку П. Сорокіна, соціальна мобільність — це будь-який перехід індивіда чи соціального об'єкта або цінності, створеної чи модифікованої завдяки діяльності, з однієї соціальної позиції в іншу.

Самий повний опис каналів вертикальної мобільності був даний П. Сорокіним, що називали їх "каналами вертикальної циркуляції". На думку Сорокіна, оскільки вертикальна мобільність тією чи іншою мірою існує в будь-якому суспільстві, навіть у первісному, між стратами немає непрохідних границь. Між ними існує різні "отвори", "люфти", "мембрани", через які індивіди переміщаються нагору й униз.

Особлива увага Сорокіна залучали соціальні інститути - армія, церква, школа, родина, власність, які використовуються в якості каналів соціальної циркуляції.

Допустимість шляхів для соціальної мобільності залежить як від індивіда, так від і структури суспільства, у якім він живе. Для того щоб повністю змінити соціальний статус, в індивідів часто виникає проблема входження в нову субкультуру групи з більш високим статусом, а також пов'язана із цим проблема взаємодій із представниками нового соціального середовища. Для подолання культурного бар'єра й бар'єра спілкування існує кілька способів, до яких, так чи інакше, прибігають індивіди в процесі соціальної мобільності.

1. Зміна способу життя. Недостатньо просто заробляти й витрачати більші гроші в тому випадку, коли індивід зрівнявся в доходах із представниками більш високого соціального шару. Для засвоєння нового статусного рівня йому необхідно прийняти новий матеріальний стандарт, відповідний до цього рівня. Обладнання квартири, покупка книг, телевізора, машини і т.д. - усі повинне відповідати новому, більш високому статусу.

2. Розвиток типової статусної поведінки. Орієнтована на вертикальну мобільність особистість не буде прийнята в більш високий соціально-класової шар доти , поки не засвоїть образи поведінки цього шару настільки, щоб випливати їм без яких або зусиль. Аспірант, стаючи поступово професором, або виконавець, перетворюючись у директора, повинен змінити своя поведінка, щоб бути приємним у новій для себе середовищу.

3. Зміна соціального оточення. Цей спосіб заснований на налагодженні контактів з індивідами й асоціаціями (соціальними групами, соціальними колами) того статусного шару, у який соціалізується мобільний індивід. Ідеальною умовою входження в новий шар є положення, коли індивід повністю оточений представниками того шару, куди він прагне потрапити.

4. Шлюб із представником більш високого статусного шару. За всіх часів такий шлюб служив найкращому засобом подолання бар'єрів, що коштують на шляху соціальної мобільності. Подібного роду шлюби дозволяли людям долати самі важкі соціальні бар'єри в кастовім суспільстві, а також проникати в елітні шари. Але такий шлюб може бути корисний тільки в тому випадку, якщо індивід з більш низького статусного шару підготовлений до швидкого засвоєння нових образів поведінки й способу життя для нього соціального оточення. Якщо чи він не може швидко засвоювати нові культурні статуси й стандарти, то цей шлюб нічого не дасть, тому що представники вищого статусного шару не будуть уважати індивіда "своїм".