- •1.Базові компоненти соціального життя
- •2. Види цінностей, їх соціальна роль
- •4. Громадянське суспільство і його соціальне значення
- •5. Девіантна поведінка та її види
- •6. Експлуатація людини людиною як соціальне відношення
- •7. Емпіричні школи в соціології
- •8. Закони та категорії соціології
- •9. Закономірності культурного життя
- •10. Засоби аналізу даних, одержання емпірично-обгрунтованих узагальнень рекомендацій та висновків
- •11. Класи та страти
- •12. Малі соціальні групи і їхні види
- •13. Метод вивчення документів у соціологічному дослідженні
- •14. Метод виміру в соціологічному дослідженні
- •15. Метод експерименту в соціологічному дослідженні
- •16. Метод опитування в соціологічному дослідженні
- •17. Метод спостереження в соціологічному дослідженні
- •18. Методи соціального пізнання
- •19. Методи соціологічних досліджень.
- •20. Міграція та еміграція
- •22. Повсякденне й культурологічне розуміння націй.
- •23. Поняття особи та особистості в соціології
- •24. Поняття соціальної стратифікації
- •25. Поняття соціології права
- •27. Поняття та структура культури
- •28. Поняття та структура програми соціологічного дослідження
- •30. Потреби, інтереси та цінності – механізми визначеності поведінки
- •31. Принцип репрезентативності в соціологічному дослідженні
- •32.Проблема взаємовідносин особи та суспільства
- •33. Проблеми і труднощі здійснення соціологічних досліджень
- •34. Проблеми інтеграції особи
- •35. Проблеми істини в соціологічних дослідженнях
- •36. Прогрес і регрес суспільства
- •37. Психологічні школи в соціології
- •38. Релігійна група як соціальна спільність
- •39. Розвиток соціальних знань в Стародавньому світі
- •40. Роль ідей у соціальних процесах. Поняття ідеології
- •41. Самосвідомість та саморегуяція особи
- •42. Соціальна адаптація та інтеграція
- •43. Соціальна мобільність. Канали соціальної мобільності
- •44. Поняття відкритого суспільства
- •45. Соціальна структура суспільства
- •46. Соціальна функція права
- •47. Соціальні інститути та їх види
- •48. Соціальні конфлікти як стан соціальних відносин
- •49. Соціальні статуси та ролі
- •50. Соціологічна думка в Україні
- •51. Соціологічні дослідження – інструмент пізнання соціальної реальності
- •52. Соціологічні ідеї Герберта Спенсера
- •53. Соціологічні ідеї Карла Маркса
- •54. Соціологічні ідеї Макса Вебера.
- •56. Соціологічні ідей Сен-Симона
- •57. Соціологічні ідеї Еміля Дюркгейма
- •58. Соціологія в системі соціальних наук
- •59. Специфіка молодіжної субкультури.
- •60. Становлення соціології права
- •61. Суспільний соціальний прогрес: критерії та тенденції
- •62. Сутність еліти суспільства, її роль у суспільному житті
- •63. Сутність соціального контролю, його роль у регулюванні соціальних відносин
- •64. Сучасна соціологія Заходу ст. 31,60
- •65. Сучасні школи соціології права
- •66. Тенденції розвитку правової культури в Україні
- •67. Тенденції соціальної стратифікації та соціальної мобільності в Україні
- •68. Теорія та практика соціалізації особи
- •70. Традиційне та індустріальне суспільство – порівняльна характеристика
- •71. Формальні та неформальні соціальні інститути
- •72. Форми та види культури
- •74. Якість життя як соціальне явище
67. Тенденції соціальної стратифікації та соціальної мобільності в Україні
Для характеристики різних типів соціальної структури в науці використовуються два поняття: сильне та слабке суспільство.
Сильне суспільство - це суспільство, котре характеризується досить стабільною та міцною соціальною структурою з явною тенденцією до органічної солідарності різних груп, з порівняно низькою диференціацією прибутків, широкими можливостями індивідуальної мобільності, усталеною шкалою престижу професій, роду занять тощо.
Слабке суспільство - це таке суспільство, в якому немає чіткої диференціації між групами, єдиної та стабільної шкали престижу професій, для нього характерна наявність нестійких соціальних спільностей з переважно конфліктними зв'язками між ними, що унеможливлює ефективну взаємодію та солідарність. Соціальна структура такого суспільства характеризується високою диференціацією у прибутках, масовою спадною соціальною мобільностю, знедоленням основної маси населення, надмірним подовженням профілю стратифікації.
Саме до таких суспільств належить сучасна Україна. Як справедливо зазначають сучасні українські дослідники проблем соціальної структури, соціологи ще не провели реконструкції картини нової соціальної структури, не виробили загальної концепції її, але тенденції стратифікаційних зсувів можуть бути означені.
В Україні наявний процес демократизації та лібералізації соціальної структури, зумовлений руйнуванням старого суспільства, відсутністю провідних ідеологічних важелів колишньої соціальної структури. Наслідком цих процесів є урізноманітнення соціальних груп, вільний вибір місця проживання, працевлаштування, способу життя, права власності тощо.
Для України характерна ситуація паралельного існування двох різних соціальних структур: старої, що проявляється в традиційних солідарних утвореннях (робітничий клас, селянство й інтелігенція), котрі також зазнали певних змін, та нової соціальної структури, що склалася внаслідок інституційних змін і проявляється в таких соціокультурних одиницях, як підприємці, банкіри, фермери, особи вільних професій, безробітні, групи протиправної поведінки тощо.
Наслідком такого співіснування, а також кількісних і якісних змін, які відбулися в робітничому класі, селянстві й інтелігенції стала надмірна атомізованість, розпорошеність суспільства, строкатість і мозаїчність його соціальної структури.
Суттєві зміни відбулися також у системі визначальних чинників соціального статусу індивідів. За даними соціологічних досліджень, самоідентифікація соціального статусу відбувається переважно за єдиним критерієм - економічним -за умов зниження ролі інших критеріїв - освітніх, кваліфікаційних, престижних тощо. Як відомо, тенденція зведення багатоманітних чинників соціальної стратифікації до економічного є провідною ознакою саме бідних країн.
Наступна тенденція, що прослідковується в соціальній структурі України, пов'язана з браком бажаної інтеграції, солідарності в суспільстві та розшаруванням населення на групи з діаметрально протилежними інтересами: багаті-бідні, вищі-нижчі тощо. Загалом ця тенденція є передбачуваною, адже ринкові реформи своїм наслідком завжди мають поляризацію населення. Проте в Україні вона досягла безпрецедентних розмірів і є небезпечною, оскільки виникає загроза втрати керованості соціальними процесами. За даними експертів, прибутки 10 % найбагатших людей України у 20 разів перевищують прибутки 10 % найбіднішого українського населення (зауважимо, що вже восьмикратний розрив вважається соціально небезпечним).
Наслідком стрімкої висхідної соціальної мобільності у сфері матеріального добробуту є поява страти багатих. Вона має свої особливості, оскільки багатство вони набули за дуже короткий історичний період. Сучасна бізнес-еліта формується за рахунок поєднання носіїв капіталу й бюрократії та формування фінансово-промислових груп.
Формування страти бідних унаслідок спадної мобільності більшості населення - ще одна суттєва тенденція в соціальній структурі українського суспільства. Бідність визначається як неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя, що вважається нормальним і звичним для цього суспільства.
Особливості субкультури бідності в Україні: висока частка витрат на харчування в загальній структурі всіх витрат (понад 60% від усіх витрат); низький рівень життя населення загалом; висока питома вага тих, хто самоідентифікує себе з групою бідних (понад 65 % населення); поширеність бідності серед населення, що працює; масова участь у сільгоспроботах на присадибних ділянках з метою вироблення продуктів для власного споживання (своєрідне "натуральне господарство") та ін.
Як дуже небезпечну тенденцію в соціальній структурі України слід кваліфікувати ситуацію, що склалася із "середнім класом". Помилково говорити про його повну відсутність, тому що впровадження ринкових реформ закономірним наслідком має появу середнього класу. Однак ідеться, насамперед, як про кількісні, так і про якісні його показники, що не можуть задовольняти розвинуте суспільство. Середній клас в Україні формується переважно від обслуговування багатих, а не від реального виробництва. Той середній клас, а фактично його зародок, який є в Україні, неспроможний ефективно виконувати роль буфера в дихотомії "багаті—бідні".
Ще одна суттєва тенденція в соціальній структурі України -це маргіналізація суспільства як наслідок посилення спадної соціальної мобільності. Маргінал — це людина на перетині шляхів, яка перебуває між двома культурами, не інтегруючись у жодну з них. Отож характерні риси такої людини: невизначеність соціального статусу, посилені рольові конфлікти, амбівалентність поведінки, психологічний дискомфорт тощо.
Подальший розвиток соціальної структури безпосередньо залежатиме від процесів соціально-економічного та соціально-політичного реформування.
Розглядаючи соціальну стратифікацію, слід аналізувати не тільки групи та місця, які вони посідають у системі суспільної ієрархії, а й конкретного індивіда, котрий також змінює свої позиції.
Під соціальною мобільністю розуміють рух індивідів між різними соціальними позиціями, тобто перехід від однієї групи до іншої.
Класиком теорії соціальної мобільності вважають російсько-американського вченого П. Сорокіна, котрий запровадив відповідний термін у науковий обіг. Найвідоміші дослідники цієї проблеми - американці Б. Барбер, Л. Уорнер, а також авторитетний соціолог сучасності - англієць Д. Голдторп. Останній створив методики дослідження мобільності, вивчаючи англійське суспільство*.
У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобільності:
• горизонтальна - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу;
• вертикальна — передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу.