50. Соціологічна думка в Україні

Вимоги соціального пізнання в Україні сягають у княжу добу (ІХ-ХІІІ ст.) і тісно пов’язані з буттям українського народу, формуванням української державності. Цінними джерелами протосоціологічних ідей є перші літературну твори.

„Слово о законі і благодаті” (ІХ ст.) – першого київського митрополита Іларіона, „Повчання дітям” (ХІІ ст.) – Володимира Мономаха, „Печерський патерик”, „Слово о полку Ігоревім” (ХІІ ст.), „Іпатіївський літопис” (ХV ст.), „Повість минулих літ” Нестора, „Руська правда” Ярослава Мудрого і багато інші.

Умовно в історії виникнення та розвитку соціологічної думки України можна виділити чотири етапи:

- перший етап – протосоціологічний, най триваліший в часі, розпочинається з княжої доби (ІХ-ХІІІ ст.) і завершується в 60-х р. ХІХ ст. Це етап поступового виникнення соціального знання та ідей, елементів наукових поглядів на суспільство, державу, людину, релігію;

- другий етап – розпочинається з 60-х ХІХ ст. і продовжується до 20-х р. ХХ ст. Він пов’язаний із виникненням на Заході соціології як окремої науки, ознайомлення з якого породжує в українських мислителів цього періоду певні способи бачення й моделі пізнавальної соціальної реальності, нові підходи і способи аналізу соціальних явищ і процесів. На цьому етапі відбувається становлення вітчизняної академічної соціології, її інституціоналізація;

- третій етап охоплює період з 20-х до 60-х р. ХХ ст. Він характеризується, з одного боку, майже безплідністю соціологічних студій в межах марксисткою теорії, а з другого значним поневоленням в 20-30-х р. наукової педагогічної діяльності українських соціологів, які опинились не за своєю волею в еміграції, знаходились під впливом західної соціології;

- четвертий, сучасний етап розвитку української соціології бере початок 60-х р. ХХ ст. – періоду політичної відлиги, коли соціологія починає відроджуватись, спочатку у вигляді конкретно-соціологічних досліджень, з кінця 80-х р. як самостійна наука.

51. Соціологічні дослідження – інструмент пізнання соціальної реальності

Позитивістська соціологія, заснована Огюстом Контом, розглядає пізнання соціальної суспільство по аналогії з природою, використовуючи методи точних природних наук. Розуміюча соціологія, яку заснували Макс Вебер і Георг Зіммель, аналізує, перш за все, значущі смислові елементи соціального життя суспільства, роблячи акцент на розумінні змін, рухів.

На різних етапах історичного розвитку людства та в різних соціологічних школах акцент ставився на соціальних спільнотах та різних сторонах їх діяльності. Так вже склалося, що в Європі соціологічна думка зосередила увагу на аналізі макроструктур, тобто на вивченні суспільства в цілому. Американська ж соціологія завжди більше тяжіла до досліджень мікросвіту — малих соціальних груп, соціальних шарів, спільнот. Характеризуючи соціологію як систему знань важливо враховувати, що між класичною соціологією і сучасною соціологією існує певна відмінність. Класична соціологія прагнула збагнення навколишнього світу як би з боку. Задача її полягала в тому, щоб описати об’єкт, розкрити єство, не розглядаючи діяльності суб’єкта. Сучасна соціологія намагається подолати протиставлення об’єкту і суб’єкта, теорії та практики, пізнавального і ціннісного ставлення до світу. Перехід від теоретичного до емпіричного дослідження в соціології здійснюється за допомогою операціоналізації теоретичних понять. Унаслідок формуються певні гіпотези, виявляються ті властивості й відносини об’єкту, які підлягають опису й класифікації. Але треба враховувати, що предмет соціологічного дослідження звичайно має досить складну структуру. Ставлення людини до праці як до загального предмету дослідження включає суб’єктивні й об’єктивні показники ставлення до праці, мотиви і ціннісні орієнтації, характеризуючі окремі типи ставлення до праці та ін. Але не тільки наявність об’єкту та предмету соціологічного дослідження визначає існування соціології як науки. Для пізнання соціальної реальності потрібна певна система, сукупність прийомів, процедур та операцій, за допомогою яких здійснюється соціологічне дослідження. Систематизований спосіб досягнення теоретичного або практичного результату вирішення проблем для отримання нової інформації, усвідомлення специфіки предметної сфери, що вивчається, та закон про функціонування її об’єктів і називається методом в соціології.