68. Теорія та практика соціалізації особи

Для розуміння сутності соціальних явищ, системи взаємо­зв'язків людей у суспільстві необхідно знати, що є рушійною силою вчинків кожної конкретної людини. Індивідуальна по­ведінка є основою розуміння життя соціальної групи чи су­спільства. Входження людини в соціальну спільноту визнача­ється поняттям "соціалізація".

Соціалізація - це процес, під час якого індивід засвоює культурні норми та соціальні ролі.

У зв'язку з тим, що людина є активним суб'єктом, взаємодія її з середовищем пов'язана не лише із засвоєнням його вимог, але і з можливістю змінювати середовище, впливати на нього. Взаємодія індивіда та соціального середовища в процесі соціа­лізації відбувається у формі адаптації та інтеріорізації.

Адаптація - це пасивне пристосування людини до соціаль­ного середовища.

Інтеріорізація - це активна взаємодія індивіда із середо­вищем, у якому людина робить свідомий вибір.

Соціалізація особистості відбувається під упливом агентів та інститутів соціалізації, що формують, спрямовують, сти­мулюють чи обмежують формування особистості.

Агенти соціалізації - це люди, котрі відповідають за засвоєн­ня культурних норм і соціальних ролей.

Інститути соціалізації - організації, що впливають на процес соціалізації та його організацію.

Агенти й інститути соціалізації виконують важливі функції, а саме:

• навчання культурним нормам і зразкам поведінки;

• контроль затим, як міцно, правильно та глибоко засвоєно соціальні норми й ролі.

Процес соціалізації відбувається в первинних і вторин­них групах.

Більшість дослідників вважають, що визначальне значен­ня має первинна соціалізація, яку здійснює сім'я. Сім'я ви­конує функцію посередника між дитиною та іншими соціаль­ними системами. Рівень відповідності родинних і загальних цінностей, що пропонуються дитині для засвоєння, може бути різним. У зв'язку з тим, що сім'я деякий час є єдиним дже­релом інформації про систему цінностей, що панує в су­спільстві, вона й формує модель поведінки характеру, адапта­ції чи інтеграції індивіда в суспільство. В основі соціалізації лежить процес засвоєння рольової поведінки, який значною мірою залежить від якості рольової поведінки рідних.

До соціалізації у вторинних групах індивід підходить зі сформованою самосвідомістю (ієрархією цінностей, зразка­ми поведінки, уявленнями про суспільство тощо). У цей час індивід стає членом різних соціальних груп, змінюється характер його взаємодії з цими групами.

Первинна соціалізація - це сфера міжособистісних від­носин, вторинна - сфера соціальних відносин.

Соціалізація співвідносна з життєвими циклами. Життєві цикли пов'язані: із зміною соціальних ролей, з набуттям нового статусу, із відмовою від попередніх звичок, оточення, дружніх зв'язків, зі зміною способу життя.

Починаючи новий життєвий етап, людина змушена пере­вчатися. Це процес, який складається з двох етапів, безпо­середньо пов'язаних між собою, - десоціалізації та ресоціалі-зації.

Десоціалізація - це процес відмови від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки.

Ресоціалізація - процес засвоєння нових цінностей, норм, ролей та правил поведінки замість втрачених.

69. Типи соціальної стратифікації+++++

Соціальна стратифікація (лат. stratum — шар) — поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх нерівне становище

1. Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими.

2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов'язана з індуїзмом і з ученням про «переселення душі». Сподівання на те, що в «наступному» житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.

3. Стани. Властиві вони європейському феодалізмові. До найвищого стану належали аристократи і вельможі. До нижчого — духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану — вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники.

4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об'єктом соціології марксизму. її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками — суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності

Клас — угруповання людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти.

У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи.

Вищий клас. До нього зараховують роботодавців, керівників, топ-менеджерів, усіх, хто володіє виробничими потужностями чи контролює їх, має високий майновий ценз (багатство).

Середній клас — група людей, що має стійкі доходи, достатні для задоволення широкого кола матеріальних і соціальних потреб. До середнього класу, як правило, відносять таких людей, які мають високий рівень освіти і кваліфікації, і що займають в суспільстві проміжне становище: між багатою невеликою частиною і значною - низькооплачуваною частинами населення.

Нижчий клас. До нього належать малокваліфіковані робітники, особи без професійної кваліфікації