- •За редакцією м.Ф.Шмиголя та о.В.Сулима
- •Тема 1. Філософія, її призначення, зміст і функції в суспільстві
- •Своєрідність філософії та її основне питання
- •Філософія як світогляд
- •Філософія: наука чи мистецтво?
- •Функції філософії та її сенс
- •План семінарського заняття
- •18.Хто із філософів вважав, що справжня філософія є не та, що досліджує об’єкти, а та , що боліє сенсом життя та особистою долею?
- •19.Хто із німецьких філософів вважав, що філософія – це “знання заради спасіння” на противагу “знанню заради панування”?
- •20.Кому з філософів хх століття належить метафорична характеристика філософії як “Нічийної Землі”?
- •Першоджерела до вивчення теми Аристотель. Метафизика
- •Сенека Луцій Анней. Моральні листи до Луцілія
- •Декарт р. Начала философии.
- •Кант и. Логика.
- •Гегель г. Лекции по истории философии
- •Маркс к. Передовица в № 179 "кÖlnische Zeitung"
- •Энгельс ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии
- •Ницше ф. По ту сторону добра и зла
- •Рассел б.История западной философии.Введение
- •Бердяев н.А.Философия свободы. Смысл творчества
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тема 2. Антична філософія, її космоцентрична спрямованість.
- •Класичний період античної філософії: софісти, Платон, Аристотель
- •Занепад та згасання античної філософії (пізньоантичний період)
- •План семінарського заняття:
- •ПЕршоджерела до вивчення теми Платон. Государство
- •Эпикур. «Эпикур приветствует Менекея»
- •Сенека а.Л. О счастливой жизни
- •Эпиктет. В чем наше благо
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 3. Філософія середньовіЧчя та доби відродження
- •Основні риси середньовічної філософії
- •Онтологія та гносеологія. Реалізм та номіналізм у середньовічній філософії.
- •Середньовічна схоластика. Т. Аквінський як систематизатор схоластики
- •Етичні погляди епохи Середньовіччя
- •Головні риси філософії епохи Відродження
- •Етичні погляди епохи Відродження
- •План семінарського заняття
- •- Абеляр; - Августін Блаженний; - Григорій Нісський; - Еріугена; - Боецій.
- •Першоджерела до вивчення теми Августин а. О Граде Божьем
- •Августин а. Об истинной религии
- •Августин а. Исповедь
- •Августин а. О количестве души
- •Аквинский ф. Сумма теологии
- •Аквинский ф. Сумма против язычников
- •Бруно Дж. Диалоги. Диалог второй
- •Макиавелли н. Государь
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 4. Філософія нового часу (хvіі - хvііі ст.)
- •Передумови та основні риси філософії Нового часу
- •Емпіризм у філософії Нового часу: ф. Бекон
- •Раціоналізм: р. Декарт, б.Спіноза
- •Просвітництво
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Бэкон ф. Новый органон
- •Декарт р. Рассуждение о методе для хорошего направления разума и отыскания истины в науках
- •Гоббс т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского
- •Кондорсе ж. А. Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума
- •Кант и. Ответ на вопрос: что такое Просвещение?
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 5. Німецька класична філософія
- •Суб’єктивний ідеалізм і. Канта
- •Абсолютний ідеалізм г. Гегеля
- •Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми
- •Кант и. Основы метафизики нравственности
- •Кант и. Критика практического разума
- •Энгельс ф. Анти-Дюринг. Введение
- •Фейербах л. Сущность христианства
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 6. Філософія марксизму
- •Передумови виникнення філософії марксизму та його основні ідеї
- •Марксистська концепція людини
- •Матеріалістичне розуміння суспільства
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела для вивчення теми Маркс к. Капитал. Предисловие ко второму изданию.
- •Маркс к.Экономическо-философские рукописи 1844 г.
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 7. Традиції та особливості розвитКу філософської думки в україні
- •Основні етапи розвитку філософської думки в Україні
- •Розвиток філософії у Києво-Могилянській Академії
- •Філософське вчення г.Сковороди
- •Філософія Памфіла Юркевича
- •Філософія української революційної демократії
- •Філософські погляди д.Чижевського
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Сковорода г. Диалог: имя ему — потоп Змиин. Начальная дверь к христианскому добронравию
- •Юркевич п. Сердце и его значение в духовной жизни человека, по учению слова Божия
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 8. Тенденції розвитку сучасної світової філософії Зміст теми:
- •§1. АналітичнИй напрямок у філософії хіх-хх ст. 1. Неопозитивізм. 2. Постпозитивізм. 3. Прагматизм. 4.Герменевтика.
- •§ 2. Антропологічний напрямок у філософії хіх-хх століття. 1. «Філософія життя». 2. Філософські проблеми психоаналізу: фрейдизм та неофрейдизм. 3. Філософія екзистенціалізму.
- •Неопозитивізм
- •Постпозитивізм
- •Прагматизм
- •Герменевтика
- •Філософія життя
- •Філософські проблеми психоаналізу: фрейдизм та неофрейдизм
- •Філософія екзистенціалізму
- •План семінарського заняття
- •1.До загальних особливостей філософії хх століття можна віднести:
- •2.До напрямів сцієнтистської філософії хх століття належать:
- •3.Які висловлювання є характерними для прагматизму?
- •Першоджерела до вивчення теми ШопенгауЭр а. Афоризмы житейской мудрости
- •Жан Поль Сартр. Экзистенциализм — это гуманизм.
- •Камю а. Эссе об абсурде. Миф о Сизифе
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Модуль іі. Основні проблеми філософІї
- •Тема 9. Філософський зміст проблеми буття. Діалектика буття
- •Буття як вихідна категорія філософії
- •Буття як загальний зв’язок та взаємодія. Ідея розвитку
- •Філософські категорії як інструмент пізнання світу
- •Категорії діалектики
- •Закони діалектики
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми ф.Энгельс. Старое предисловие к анти-дюрингу. О диалектике
- •Гегель г. В. Ф. Наука логики
- •Энгельс ф. Анти-Дюринг
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 10. СвідомісТь, її структура. Проблема ідеального
- •Філософське вчення про дух, душу, свідомість.
- •Структура свідомості. Самосвідомість та рефлексія
- •Свідомість та мозок. Проблема ідеального
- •Суспільна свідомість та її основні форми
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Фрейд з. Введение в психоанализ. Лекции
- •Юнг к. Г. Об архетипах коллективного бессознательного
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика повідомлень та рефератів
- •Література
- •Тема 11. Гносеологія. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Сутність пізнавального процесу та проблема пізнаваності світу
- •Єдність чуттєвого та раціонального в пізнанні
- •Філософська теорія істини. Діалектика абсолютної та відносної істини
- •Наукове пізнання: рівні, форми, методи
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Энгельс ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии
- •Энгельс ф. Анти-Дюринг
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів та доповідей
- •Література
- •Тема 12. Логіка: Закони і форми правильного мислення.
- •Логіка як наука про закони і форми правильного мислення
- •Поняття як форма мислення
- •Індивідуальні завдання
- •Судження
- •Індивідуальні завдання
- •Основні формально-логічні закони
- •Умовивід як форма мислення
- •Якщо а, то b; Якщо b, то с; Отже, якщо а, то с.
- •Якщо а, то в; не-в; Отже, не-а
- •Індуктивні умовиводи
- •Умовиводи за аналогією
- •Індивідуальні завдання
- •Елементи теорії аргументації.
- •Індивідуальні завдання:
- •План семінарського заняття
- •Література
- •Філософія особистості
- •Структура та типи особистості
- •План семінарського заняття
- •2.Які з наведених положень відповідають уявленням середньовічних філософів про походження зла у світі?
- •14.Що означає поняття індивідуальності у філософії особистості?
- •15.Які із означених характеристик можна віднести до особистості?
- •Першоджерела до вивчення теми Хосе Ортега-и-Гассет. Человек и люди
- •Фромм э. Человек для самого себя
- •Неплодотворные ориентации
- •3. Плодотворная ориентация
- •К.Г.Юнг. Психологические типы
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 14. Етичні виміри буття особистості
- •Моральна мотивація та ціннісні орієнтації
- •Проблема морального вибору: структура вчинку
- •Співвідношення моральної мети і засобів
- •Основні категорії етики Добро і зло
- •Свобода та відповідальність
- •Обов’язок і совість
- •Честь і гідність
- •Страждання та співчуття
- •Сенс життя та щастя
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Фромм э. Бегство от свободы
- •Аббаньяно н. Мудрость жизни
- •Х.Ортега-и-Гассет. О спортивно-праздничном чувстве жизни
- •Франкл в. Человек в поисках смысла
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 15. СуспільстВо як система, що розвивається
- •Специфіка філософського аналізу суспільства
- •Проблема суспільної закономірності
- •Об’єктивне та суб’єктивне в суспільних процесах
- •Форми суспільного життя
- •План семінарського заняття
- •11.Які з перерахованих явищ відносяться до суспільного буття?
- •12.Які з перерахованих явищ відносяться до суспільної свідомості?
- •13.Які з форм суспільної свідомості виникають в класовому суспільстві?
- •Першоджерела до вивчення теми Маркс к. К критике политической экономии. Предисловие
- •Маркс к., Энгельс ф. Немецкая идеология
- •Франк с. Д. Духовные основы общества
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 16. Суспільний прогрес і проблеми сучасності
- •Філософія історії як напрям філософського знання
- •Проблема суперечливості суспільного прогресу та її морально-етичні аспекти
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Гегель г. В. Ф. Философия истории
- •Швейцер а. Благоговение перед жизнью как основа этического миро- и жизнеутверждения
- •Шпенглер о. Закат Европы
- •Тойнби а. Постижение истории
- •Печчеи а. Человеческие качества
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література:
Проблемно-пошукові завдання
1. Проаналізуйте співвідношення філософії, науки та мистецтва, визначте, що є спільного та відмінного між ними.
2. За роботою М.Бердяєва “Смисл творчості” проаналізуйте корінні відмінності між філософією та наукою.
3. Які передумови, за Г.Гегелем, є необхідними для виникнення філософії (за роботою: “Лекції з історії філософії”)?
4. Проаналізувати концепцію “осьового часу” К.Ясперса.
5. Поясніть, що означає вічність філософських проблем і як така вічність пов’язана з розвитком філософії.
6. Які питання, на думку Б.Рассела, носять суто філософський характер? Які ще проблеми, на Вашу думку, відносяться до сфери філософії?
7. Проаналізуйте, спираючись на роботу Ф.Енгельса, сутність основного питання філософії та його дві сторони.
8. Проаналізуйте та порівняйте точку зору І.Канта та Ф.Енгельса з приводу сутності основного питання філософії.
9. Представнику якого філософського напрямку античної філософії належить цей вислів і як би Ви визначили окреслену тут функцію філософії: “…Уникнути неминучого неможливо — його можна тільки перемогти. .. Цей шлях відкриває перед тобою філософія. Звернись до неї, якщо хочеш не зазнати лиха, бути безтурботним, щасливим і, головне, вільним”.
10. Дайте аналіз вислову К.Маркса: «Усяка істинна філософія є духовна квінтесенція свого часу ... вона являє собою живу душу культури».
Тематика доповідей та рефератів
1.Міф та міфологічний світогляд.
2.Релігія як світогляд.
3.Походження, проблематика та особливості філософії як світогляду.
4.Філософія і мораль.
5.Філософія і наука.
6.Роль та місце філософії в житті сучасного суспільства.
7.Філософія та її місце в сучасній культурі.
8.Соціально-культурне призначення філософії.
Література
Введение в философию. М.: 2004.
Мир философии. М.: 1991. Ч.1,2.
Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. М.: 1972.
Новая философская энциклопедия. Т.1-4. – М.: 2000-2001.
Філософія. Навчальний посібник. Під ред. Надольного І.Ф. К.: 1997.
Філософія. Підручник. Бичко І.В. та ін. К., 2001.
Філософія. Світ людини. К., 1999.
Чанышев А.Н. Начало философии. М.: 1992.
Модуль І. ІСТОРИЧНІ ТИПИ ФІЛОСОФІЇ
Тема 2. Антична філософія, її космоцентрична спрямованість.
Зміст теми: 1.Зародження античної філософії. Космогонічні і натурфілософські ідеї досократиків. 2.Класичний період античної філософії. 3.Занепад та згасання античної філософії (елліністичний період).
Зародження античної філософії. Космогонічні та натурфілософські ідеї досократиків
Антична філософія проіснувала понад тисячу років - з VІ ст. до н.е. до VІ ст. н.е. і включає декілька періодів: досократівський - зародження та формування філософія - VІ–V ст. до н.е.; класичний - зрілість та розквіт філософії - з середини V до першої половини ІV ст. до н.е.; пізньоантичний - кінець ІV ст. до н.е. до V-VІ ст. нашої ери, який включає елліністичну філософію (кінець ІV – І ст. до н.е.) та римську (І ст. до н.е. – V-VІ ст. нової ери).
Спочатку давньогрецька філософія була тісно пов’язаною з досить зрілою міфологією, в якій антропоморфні образи богів символізували різні явища природи і розглядалось питання про начало світу - хто породив усе суще (наприклад, Хаос, Ерос тощо). Філософія ж з’ясовує, з чого виникає це суще. Сама постановка питання "Із чого все?” – по-своєму геніальна, тому що має своєю передумовою переконання, що все, що існує, можна пояснити, зрозуміти, але для цього необхідно знайти єдине для усього джерело. Грек-філософ - одночасно і фізик, і астроном, і мораліст - шукає єдиної відповіді на усі “чому” та “з чого”; і така першооснова відшукується не в якихось міфологічних образах, а в самій природі. В результаті на місце міфологічного уявлення про породження світу стає філософське вчення про природну першооснову. Філософія Стародавньої Греції постає як космоцентрична (космос у перекладі з грецької означає порядок), тобто в центрі її уваги – космос як упорядковане, гармонійне ціле, де урівноважені природа та людина, держава та індивід, знання та поведінка, мінливе та постійне.
Вже перші античні філософи відрізняють те, що є, не змінюється в усіх мінливих проявах, від того, що тільки здається існуючим. Виникає протиставлення знання, що базується на відчуттях, яке зневажливо називали уявним знанням, знанню, заснованому на розумі, судженні - складається раціональне пояснення походження та сутності світу.
Історія античної філософії бере свій початок з Мілетської школи, представниками якої були Фалес (перша половина VІ ст. до н.е.), Анаксимандр (“акме” - зрілість, припадає на 560 р. до н.е.), Анаксімен (акме - 545 р. до н.е.). Вони зробили рішучі кроки до деміфологізації античного світогляду. Засновником школи був Фалес, якого сучасники з повним правом називали першим - мудрецем, філософом, фізиком, астрономом, геометром. Він обгрунтував новий погляд на світ, суть якого в тому, що всю багатоманітність світу можна звести до єдиної загальної першооснови – води; Анаксимандр першоосновою вважав апейрон – щось нескінченне, вічне; Анаксімен – повітря.
Геракліт (акме - 504 р. до н.е.) з Ефесу єдиним матеріальним першоелементом світу вважав вогонь як символ загальної стихії, постійного, всюдисущого і разом з тим динамічного першоначала. Один із фрагментів думок Геракліта характеризує його бачення світу в образі вогню: “Цей космос один і той же для всіх, не створив ніхто із богів, ніхто із людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, який мірою загорається та мірою згасає.” Щоб підкреслити та наглядно виразити загальну мінливість світу, Геракліт використовує образні висловлювання: “Все тече, все змінюється” (панта рей); “Неможливо ввійти в одну й ту ж річку двічі”; “Сонце кожного дня нове”. Отже, за Гераклітом, в світі немає нічого сталого, навпаки, світ – це вічний процес становлення та змін. Думка про зміни поєднується у нього з ідеєю єдності та боротьби протилежностей. Тому невипадково Геракліта вважають засновником діалектики.
В той же час мінливість світу не означає його хаотичності та безпорядку. Світом править Логос – закон, який підтримує світовий порядок. Разом з тим “логос” – це і розум, який осягає дійсність. Дійсне знання може дати лише розум.
Проти Геракліта, його вчення про змінність і плинність усього існуючого, єдність та боротьбу протилежностей виступили представники Елейської школи, представниками якої виступили Ксенофан (акме - 540 р. до н.е.), Парменід (акме 504 р. до н.е.), Зенон (акме – середина V ст. до н.е.). Виступаючи проти Геракліта стосовно вічності руху, вони доводили, що „ніщо не виникає, не знищується і не рухається”, „все є одне, причому без змін”. Основне у вченні елеатів – філософська ідея буття.
Згідно Парменіду є істинне, справжнє, єдине, незмінне буття, воно умосяжне, абстрактне. Світ сприймається також чуттєво, відчуття свідчать про множинність, мінливість, але це лише несправжнє уявлення смертних. Парменід вперше використовує доказ філософської тези. До нього філософи головним чином проголошували думки, в кращому випадку - вони спирались на аналогії та метафори. Він же, прагнучи довести, що руху не існує, наводить такі аргументи: всюди у світі щось "є", значить, в світі немає пустоти, а якщо так, то ніщо нікуди не може переміщуватись, або, інакше кажучи, руху не існує. Будь-яка думка є виключно думкою про щось існуюче, значить, "буття є, а небуття немає", а якщо є лише буття, то й неможливе взагалі будь-яке виникнення та знищення; із абсолютного заповнювання простору випливає, що світ єдиний, і в ньому немає частин. Небуття не існує тому, що його неможливо ні пізнати, ні словом вимовити. Існує лише те, що є мислимим. Отже, мислення та буття одне і те ж.
Аргументи на користь ідеї єдиного та нерухомого буття, розробив Зенон, висунувши свої відомі апорії: "Дихотомія", " Ахіллес та черепаха", "Стріла", "Стадіон". Зенон пояснював, що він доводить зовсім не те, що руху немає, а лише те, що він немислимий.
Елеати були першими в історії філософії, хто прагнув розкрити зміст так понять як "існування", "суще", "буття". Саме у Парменіда буття набуває абстрактного, філософського значення як цілісне суще, яке виражає загальні зв’язки всього сущого. Від цих питань тягнуться нитки до всіх послідуючих роздумів про буття, поступово розростаючись до цілого розділу філософії, який в ній існував завжди, але тільки в Новий час отримав назву “онтологія”.
Проблеми, що були поставлені елеатами з приводу сутності буття та його нерухомості, знайшли своєрідне вирішення у філософії атомізму, засновниками якої були Левкіпп та Демокрит. Частіше атомістичне вчення пов’язують з ім’ям Демокрита (акме - 425 р. до н.е.) із міста Абдер. Перша антиелеатська теза атомістів – це визнання існування небуття, яке розумілось як порожній простір, котрий безмежний та немає форми. Друга - визнання реальної множини - безконечно великого числа малих атомів, із яких складаються речі. Атом розумівся як матеріальна причина речей, причина їх існування, їх сутність.
Атом Демокрит наділяє властивостями, котрі елеати приписували буттю: неподільність, вічність, незмінність, тотожність самому собі. Атоми зовні відрізняються один від одного за своєю формою, порядком та положенням. Вони рухаються в різних напрямках. Земля, вода, повітря, вогонь представляють собою первинні групи атомів, а їх сполучення створюють цілі світи, яких в безконечному просторі існує безліч. І людина сама, і душа її - це теж є сукупністю атомів.
Атомісти ввели в філософію поняття “причина”. За Левкіппом "жодна річ не відбувається просто так, але в силу причинних зв’язків та за необхідністю". Все у світі відбувається згідно з необхідністю, тому й будь-яка випадковість неможлива. На основі уявлення про атоми розробляється і теорія пізнання: від речей відокремлюються тонкі оболонки (образи) речей, котрі впливають на органи відчуття. Але чуттєве сприйняття дає лише "темне" знання. "Світле" знання фіксує сутність речей, яку можна отримати через розум; саме розум встановлює існування невидимих атомів та пустоти.
Демокриту належить розробка концепції евдемоністичної етики, згідно з якою єдиним або вищим людським благом є щастя. Для людини природно прагнути до щастя - безтурботного, спокійного, радісного стану духу. Щастя, за Демокритом, доступне лише доброчинній людині. Умова щастя – виховання таких чеснот як мудрість і почуття міри. Тільки завдяки мудрості, що дозволяє добре мислити, добре говорити і добре вчиняти, людина може звільнитися від усього випадкового, минущого і марного. За Демокритом, необхідно доброчесним є мудрий, а неуцтво – джерело пороків. Людина неосвічена і порочна сама прирікає себе на нещастя, оскільки в неї неправильні уявлення і про задоволення, і про щастя, і про мету життя.
Прагнення до суєтних і уявних благ — багатства, слави, почестей, влади — позбавляють людину справжнього спокою. Вона стає жадібною, боязливою, заздрісною, перебуває в постійній тривозі за себе і за своє майно, втрачає почуття міри. “Не тілесні сили і не гроші роблять людей щасливими, але правота і всебічна мудрість». Моральний ідеал Демокрита - мудрець, який нехтує суєтністю життя, відрізняється помірністю, адже для підтримки здорового стану тіла і духу він потребує небагато: “хто бідує, той не багатий, а хто не бідує, той не бідний”. Демокрит першим з античних мислителів звертається до внутрішнього світу людини, відрізняючи мотив від дії. При визначенні моральної цінності вчинку він вважає за необхідне враховувати єдність бажання і дії: “Не говори і не роби нічого дурного, навіть якщо ти наодинці із собою. Учися набагато більше соромитися самого себе, ніж інших..». Тільки той, хто діє за переконаннями, істинно моральний.
Таким чином, моральна позиція Демокрита характеризується, з одного боку, раціоналізмом - мудрість розглядається як вища чеснота, а розум є критерієм моральної поведінки; з другого боку, утилітаризмом – добром вважається те, що корисно, а злом — те, що шкідливо. Закладені Демокритом основи індивідуалістичної етики були розвинуті софістами, гедоністичні і аполітичні мотиви – Епікуром.
Ідеї Демокрита відіграли видатну роль в подальшому розвитку філософії, етики та природознавства.