Марксистська концепція людини

Вихідним моментом марксистської філософії є вчення про людину. Природне, соціальне і духовне в людині, згідно марксизму, утворюють єдність. Людей відрізняє від тварин спосіб існування. Людина – істота творча, вона перетворює природу, в той час як тварини тільки пристосовуються до природних умов, і саме на цій основі людина виділяє себе з природи. Вихідною, базисною формою існування і характеристикою людини виступає праця – процес, «в якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою».

Але відтворювати своє життя шляхом перетворення природи люди можуть тільки спільно, вступаючи у певні відносини один з одним. В “Тезах про Фейєрбаха” К.Маркс формулює положення про соціальну сутність людини: «...Сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду. У своїй дійсності вона є ансамблем усіх суспільних стосунків». Суспільні відносини трактуються марксизмом матеріалістично й історично. Те, в які саме відносини вступають люди заради відтворення власного життя, визначається не свідомістю, не бажанням, а рівнем розвитку матеріальних сил і засобів виробництва. Оскільки в різні епохи матеріальне відтворення людського життя здійснюється різними способами, то відповідно і змінюється характеристика людини. Виробничі відносини є визначальними в системі суспільних відносин. Люди – суспільно-історичні істоти. Усі їхні специфічні характеристики формуються в ході розвитку предметно-практичної діяльності. Узи, що поєднують людей в суспільстві, носять, головним чином, не природний характер, а є, перш за все, соціально-виробничими зв’язками людей.

Матеріальне виробництво як творчість, у якій втілені фізичні і духовні здібності людини, позначається в марксистській філософії поняттям «предметно-практична діяльність». Поняття практики – одне з найважливіших у марксизмі. Практика – це специфічний, предметно-перетворюючий, соціально-організований і опосередкований духовними структурами спосіб включення людини в оточуючий природний світ.

Значне місце у творчому доробку Маркса належить гуманістичній концепції відчуження людини і перспективі його подолання. В «Економічно-філософських рукописах 1844 року» він виступає на захист гуманізму, заснованому на ідеї вільної, універсальної творчої сутності людини. Реалізації цієї сутності, за Марксом, перешкоджають різні види людського відчуження: людини від природи, людини від своєї власної родової сутності, людини від людини і людини від суспільства. В основі усіх форм відчуження лежить відчуження праці в умовах приватної власності. В умовах відчуження діяльність людини виявляється мукою, її власне творіння – чужою їй силою, її багатство стає її бідністю, її сутнісний зв’язок з іншими людьми обертається неістотним зв’язком, її влада над предметом виявляється владою предмета, а сама вона стає рабою власного творіння. Але в історії має місце і зворотний процес – подолання відчуження, або присвоєння людиною своєї дійсної людської сутності. Маркс створює грандіозну за своїм гуманістичним пафосом концепцію подолання відчуження шляхом ліквідації приватної власності.