Свідомість та мозок. Проблема ідеального

Заслуговує на увагу питання про співвідношення свідомості та мозку. Ніхто не буде заперечувати того факту, що свідомість залежить від мозку, від ступені його організації. І хоча мозок людини досить активно досліджується нейрофізіологією, все ж цей субстрат свідомості (орган думки) - велика загадка. Наприклад, обидві півкулі нашого мозку зовнішньо виглядають майже однаково (ліве, як правило, трошки більше), але виконують вони різні функції. Права частина відповідає за функцію образного сприйняття світу, ліва – за абстрактне мислення. Цікаво, що, якщо хірургічним шляхом розсікти мозолисте тіло (частину нервової тканини, яка з’єднує обидві півкулі), то кожна з них починає працювати самостійно як цілий мозок. Відомі випадки, коли люди народжувались з розділеними півкулями і при цьому були нормальними людьми.

Безумовно, що свідомість не існує поза діяльністю мозку людини, але виникає питання: як пов’язаний процес мислення з процесами всередині мозку, фізичними за своєю природою, як взаємодіють фізіологічні процеси з психічними? Сам процес роботи мозку – це нейродинамічний, фізіологічний, біоелектричний, біохімічний процес, результатом якого є свідомість. Явища ж свідомості – це передусім образи, інформація про об’єкти зовнішнього світу. Сприйняття столу, наприклад, - це образ зовнішнього предмету, тобто певна інформація про нього. Образи нематеріальні, тобто не мають фізичних характеристик. Вони – ідеальні. Фізіологічні процеси, які відбуваються в мозку, являються носіями образу чогось, якогось предмету, але самі ці процеси не є образами. Мозковим носієм образу є код, збуджена нервова клітина, яка існує фізично (об’єктивно), але переживається суб’єктивно. Коли людина отримує образ предмета, вона не знає, що відбувається в її мозку. Вона отримує лише результат цих внутрішніх процесів у вигляді ідеального об’єкту.

Відмітимо, що в природі самого по собі ідеального немає. Існування ідеального обмежене виключно формою людської діяльності. В постановці проблеми ідеального виділяється одне суттєве питання, а саме: який взаємозв’язок між свідомістю та ідеальним? Свідомість – ідеальна. А якщо сказати навпаки, що ідеальне – це і є свідомість, то чи буде таке твердження відповідати дійсності? Одні філософи вважають, що ідеальне – це актуалізована мозком інформація, це здатність особистості мати інформацію в чистому вигляді та оперувати нею. Тобто ідеальне - це психічне явище. Інші філософи не погоджуються з таким тлумаченням ідеального і розглядають цю проблему в іншій площині. Передусім, проблема ідеального завжди була аспектом проблеми об’єктивності знання, тобто тих форм знання, які обумовлені не примхами особистої психіки. Наприклад, математичні теорії, логічні категорії, моральні імперативи, тобто ті явища, котрі для усіх дані як об’єктивні, незалежні від індивіда, від його душі, а також від конкретних речей. Ці явища в античності були позначені як ідеальні взагалі. Ще Платон виділив ці явища та позначив їх поняттям ідеї. Вони не просто стан людської психіки, а являють собою універсальні, загально-значимі зразки-схеми, які протистоять окремій душі. Можна сказати, що це - особлива дійсність (норми мови і закони держави, і норми мислення), яку Платон виділив в окрему категорію “ідеального”.

Якщо під ідеальним розуміти все те, що має місце в індивідуальній психіці, свідомості, голові окремого індивіда, а все інше розглядати як матеріальне, то це очевидна помилка. Ми переконані, наприклад, що книжка, монета, прапор, театральна вистава – це зовнішні для свідомості явища. Але чи можемо ми сказати, що, наприклад, балет “Лебедине озеро” - це матеріальне явище? Мабуть, ні. Тому що балет, перш за все, це уявлення в тому смислі, що в ньому явлено щось інше, але тільки не нейродинамічні процеси, які відбувались в голові П. Чайковського. Це світ уявлень, а не дійсний світ.

Об’єктивність ідеальної форми – це упертий факт, над яким тисячоліття ламають голови мислителі. Тому й ідеалізм – це твереза констатація об’єктивності ідеальної форми, тобто факту її незалежності від волі та свідомості людини. Якби це було не так, то ідеалізм Платона, Гегеля був би якоюсь дивною оманою.