Проблемно-пошукові завдання

1. Охарактеризуйте соціально-економічні, природничо-наукові і теоретичні передумови виникнення філософії марксизму.

2. Визначити, які філософські ідеї Г.Гегеля та Л.Фейєрбаха вплинули на формування марксистської філософії.

3. Визначте основні категорії, що виражають сутність матеріалістичного розуміння історії (за роботою К.Маркса “К критике политической экономии. Предисловие.)

4. Охарактеризувати корінну відмінність діалектичного методу Г.Гегеля та К.Маркса (за роботами: К. Маркс «Капитал. Предисловие ко второму изданию»; Ф.Энгельс. “Старое предисловие к Анти-Дюрингу”).

5.Проаналізувати, в чому, за К.Марсом, полягає сутність відчуження людини і які шляхи його подолання.

Тематика доповідей та рефератів

1.Передумови виникнення марксизму.

2.Вплив філософських поглядів Г.Гегеля та Л.Фейєрбаха на формування марксистського вчення.

3.Вчення К.Маркса про людину.

4.Марксистська концепція практики.

5.Марксистське вчення про суспільно-економічні формації.

6.Марксизм: історія та сучасність.

Література

Енгельс Ф. Стара передмова до "Анти-Дюринга". Про діалектику //Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т.20.

Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії //Твори. Т.21.

Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року //Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т.42.

Маркс К Тези про Фейєрбаха. //Твори. Т. 3.

Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія. Розділ 1 //Твори. Т.3.

Мотрошилова Н.В. Рождение и развитие философских идей. М., 1991.

Ойзерман Т.И. Формирование философии марксизма. М.: 1986.

Тема 7. Традиції та особливості розвитКу філософської думки в україні

Зміст теми: 1. Основні етапи розвитку філософської думки в Україні. 2. Розвиток філософії у Києво-Могилянській Академії. 3. Філософське вчення Григорія Сковороди. 4. Філософія П. Юркевича. 5. Філософія української революційної демократії. 6. Філософські погляди Д.Чижевського.

Основні етапи розвитку філософської думки в Україні

Українська філософська думка розвивалась в органічному зв’язку з всесвітнім філософським процесом. Становлення української філософської думки відбулося в рамках культури Київської Русі. Філософська свідомість в Київській Русі склалась в результаті діалогу традиційної міфопоетичної свідомості і візантійського християнства, насиченого елементами давньогрецької філософії. Введення християнства залучило Русь до світової культури. Притаманне християнству шанобливе ставлення до тексту і сприйняття усього світу як книги, що містить істину, стимулювало до міркувань над глибинними, прихованими смислами слів, напружену інтелектуальну діяльність.

Для києво-руського «любомудрія» характерні такі риси:

- домінування екзистенціальних мотивів, гостро-емоційне переживання поточного моменту життя, лірико-поетичне сприйняття природи; несхильність до абстрактного, відірваного від життя теоретизування;

- своєрідний антропоцентризм: головним предметом філософствування виступає з'ясування сенсу існування "Я" людини;

- пріоритет "серця" над "головою", кордоцентризм - органом збагнення істини тут виступає "серце";

- тенденція до пошуку істини в тексті, у слові, а не в речах зовнішнього світу.

Філософська думка періоду Київської Русі виражена в таких основних джерелах: "Повість временних літ" (кін. Х ст.) "Слово о полку Ігореві», "Ізборники Святослава" 1073 і 1076 рр. "Повчання Володимира Мономаха", "Притчі про людську душу" Кирила Туровського, "Моління Данила Заточника", "Слово про Закон і Благодать" київського митрополита Іларіона (XI ст.)

Філософія XIV-XVI ст.

Це період послаблення значення Києва як центра Києворуської держави, татаро-монгольської навали. Татаро-монголи були присутні на українських землях менше 100 років; в результаті постійних руйнувань і насильства, в свідомості стало домінувати уявлення про минущість матеріально-земних благ. Поруч з образом козака - захисника Вітчизни в народних думах виникає також образ "героя духу" - святого, котрий виявляє стійкість перед лицем "тлінності" світського буття. В українських землях поширюється агіографічна література (житія святих); центральний герой "житія" - святий, що бореться з дияволом, який його спокушає; ця боротьба - спосіб досягнення святості.

В агіографічній літературі виражається одна з найяскравіших рис української світоглядної ментальності - екзистенціальна орієнтація на внутрішнє, на духовне життя людини. В Україні поширюються ідеї ісіхазму (грець. - спокій, німота) - безпосереднього ірраціонального єднання людини з богом шляхом внутрішнього самозаглиблення, очищення розуму.

У цей період розвивається також література полемістів, що боролися зі спробами ополячити український народ і привести його в католицьку віру. Найвідоміший з полемістів - Іван Вишенський (XVI- поч.XVII ст.). В центрі уваги його філософії - "духовна" людина, оскільки тільки в дусі можливе спілкування людини з Богом, яке може бути досягнуто тільки шляхом щиросердечного осяяння. Вишенський вбачав завдання філософії не в абстрактному теоретизуванні, а в тому, щоб навчити людину праведному життю.

Важливим центром розвитку української філософії цього періоду був Острозький культурно-освітній центр. Пізніше таким центром стає Києво-Могилянський колегіум, який згодом став Києво-Могилянською академією - першим вищим навчальним закладом східних слов’ян. Славу Академії склали такі професори філософії як І.Гізель, С.Яворський, Т.Прокопович, М.Козачинський та ін. Більшість мислителів Академії тяжіли до моральної філософії, екзістенціально-гуманістичних мотивів.

Класичний період розвитку української філософії: XVII-XIX ст.

Засновником, української класичної філософської традиції виступив Г.Сковорода (XVII ст.). Він вважав, що головне в людині - не стільки її "теоретичні" пізнавальні можливості, скільки емоційно-вольове єство його духу - серце - з якого виростає і думка, і прагнення і світовідчуття. Будучи засновником української класичної філософської традиції, Сковорода мав також великий вплив на формування філософської думки в Росії.

Українська "університетська" філософія XIX ст.

У 1817 р. припиняє своє існування Києво-Могилянська академія, створюються університети і ліцеї: Харківський університет, Київський університет, Рішел’євський ліцей в Одесі (пізніше - Новоросійський університет) та ін. Українська світоглядна культура цього періоду зберігає свою екзістенціально-гуманістичну спрямованість, але розвивається під сильним впливом західноєвропейської філософії.

Екзистенціально-кордоцентричну лінію продовжили у своїй творчості такі українські мислителі XIX ст. як М.Костомаров -історик, письменник, П.Куліш - історик, культурний діяч, Т.Шевченко - поет і художник (члени Кирило-Мефодієвського товариства, що ставило своєю метою утворення федерації вільних слов’янських республік), Памфіл Юркевич, який вважав унікальним та неповторним в людині серце.

Важливою ланкою в розвитку української класичної філософії XIX ст. стала філософія мови О.Потебні, який досліджує мову в контексті таких понять як "народ", "нація".

Новітня українська філософія XX ст.

Докласичний і класичний періоди розвитку філософії в Україні створили в Києві стійку екзистенціально-кордоцентричну домінанту у світогляді. Під впливом цієї атмосфери розвивалася російськомовна київська екзистенціальна філософія початку XX ст. - М.Бердяєв, Л.Шестов. Бердяєв разом із Шестовим стояли біля джерел європейського екзистенціалізму. Романтично-екзистенціальна спрямованість характерна також для творчості Лесі Українки (1871-1913) та М.Коцюбинського (1864-1913).

У 20-і роки XX ст. в українській філософії мав місце культурно-філософський підйом. Найбільш яскравий представник цього періоду – В.Юринець (1891-1937).

У 60-і роки центром розвитку філософських досліджень в Україні стає Київський університет і Інститут філософії. В центрі досліджень П.Копніна та В.Шинкарука - вивчення пізнавальних можливостей людини, світоглядно-гуманітарна переорієнтація філософії.