Структура свідомості. Самосвідомість та рефлексія

Свідомість як вища форма психічного відображення дійсності структурно організована, представляє собою цілісну систему, яка складається із різних елементів. В структурі свідомості, перш за все, слід виділити такі елементи, як знання та переживання. Йдеться, насамперед, про відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, мислення. Розглянемо ці елементи свідомості.

Відчуття – це найбільш елементарна форма чуттєвості. Сприйняття – це цілісний та структурований образ, складений з декількох відчуттів. Уявлення – це образ раніше сприйнятого або створеного уявою явища. За твердженням фахівців, інформаційна здатність органів відчуттів ранжується так: зір, дотик, слух, смак, нюх. Але видів відчуттів більше, ніж органів чуття, бо деякі відчуття виникають в результаті взаємодії різних органів чуття. Окрім відомих види відчуттів (зір, дотик та інші), виділяють ще вібраційні, температурні, больові, органічні (відчуття процесів, які відбуваються в тілі людини). Сприйняття передбачає синтетичну діяльність мозку.

В структуру свідомості входить і мислення, яке, в свою чергу, здійснюється на рівні розсудку та розуму. За Кантом, розсудок - це здатність мислити в певній незалежності від чуттєвих вражень. На рівні розсудку мислення свідомо відволікається від розвитку, взаємозв’язку понять і розглядає їх як щось стале, незмінне. Розсудок ще пов’язують з буденним мисленням та здоровим глуздом. Як стверджував Кант, здатність до судження – це відмітна риса так званого природного розуму. Відсутність такої здатності є те, що називають дурістю, і проти цього недоліку немає ліків. Мова йде про те, що у людини або є природна здатність до судження, або вже її непоправно немає. І тоді можна стати лікарем, вченим, політиком, але не можна стати розумною людиною.

Особливість розуму пов’язана зі здатністю об’єднання протилежностей та виявлення корінних причин явища. На рівні розуму знання носять найбільш глибинний та узагальнений характер. За Кантом, розум - це здатність до самого високого узагальнення, синтезу знання; це здатність виробляти поняття та давати принципи. Розумова діяльність людини обумовлена її інтелектом, тобто здатністю: отримувати, зберігати, перетворювати та видавати інформацію; виробляти нові знання; приймати раціонально обґрунтовані рішення; формулювати цілі та контролювати діяльність по їх досягненню.

Вищою ступінню розуму є мудрість, про яку вже йшлося у першому розділі, додамо лише, що, за Демокритом, “від мудрості отримують наступні три результати: дар добре мислити, добре говорити та добре діяти”.

В структурі свідомості величезну роль відіграють пам’ять, емоції, воля, віра, сумнів, ідеал.

Пам’ять – це здібність людини відносно швидко відтворювати раніше вироблену інформацію. В психології відрізняють короткострокову та довгострокову пам’ять, об’єм першої в сотні тисяч разів менший, ніж другої. Існують особливі прийоми розвитку пам’яті, які ґрунтуються на повторенні інформації та її узагальненні. В процесі згадування людина має справу з уявленнями. Виділяють репродуктивну уяву, яка відтворюється відповідно з раніше відомим, та продуктивну (творчу) уяву, яка приводить до створення нових, оригінальних образів. Продуктивна здатність уяви за своєю природою є творчою. Ми, люди, вже тому творчі істоти, що приводимо в дію продуктивну здатність уяви. Фантазія, мрія – це теж форми уявлень.

Безпосереднє переживання значимості явищ та ситуацій виступають як емоції. Існують позитивні емоції: задоволення, радість, захоплення, любов - та негативні: острах, жах, страх, ненависть, горе тощо. Емоційний світ людини (або душа) дуже складний, детально його вивчає психологія. У філософії найбільш змістовно цей світ емоцій вивчає ірраціоналістична філософія. Взагалі на емоції людини впливає увесь досвід її життя. Відомо немало випадків, коли коротка звістка, часто висловлена одним словом, викликала смерть людини.

Серед різноманітних форм свідомості людини важливе значення має воля як свідома саморегуляція суб’єктом своєї діяльності, яка проявляється як цілеспрямованість, рішучість, самовладання. За Кантом та Фіхте, воля є джерелом здійснення моральних принципів, основою практичної діяльності людини. За Шопенгауером та Ніцше, воля є ірраціональний імпульс буття, його саморозгортання; у них воля практично виноситься за межі свідомості.

В світі ціннісних орієнтацій людини велике значення відіграє віра як можливість надчуттєвого досвіду. І. Кант підкреслював, що віра не зводиться до діяльності розуму, про неї не можна дати звіт виключно на мові понять. Віра – це той міст, який пов’язує людину з світом. Це обов’язкова характеристика особистості, вона потребує віри в себе, віри, яка переходить у впевненість в своїх можливостях. Віра, як ціннісний феномен, має свої градації, але вищою її ступінню є ідеал як максимально цілісний образ бажаного майбутнього. Зрозуміло, що зміст ідеалу залежить від життєвого досвіду суб’єкту, його освіченості, рівня культури.

В розвитку структури свідомості значну роль відіграє самосвідомість – це пізнання та оцінка людиною самої себе. Самосвідомість - поняття більш широке, ніж поняття самопізнання, тому що, окрім пізнання самого себе, воно передбачає також емоційно-ціннісне та діяльно-регулятивне відношення до самого себе. Самосвідомість людини в ранньому дитинстві обмежена усвідомленням меж свого тіла, потім наступає усвідомлення себе як діючої особи, відбувається усвідомлення своїх психічних властивостей, а далі - усвідомлення і своїх моральних якостей.

Самосвідомість людини тісно пов’язана з феноменом рефлексії – роздумами особистості про саму себе, коли вона вглядається в потаємні глибини свого внутрішнього життя. Рефлексія за своїм рівнем може бути різною – від елементарної самосвідомості до глибоких роздумів над сенсом свого буття та його моральним змістом. Пізнаючи себе, людина вже ніколи не залишається такою ж, якою була раніше.

Розвиток свідомості відбувається на базі позасвідомого. Так, робота людської пам’яті, багатьох операцій мислення здійснюється автоматично. Людина може думати про щось проти своєї волі. Свідомість може бути присутньою у позасвідомих формах духовної активності. При цьому свідомість в багатьох випадках може взяти під контроль спонтанні дії та впливати на них (наприклад, подолати жах). Жодна довільна дія людини не буває на усіх етапах свого здійснення однаково ясно усвідомленою. Позасвідоме проявляється в імпульсивних діях, коли людина не віддає собі звіту в своїх вчинках .

Сфера надсвідомого відноситься до процесу духовної творчості. Якщо позасвідоме (підсвідоме) зовсім позбавлене свідомих елементів, то надсвідоме базується на свідомому.