2.6 Визначення установок для стрільби

Під час стрільби прямою наводкою з гармат під установками для стрільби розуміють установку прицілу, поправку напрямку, яку вводять по шкалі бокових поправок в оптичний приціл або кутомір панорами механічного прицілу, і точку прицілювання.

Для того щоб призначити установку прицілу, необхідно визначити дальність до цілі, вибрати снаряд із найбільш ефективною вражаючою дією по цілі і розрахувати поправки дальності на відхилення умов стрільби від табличних.

Дальність до цілі визначають одним із способів: за допомогою далекоміра, за карткою вогню гармати, по карті або окомірно. Якщо є можливість виміряти кут за допомогою кутовимірювальних приладів, під яким видно місцевий предмет або ціль, лінійний розмір яких відомий, то дальність до цілі можна розрахувати за формулою

_,

де l – лінійний розмір предмета (цілі), м;

п – кут, під яким видно предмет (ціль), под. кут.

Під час визначення дальності по карточці вогню гармати оцінюють віддаль цілі від ближнього до неї орієнтира, дальність до якого відома, потім цю віддаль додають (з урахуванням знака) до дальності до орієнтира.

В оптичному прицілі гармати є далекомірна шкала для вимірювання дальності до цілі при її фіксованій висоті, наприклад 2,7 м (висота танка).

Під час стрільби по рухомій цілі розраховані установки визначають з урахуванням її бокового переміщення. Поправку в напрямок, на бокове переміщення цілі підсумовують (зі своїм знаком) до розрахованої поправки напрямку на відхилення умов стрільби від табличних і отримують сумарну поправку напрямку в поділках кутоміра.

Точку прицілювання призначають так, щоб забезпечити потрапляння снаряда в середину або уразливу частину цілі. Під час стрільби по нерухомих цілях за точку прицілювання беруть середину цілі по висоті і напрямку. Під час стрільби по рухомих цілях, коли поправку напрямку вводять у шкалу бокових поправок оптичного прицілу (кутомір панорами), за точку прицілювання також беруть середину цілі (додаток1).

2.7 Організація стрільби та управління вогнем

Організація стрільби та управління вогнем підрозділів, виділених для стрільби прямою наводкою, містить:

• організацію роботи на КСП і ВП батарей;

• організацію зв’язку;

• організацію взаємодії з сусідніми підрозділами, рухомим загоном загородження і підрозділом, що залучається для освітлення місцевості у смузі вогню, якщо планується стрільба вночі.

Під час виконання вогневих завдань стрільбою прямою наводкою командир дивізіону управляє вогнем дивізіону з КСП, розміщеного поблизу ВП однієї з батарей. Штаб дивізіону розміщується, як правило, в безпосередній близькості від КСП дивізіону. Командир батареї розміщує свій КСП у місці, зручному для управління вогнем батареї, поблизу ВП одного із взводів. Командир взводу управляє вогнем – зі свого КСП. Командир гармати управляє вогнем, находячись праворуч (ліворуч) від гармати. В умовах сильної запиленості, а також при стрільбі вночі може висилатися боковий спостерігач, який доповідає командиру гармати відхилення розриву від цілі.

На КСП дивізіону (батареї) разом із командиром знаходяться необхідні для управління вогнем особовий склад, прилади та засоби зв’язку.

Якщо артилерійські підрозділи виділені для стрільби прямою наводкою для ураження цілей в період артилерійської підготовки атаки, то КСП розгортають до виходу підрозділу на ВП.

КСП підрозділів, які входять до складу протитанкових резервів, розгортають з виходом підрозділів на рубіж розгортання.

Основним засобом зв’язку у дивізіоні (батареї) під час підготовки наступу і в обороні є проводовий. В інших умовах - радіозв’язок.