7.3. Сучасні світові тенденції розвитку сфери праці.

Це питання є одне з ключових у соціологічній теорії праці, водночас недостатньо вивчене і представлене в науковій та навчальній літературі . Узагальнюючи розпорошений по проблемі матеріал, відслідкуємо, на наш погляд, домінуючі сучасні тенденції функціонування і розвитку сфери праці.

1. В світі дедалі інтенсивніше вдосконалюються і розробляються нові високі технології (тобто збагачуються відповідні знання, способи і засоби впровадження виробничих процесів, а також якісне їх перетворення). Ці, й передусім інформаційні технології, за думкою О.Тоффлера, не тільки передбачають, але й диктують нові способи розв’язання всієї сукупності соціальних проблем, як у сфері праці, так і в суспільстві в цілому.

2. Серед новітніх технологій особливу роль нині відіграє біотехнологія. Її поширення і значення неухильно зростає, що дозволило американським вченим Д.Нейсбіту і П.Абурдену виокремити цей процес як важливу мегатенденцію у сфері праці. Більшість науковців вже називають ХХІ ст. віком біології, котрий іде на зміну віку фізики.

3. Соціальні наслідки технологічних інновацій ведуть, з одного боку, до нових типів розподілу праці, з іншого – до підвищення гнучкості ринку робочої сили, формування зайнятості в сучасних економічних та соціальних умовах, спонукають людей до продуктивної роботи, віднесенню тих чи інших професій до пріоритетних (4, 35).

4. Кардинальним чинником підвищення ефективності праці все більше стає знання. Ця тенденція зумовлена самим характером суспільства, яке базується передусім на використанні розумових здібностей людини, а не фізичної, суто м’язово-виконавчої сили. У результаті не паперові чи металеві гроші, а саме знання стають символічною формою капіталу, котрий є невичерпним і доступним величезній кількості людей.

5. Звідси визріває тенденція неухильного збільшення обсягу інформації та формування інформаційного простору як наслідок накопичення знань. Джон Нейсбіт вважає інформацію стратегічним ресурсом оптимізації праці і розвитку суспільства. Тут джерелом сили стають не гроші в руках небагатьох, а інформація як надбання широкого загалу. Отже, на поріг наступного етапу цивілізації впевнено вступило інформаційне суспільство (3, 165-166).

6. Існує тенденція підвищення ролі рентабельності турботи про людину з конкретизованою адресністю. Предметом такої уваги є люди найвищого рівня кваліфікації, великого обсягу сучасних знань та умінь – “золоті комірці”. Стверджується, що доба “синіх” і “білих комірців” (тобто виконавців ручної та рутинно-організаційної, конторської праці ) минає, а настає доба саме “золотих комірців”. Звичайно, перед тут ведуть індустріально розвинуті країни. Контроль за працею “золотих комірців” не має сенсу, оскільки вони є самоорганізованими, самодисциплінованими, керуються почуттям співпричетності та особистої зацікавленості у високих результатах праці. (3, 166).

7. Досить помітна нині світова тенденція перерозподілу зайнятості в індустріальному і особливо в постіндустріальному світі – скорочується кількість працюючих у матеріальному виробництві і зростає їх чисельність у сфері нематеріального виробництва, інфраструктурі, сервісі. Наприклад, у високо розвинутих країнах ОЕСР (Організація економічного співтовариства і розвитку – 24 країни) близько двох третин усіх працюючих зайнято саме в сфері обслуговування. З огляду на це відомий французький соціолог Мішель Крозьє називає навіть таку тенденцію, як перехід індустріального суспільства до суспільства послуг.

До цього додамо, що оскільки сфера праці у матеріальному виробництві звужується, деякі автори говорять про скорочення простору панування приватної власності і збільшення числа зайнятих на ниві “виробництва” людини, через розвиток духовної і технічної культури, інформації, сервісу і т.п. Відтак науковці пророкують в майбутньому найглибшу соціальну і економічну революцію, в ході якої на зміну експлуатації людини прийде експлуатація нових техніко-технологічних, інформаційних та інших, небачених нині, систем. Звичайно, це лише точка зору, але заслуговуюча на увагу та на більш переконливі докази.

8. Проте сьогодні, на жаль, у сфері праці існує відразлива тенденція, котра не потребує особливих аргументів – це глобальне зростання безробіття. Людству загрожує небезпека набути в новому тисячолітті мільярдну кількістю непрацюючих. Звичайно, заходи для зменшення безробіття вживаються, проте уникнути його повністю ще не вдалось нікому. Вважається, що є природна норма безробіття, - частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню зайнятості в економіці. Вона має значні коливання від 5,5 до 6,5% .

Причини безробіття називаються різні. “Циклічні теорії” посилаються на циклічний характер ринкового виробництва. “Структурні теорії” пов’язують незайнятість структурними змінами ринку, що зумовлені раціоналізацією та посиленням експорту капіталу в країни з дешевою робочою силою. Теорія “довгих хвиль” виходить із того, що економічна кон’юнктура , поряд із короткими, має триваліші цикли (біля 50 років). Відповідно до цього коливається і рівень безробіття. О.Тоффлер намагається вирішити дану проблему конкретніше: до кожного джерела безробіття, радить вчений, треба підходити диференційовано. Головний шлях його ліквідації – перенавчання (освіта, здобуття нових професій). Це надзвичайно складний і фінансоємний процес. “Ми не знаємо, - пише О.Тоффлер, - як правильно здійснити його, і, мабуть, він буде надзвичайно дорогим. Проте це буде значно дешевше, аніж просто викидати людей на вулицю й субсидувати їх під час постійної відсутності у них роботи” (3, 264).

Безробіття має вкрай негативні соціальні наслідки. Учені США встановили, що його зростання на 1% збільшує кількість убивств на 5,7%, самогубств – на 4,1%, ув’язнених – на 4%, психічно хворих - на 3,5% (5, 144). Тому навіть найменші намагання виправдати безробіття (мовляв це є “нормальне” явище) – безпідставні. Такий підхід особливо кощунний, коли нині 250 млн. неповнолітніх дітей на планеті тяжко працюють. Їх дешеву працю вигідно використовують транснаціональні корпорації з метою наживи.

Проблема зайнятості населення гостро стоїть і в українському суспільстві, де безробіття зростає. Найбільше серед безробітних молоді (45%) та жінок (80%). Безумовно, заходи для подолання цієї згубної тенденції вживаються, прийнятий Закон України “Про зайнятість”. Проте успіх боротьби з безробіттям залежить від подолання економічної кризи в суспільстві.

9. Не можна оминути таку тенденцію, як посилення “соціального партнерства” в управлінні сферою праці. Її сутність полягає в налагодженні взаєморозуміння і співробітництва між працюючими та роботодавцями. Грунтом цих стосунків, як стверджують дослідники, є зближення інтересів партнерів внаслідок залучення робітників до управління виробництвом, самоврядування; володіння працюючих акціями, надання їм права участі в розподілі прибутків за річними результатами роботи тощо.

Особливо дійове таке партнерство на підприємствах колективної форми власності. Проте варто застерегти від переоцінки “соціального партнерства”. Це лише один із часткових засобів досягнення “миру в промисловості”, а не кардинальний спосіб розв’язання соціально-трудових протиріч за нинішніх умов.

Розглянуті тенденції розвитку сфери праці на сучасному етапі не вичерпують усе їх розмаїття, проте є провідними, вкрай актуальними і відправними для подальших досліджень даної проблеми.