Література

1. Соціологія./ В.Г. Городяненко, О.В.Гілюн, А.В.Демічева та ін. / За ред. В.Г.Городяненко - К.: “Академія”, 2002 . – 384 с.

2. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Конспект. Випуск 6. – Львів: “Кальварія”, 1996. – 78 с.

3. Соціологія / Андрущенко В.П., Волович В.І., Горлач М.І. та ін. / За ред. Андрущенка В.П., Горлача М.І. – К.: Наукова думка, 1996. –624 с.

4. Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження. – К.: Наукова думка, 1996 . – 232 с.

5. Шаленко В.М. Программа социологического исследования. - .М.: Наука, 1987. – 230 с.

Теми рефератів

1. Місце і роль соціологічних досліджень у вивченні соціальної реальності.

2. Соціологічне дослідження: поняття, функції, види.

3. Програма соціологічного дослідження: поняття, функції, призначення.

4. Особливості програм у різних видах соціологічних досліджень.

5. Значення методу вибірки у соціологічній практиці.

6. Вимоги до забезпечення якості та надійності вибірки.

Тема 13. Методи збирання первинної соціологічної інформації

13.1. Поняття методу в соціології

У соціології метод – це спосіб одержання вірогідних соціологічних знань, сукупність задіяних прийомів, процедур і операцій емпіричного та теоретичного пізнання соціальної реальності.

Виділяють чотири основні методи емпіричного соціологічного дослідження : аналіз документів, спостереження, опитування і соціальний експеримент. Зупинимось детальніше на характеристиці цих методів та особливостей їх використання під час проведення соціологічного дослідження.

13.2. Опитування

Опитування – метод збору соціальної інформації про досліджуваний об’єкт під час безпосереднього (інтерв’ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента шляхом реєстрації відповіді респондентів на сформульовані соціологом питання, які випливають з цілей і завдань дослідження.

Методи опитування використовують у таких випадках :

1. Коли проблема, що досліджується, недостатньо забезпечена документальними джерелами та інформацією;

2. Коли предмет дослідження або його окремі характеристики неможливо спостерігати в повному обсязі і протягом всього існування;

3. Коли предметом дослідження є елементи колективної та індивідуальної свідомості – думки, стереотипи мислення, а не безпосередні вчинки і поведінка;

4. Коли опитування доповнює можливості опису і аналізу досліджуваних явищ і перевіряє дані одержані за допомогою інших методів.

При опитуванні надто важлива взаємодія соціолога та опитуваного. Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний :

а) сприйняв потрібну інформацію;

б) правильно зрозумів її;

в) зміг згадати, якщо необхідно, події минулого;

г) обрав адекватну відповідь на поставлене запитання;

д) зміг адекватно втілити відповідь у слова [2. с.208].

Анкетне опитування. Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце посідає метод анкетного опитування.

Анкетування – це процес збирання первинної інформації шляхом опитування людей з використанням певної схеми - анкети.

Анкета - тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами. Складовими анкети повинні бути :

1. Вступна частина. У ній міститься звернення до респондентів з викладом теми, мети, завдань опитування, інструкції щодо процедури заповнення анкети, із вказівкою на анонімність опитування і використання його результатів лише з науковою метою.

2. Блоки простих питань, що забезпечують включення респондентів до процесу опитування.

3. Блоки складних питань, які потребують аналізу і роздумів.

4. Заключні питання, прості за змістом, покликані дати респонденту відчуття участі у потрібній справі.

5. “Паспортичка” – запитання, що розкривають соціально-демографічні, професійно-освітні, етнічні, культурні та інші характеристики респондентів (стать, вік, сімейний стан, місце проживання, національність тощо).

Запитання анкети. За предметним змістом запитання анкети поділяють на:

- запитання про факти, що несуть інформацію про соціальні явища, про стан справ у колективі, про поведінку і дії самого респондента і т.д.;

- запитання про знання для з’ясування, що означає і що може повідомити респондент;

- запитання про думку респондента, їх мета зафіксувати побажання, очікування, плани на майбутнє і можуть торкатися будь-яких проблем і особистості самого респондента;

- запитання про мотиви, покликані викликати суб’єктивне уявлення людини про спонуки своєї діяльності.

За своєю логічною природою запитання класифікуються таким чином :

- основні запитання, відповіді на які є грунтом для висновків про явища, що вивчаються;

- запитання – фільтри відсіюють респондентів до яких не стосуються запитання;

- контрольні запитання служать для перевірки стійкості, правдивості і несуперечливості відповідей;

- запитання, які наводять на думку, допомагають респонденту правильно осмислити основні запитання, знайти точну відповідь.

За своєю психологічною функцією запитання діляться на :

- контактні запитання, котрі слугують налагодженню контакту з респондентом;

- буферні запитання, як правило, починаються із загальної форми : “Як Ви думаєте ? ” – і далі йде опис нової проблеми. Мета цього виду запитань – перевести увагу респондента з однієї проблеми на іншу;

- прямі запитання спрямовані на виявлення ставлення респондента щодо проблеми, яка вивчається, її оцінку з власної позиції;

- опосередковані запитання дозволяють респонденту ніби приховати свою власну позицію і посилити критичний акцент своїх висловлювань.

За характером відповідей на поставлені запитання вони розподіляються на такі види :

- відкриті запитання передбачають вільну форму відповіді. Наприклад : “Що таке демократія ?”;

- запитання закритого типу : “Чим Ви займаєтесь у вільний час?” Просимо відповісти на ті із нижче перерахованих варіантів, які збігаються з вашою думкою : 1) відвідую рідних і знайомих; 2) зустрічаюся з друзями; 3) слухаю радіо; 4) читаю книгу; 5) займаюсь рукоділлям;

- запитання напівзакритого типу засновані на додаванні до варіантів відповідей фрази : “Вкажіть і інші види занять”. Це дає можливість висловити щось своє;

- запитання-меню пропонує респонденту вибрати будь-яке поєднання варіантів запропонованих відповідей;

- шкальні запитання – відповідь на це запитання дається у вигляді шкали, в якій необхідно відмітити той або інший показник;

- дихотомічні запитання : “Чи вірите Ви у гороскопи і астрологічні прогнози ?” Відповідь : “так – ні”.

Коли анкета складена, треба здійснити пробне опитування, в ході якого перевіряється зміст анкети, формулювання і послідовність запитань та варіантів відповідей і т.д. Пробне опитування охоплює невелику кількість осіб (20-30 чол.), відібраних за основними характеристиками, які визначаються темою, метою і завданнями дослідження.

За способом розповсюдження анкет опитування поділяють на :

- роздавальні, коли анкетер особисто вручає анкету і чекає, коли вона заповнюється, і повертається йому – це очне роздавальне опитування, або одержує заповнену анкету через декілька днів – заочне роздавальне опитування;

- поштові – анкета за попередньою домовленістю висилається і одержується поштою;

- пресові - анкету пропонують заповнити читачеві газети, чи журналу і надіслати в редакцію;

- телетайпні (в цей спосіб розповсюдження і збір анкети здійснюється через електронний зв’язок).

За типом досліджуваних завдань опитування класифікують :

- стандартизоване – націлене на одержання статистичної інформації;

- фокусоване – збираються дані за умов конкретної ситуації;

- глибинне – спрямоване на одержання пошукової інформації.

За рівнем компетентності респондентів розрізняють :

- масове опитування (думка спеціалістів з тої чи іншої теми);

- масове опитування у співробітництві з дослідником (передбачає інформаційну допомогу респонденту з боку анкетера в осмисленні ситуації, що аналізується);

- симптоматичне опитування (достатнє знання у респондента загальної інформації, без глибокого осмислення цілей і завдань дослідження);

- експертне опитування (опитування спеціалістів з проблеми, що вивчається) [3. с. 207].

Інтерв’ю як метод опитування. Серед переваг цього методу назвемо :

- можливість отримувати глибоку інформацію з різноманітних питань за допомогою спрямованого вибору респондентів;

- можливість коригування та варіювання запитань для надання опитуванню потрібного спрямування, забезпечення більшої повноти інформації;

- можливість спостереження за психологічними реакціями опитуваних, їх сприйманням питань та проблем;

- можливість уникнути складної техніки обробки, яка зумовлена тим, що інтерв’ю, як правило проводиться з меншою кількістю опитуваних, ніж наприклад, при анкетуванні [4. с. 85].

Сам процес інтерв’ю умовно можна розділити на такі етапи.

Перший етап – встановлення контакту. Часто соціолога запитують : “Чому Ви звернулись саме до мене ?”. В такому випадку потрібно пояснити людині, що вона обрана виключно по випадковій ознаці чи по якійсь іншій причині.

Другий етап – закріплення контакту і перші запитання.

Третій етап – перехід до основних запитань.

Четвертий етап – закінчення розмови. Тут підводяться підсумки розмови, її основні результати.

За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване інтерв’ю.

Вільне інтерв’ю – тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації питань.

Формалізоване або стандартизоване інтерв’ю – це інтерв’ю коли спілкування інтерв’юера і респондента регламентоване детально розробленим питальником та інструкцією інтерв’юера.

Напівстандартизоване інтерв’ю поєднує в собі особливості двох попередніх.

За процедурою проведення інтерв’ю поділяються на : панельне, групове, клінічне і фокусове.

Панельне інтерв’ю – багаторазове інтерв’ю в одних і тих самих респондентів з тих же питань через певні проміжки часу.

Групове інтерв’ю – запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне викликати дискусію в групі.

Клінічне інтерв’ю – грунтовна бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респондентів.

Фокусоване інтерв’ю – короткочасна бесіда з метою отримати інформацію про конкретну проблему [5. с. 339-340].

За типом респондентів інтерв’ю бувають: з відповідальною особою; з експертом; з рядовим респондентом.

За способом спілкування між дослідником і респондентом інтерв’ю поділяють на : а) явні : 1) “обличчям до обличчя”; 2) телефонні; б) приховані.

За технікою реєстрації відповідей інтерв’ю поділяють на : протокольні і непротокольні.

На проведення інтерв’ю суттєвий вплив здійснюють такі чинники, як час і місце його проведення.

Інтерв’ю на робочому місці респондента, як правило, є дуже незручним, відволікає його від роботи.

Інтерв’ю за місцем проживання респондента, в домашніх умовах, сприяє відвертій бесіді, невимушеності, не обмежує час на осмислення запитань.

Інтерв’ю за спеціальним місцем, куди респондент запрошується завчасно, є найзручним для проведення бесіди – відсутні вплив “третьої особи” [6. с. 215].