Література

1. Дворецкая Г.В., Махнарылов В.П. Социология труда: Учеб. пособие. – К.: Высшая школа, 1990. – 352 с.: ил.

2. Шевченко О. Парадокси життя: втрачаємо більше, ніж заробляємо, а кількість знедолених зростає //Голос України, 1.10.2002, №179, с.5.

3. Новая технократическая волна на Западе: Сб.ст: Переводы / АН СССР / Сост. Гуревич П.С. – М.: Прогресс, 1986. – 450 с.

4. Соколова Г.Н. Тенденции развития социологии в 1988-1990гг.// Социс. – 1991, № 3.

5. Тихомирова Є.Б. Основи соціології: Навч. посібник. – К.:ІЗМА, 1996. –

310 с.

Теми рефератів

1. Категорії та поняття соціології праці.

2. Донауковий і класичний періоди розвитку соціології праці.

3. Класичний період розвитку ідей про працю, його внесок у розвиток соціології праці.

4. Теорія людських стосунків: її сутність і значення для розвитку соціології праці та суспільства.

5. Вітчизняна соціологія праці: історія та сучасність.

6. Значення соціології праці у вирішенні соціально-економічних проблем сучасного українського суспільства.

Тема 8. Соціологія трудового колективу.

8.1. Поняття, структура та закономірності розвитку трудового колективу.

Соціологія трудового колективу є одним з провідних розділів соціології праці і водночас відносно самостійною галуззю соціологічного знання. Її грунтовне вивчення має виняткове значення для соціального управління та організації життєдіяльності суспільства. Це особливо актуально за умов нинішніх ринкових перетворень в Україні.

Предметом дослідження соціології трудового колективу постають соціальні ха­рак­теристики формування, функціонування і розвитку колективy , аналіз його соціальної ролі в суспільстві. Виникнення даної галузі знань в основному збігається із зародженням індустріальної соціології в США 20-ті роки ХХст. (див.”Соціологія праці”).

Є багато визначень поняття “трудовий колектив”. Виходячи із ключо­вих, сутнісних рис і враховуючи існуючі теоретичні надбання з цього питання , можна стверджувати, що трудовий колектив – це осередок суспільства, соціальна організація, члени якої об’єднані конкретним видом суспільно-корисної діяльності для досягнення певної мети і працюючих на основі тієї чи іншої форми власності.

Доцільно акцентувати, що трудовий колектив уособлює соціальну організацію (підсистему) підприємства, установи чи закладу. Другою його підсистемою є виробничо-технічна, котра лежить в основі соціальної . Отже, підприємство постає як цілісна соціотехнічна система . Мета першої підсистеми – створити належні соціальні умови для реалізації завдань підприємства (трудова, творча активність, партнерство, матеріальне і моральне стимулювання, психологічний клімат і т.д.); покликання другої структури – забезпечити матеріально-технічну базу для досягнення виробничої мети.

Однак сутність колективу, а тим більше його зміст , сказаним не вичерпується. Колектив характеризується також співробітництвом і соціальним партнерством, організованістю і трудовою дисципліною, взаємовідповідальністю та морально-психологічним кліматом, згуртованістю і демократизмом, управлінням і самоврядуванням тощо. До змістовних ознак колективу належать також його структура, функції та закономірності розвитку, про які йтиметься далі.

Тут же наголосимо, що перелічені та інші ознаки колективу не рівноцінні за вірогідністю вияву. Наприклад, згуртованість, соціальне партнерство, демократизм, взаємодопомога чи ідейна єдність тощо можуть мати місце в колективі, а можуть бути і відсутніми, або виявлятися частково. Це залежить від рівня зрілості колективу, а також від економічних, соціальних, політичних, духовних основ даного суспільства.

Зупинимось на організаційній структурі колективу. Вона доволі складна і неоднозначно тлумачиться різними авторами . Наведемо найтиповіше її трактування.

Професійно-виробнича структура. Вона полягає в поділі працівників на професійні групи за штатним розписом , посадами, кваліфікацією та функціями, метою діяльності, і що особливо важливо, - за різними видами виробничих відносин, зумовлених технікою, технологією та організацією праці.

Соціально-демографічна структура. Вирізняється вона за статево-віковими ознаками працівників, їх сімейно-шлюбним станом, місцем і часом проживання, стажем роботи, національністю тощо.

Соціально-культурна структура. Її характеризують групи працюючих за рівнем освіти, культури, організацією дозвілля, віросповідання, духовно-культурними орієнтаціями тощо.

Громадсько-політичну структуру уособлює поділ членів колективу за ступенем їх громадської, управлінської та політичної активності (участь в управлінні виробництвом, у громадських та політичних організаціях, зборах, різних заходах, виборах, референдумах, активно-дійове ставлення до політичних об’єктів, ідейні переконання, суспільні ідеали тощо, одне слово – політичний атитюд) .

Соціально-психологічна структура. Її особливістю є диференціювання співробітників за мотивами і ставленням до праці, ціннісними орієнтаціями та головне – за структурою і характером міжособових відносин в колективі. Ці стосунки складаються на грунті таких соціально-психологічних явищ, як: повага чи неповага, симпатії чи антипатії, авторитет або його відсутність і т.п. Соціально-психологічна структура колективу уособлює так звану неформальну (неофіційну) його структуру. Вона пронизує формальну (офіційну) організацію колективу (наприклад, професійно-виробничу). Формальна структура фокусує характеристики та відносини працюючих, зумовлених офіційно визначеними правовими і адміністративними нормами, інструкціями, посадами, обов’язками, повноваженнями і т.п. В реальному житті означені структури нероздільні. Приміром, швидкість та якість вирішення певного виробничого питання часто-густо залежить від особистісних прихильностей співробітників, і навпаки – ця прихильність залежить від рівня професіоналізму та ефективності роботи працівника. Чим більше збігаються формальна і неформальна структура колективу, тим він зріліший , тим вищі показники його діяльності.

Існують різні типи колективів : трудові, самодіяльні, учнівські, дитячі. Щодо видів колективів, то прийнято називати: виробничі (промислові, сільськогосподарські, будівельні і т.д.), обслуговуючі (у сферах торгівлі, комунально-побутовій , зв’язку, охорони здоров’я тощо), культурно-просвітницькі (колективи закладів освіти, будинків культури, музеїв, творчі товариства і т.п.), наукові та управлінські колективи.

Кожен з цих видів колективів у свою чергу вирізняється підвидами в залежності від певних ознак :

а) за стадіями розвитку - це періоди формування, зрілості або реорганізації колективу тощо;

б) за кількістю працюючих та організаційними і міжособистісними зв’язками: основний колектив (працівники всього підприємства); вторинний колектив (трудівники великих підрозділів підприємства – цеху, дільниці, факультету тощо); первинний колектив – це мала соціальна група від 2-3 до 30 чоловік. Саме з таких груп складаються перші два підвиди колективів. Первинний колектив відрізняється від інших специфічними рисами, а саме:

1. Такий колектив не поділяється більш ні на які адміністративно-виробничі одиниці, тобто між його керівником і членами групи відсутні проміжні ланки управління.

2. Це контактна група людей, котрі постійно спілкуються офіційно і, що особливо примітно – неофіційно, - на грунті морально-психологічних якостей: психологічної сумісності, симпатій та антипатій, моральних чеснот, рівня згуртованості, інтересів, ціннісних орієнтацій, смаків, неформального лідерства тощо.

Суттєвою характеристикою колективу, передусім первинного, є його соціально-психологічний клімат. Це відносно стійкий морально-психологічний настрій (духовна атмосфера) колективу, що виявляється в характері міжособових взаємин, ставленні до спільної справи, в згуртованості, рівні інтеграції групи. Від такого ”клімату” відчутно залежать виробничі та соціальні здобутки колективу, рівень в ньому конфліктності – чим сприятливіша морально-психологічна атмосфера в колективі, тим вагоміші результати його діяльності. Особливо на них впливає згуртованість групи, цебто єдність поведінки працівників, котра грунтується на спільності їх корінних інтересів, цілей, норм, дій. Від міри цієї єдності залежить, який є даний колектив – згуртований, слабозгуртований чи конфліктний.

Відчутну роль у житті первинного колективу відіграють також референтні групи, тобто мікрогрупи співробітників , норми, установки і орієнтації яких приймаються іншими індивідами за еталон, стають для них мотивами поведінки. Не менше позначається на життєдіяльності колективу діяльність так званих неформальних лідерів - найавторитетніших членів колективу. Вони повніше за інших виражають групові цінності та норми поведінки, сприяють досягненню спільних цілей завдяки відповідним особистісним рисам.

Принципове значення в життєдіяльності колективу мають закономірності його розвитку. До основних із них належать:

• “ефект кооперації” , тобто підвищення через трудове об’єднання не лише індивідуальної продуктивної сили, а й набуття нової продуктивної сили , яка за своєю суттю є масова сила. Окрім цієї масової сили вже сам суспільний контакт викликає змагання і своєрідне збудження життєвої енергії (К.Маркс).

• За умов ринкових відносин діє закономірність конкуренції співробітників та колективів за рівнем підприємницької активності, професіоналізму, освіти, культури, результативністю діяльності тощо.

• Вплив колективних морально-психологічних чинників. Вони утворюють систему морально-психологічних якостей, традицій, норм і т.п., котрі відкривають простір одним принципам і перешкоджають іншим. Тут реалізується принцип гармонічного поєднання колективності та індивідуальності. Не варто абсолютизувати жоден із них. Лише у діалектичній взаємодії вони забезпечують оптимальний розвиток колективу і особистості.

• Закономірність взаємодії формальної (офіційної) і неформальної (неофіційної) структур колективу, про що вже йшлося.

• Нарешті, колективу, як соціальній організації, притаманне управління і самоврядування.

Щоб глибше осягнути соціальну роль і значущість колективу в житті суспільства, познайомимося з його функціями. Саме вони визначають соціальне покликання колективу. Найчастіше виокремлюють чотири його функції:

1. Виробничо-економічна функція є провідною і передбачає виробництво матеріальної чи духовної продукції, або надання певних послуг.

2. Соціальна функція. Це створення належних матеріальних, культурних та побутових умов життя і праці трудівників, вдосконалення соціальної структури колективу, морально-психологічного клімату тощо.

3. Громадсько-політична функція. Вона покликана активізувати соціально-політичні та управлінські відносини в колективі через залучення працівників до управління справами колективу та суспільства, до самоврядування, до участі в роботі громадських організацій, різних формах демократії та ін. В підсумку ця функція націлена на посилення атит’юду, на розвиток управлінсько-політичної діяльності членів колективу, їх політично-правової та громадянської культури.

4. Духовно-виховна функція. Її завдання сприяти соціалізації людини, всебічному розвитку особистості, формуванню у неї високих морально-етичних якостей, національної самосвідомості , патріотизму, поваги до інших народів, гуманізму та соціальної справедливості тощо.

Безумовно, означені функції не вичерпують усього розмаїття життєдіяльності колективу. Проте їх зміст у поєднанні з вищерозглянутою організаційною структурою колективу дозволяє зробити висновок: трудовий колектив уособлює один з найважливіших соціальних інститутів суспільства. Його соціальна роль полягає в створенні матеріальних і духовних благ, збагаченні, інтеграції та стабілізації суспільства, у підвищенні професіоналізму і духовності працівників, у сприянні підприємницькій активності та соціальному партнерству, що за умов ринкових відносин є головним чинником посилення соціальної ролі колективу, а відтак - економічного та соціального благополуччя суспільства.

Важливою умовою функціонування і розвитку колективу є беззастережне дотримання певних принципів. Основними серед них є : органічне узгодження усіх функцій колективу, гармонічне співвідношення колективності та індивідуальності, провідна роль виробничо-економічної функції, співробітництво та соціальне партнерство, свідома трудова дисципліна , матеріальне та моральне стимулювання праці відповідно до її якості, ефективності та обсягу, а також ініціативності і творчості працівника тощо.