98. Соц.-економ. Наслідки безробіття

1. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості)

2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.

3. Кожний процент перевищення фактичного рівня безробіття над природним зменшує обсяг ВВП на 2,5 %.

4. Зменшення рівня доходів та добробуту в суспільстві.

5. Посилення тиску на державний бюджет.

6. Посилення негативних психологічних тенденцій у суспільстві.

7. Порушення суспільного спокою тощо

99. Форми та методи держ врегулювання та впливу на безробіття

- упровадження єдиної інформаційно-аналітичної служби зайнятості;

- удосконалення статистики робочих місць, виведення її з тіні. Служби зайнятості пропонують клієнтам інформацію головним чином про низькооплачувані робочі місця;

- підготовка робочої сили, кваліфікація і перекваліфікація працівників відповідно до потреб ринку праці і заявлених потреб роботодавців, тобто до реального попиту на працю, оцінка якого з боку органів влади є неадекватною;

- стимулювання переходу з контингенту безробітних або потенційно безробітних до економічно неактивного населення шляхом спрощення процедур розрахунку пенсії, обліку виробничого стажу і виходу на пенсію;

- стимулювання реєстрації безробітних у державних центрах зайнятості шляхом збільшення допомоги з безробіття, надання широкого спектру послуг для безробітних, перехід системи охорони здоров’я на страхову основу, при якій обов’язкові внески при страхуванні здоров’я покривалися би державою за умови, що особи працездатного віку є студентами стаціонару, непрацездатними або зареєстрованими безробітними.

106. Глобалізація як закономірний процес світогосподарського розвитку

Сутнісною ознакою сучасного світогосподарського розвитку є глобалізація.

Глобалізація (від фр. global — планетарний, всеосяж­ний) — всеохопний процес трансформації світового спів­товариства у відкриту цілісну систему інформаційно- технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політич­них, соціально-культурних взаємозв’язків і взаємозалежно- стей.

Революція в галузі інформаційних технологій, формування трансконтинентальних оптико-волоконних ліній, інтерактивних інформаційних мереж, використання новітніх комунікаційних засобів (супутникового телебачення, комп’ютерів, факс-зв’яз-ку, Інтернету, реактивної авіації, контейнерних перевезень), дигіталізація (використання цифрових методів обробки, збері­гання й відтворення інформації)

Фактори глобалізації

Технічні, технологічні:

—  науково-технічний прогрес, розвиток но­вих поколінь транспорту і зв’язку;

—  революція в галузі інформаційних і теле­комунікаційних технологій;

—  виникнення єдиного інформаційного про­стору і створення можливостей для здійснен­ня операцій в режимі реального часу

Соціально-економічні:

—  поглиблення інтернаціоналізації економі­ки на основі її транснаціоналізації та регіона- лізації;

—  лібералізація сфери руху товарів і капіта­лів, розвиток нових фінансових технологій;

—  становлення нового геоекономічного про­стору, заснованого на міжанклавному (між- корпоративному) поділі праці;

—  індивідуалізація, деконцентрація та ди­версифікація виробництва, що базуються нановітніх технологічних укладах;

—  геоекономічні трансформації, пов’язані з розпадом командно-адміністративної системи господарювання та посиленням ринкової уні­фікації сучасного світу

Політичні:

—  взаємопроникнення макроекономічної по­літики уряду та центробанку;

—  зростаюча орієнтація національних дер­жав на зовнішні зв’язки;

—  геополітичні зрушення, пов’язані з розпа­дом світової соціалістичної системи Культурні, морально-етичні:

—  послаблення ролі традицій, соціальних зв’язків і звичаїв;

—  зростання мобільності духовно-емоційного спілкування;

—  інтернаціоналізація освіти, культурного простору тощо

Форми вияву глобалізації:

—   становлення загальнопланетарного науково-інформацій­ного простору, глобальної інформаційної інфраструктури, ме­режевих інформаційних технологій, світової комунікаційної системи та технологічних макросистем у сфері виробництва, транспорту і зв’язку;

—   інтенсифікація міжнародних трансакцій, розвиток елек­тронної комерції, становлення ринків робочої сили, товарів, інформаційних технологій на основі поступового зняття бар’є­рів у торгівлі, підписання багатосторонніх торговельних угод тощо;

—  бурхливе зростання світового фінансового ринку, який функціонує в режимі реального часу на основі поєднання рин­кових і мережевих комп’ютерно-комунікаційних технологій;

різке збільшення обсягів і швидкості переміщення капіталів; інтенсифікація глобальних фінансових операцій.

Глобалізація економіки — це процес безпрецедентного зростан­ня обсягів міжнародних трансак­цій у торгівлі, фінансовій та інве­стиційній сферах, переміщення інформації, ідей та культурних цінностей, пов’язаних із техноло­гічним обміном     Глобалізація економіки — поси­лення ресурсної, технологічної, фінансової взаємозалежності на­ціональних економік на основі стрімкого зростання обсягів та урізноманітнення світогоспо- дарських зв’язків   Глобалізація економіки — про­цес міжнародної інтеграції у сфері фінансів, торгівлі, вироб­ництва, інформатизації та теле­комунікації; новий етап у проце­сі об’єднання та взаємопроник­нення національних господар­сько-економічних

107.

Міжнародні організації — об'єднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів, інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи організації проектів. Уряди діють від імені своєї держави і представляють її інтереси, дотримуючись поваги її суверенітету.

Міжнародні міжурядові організації часто називають міжнародними організаціями, хоча останніми можуть називатися також і міжнародні неурядові організації (INGOs), такі як міжнародні неприбуткові організації, чи мультинаціональні корпорації. Міжнародні міжурядові організації є важливим суб'єктом в публічному міжнародному праві, починають діяти після підписання певного взаємного договору, ратифікованого державами-учасниками.

Ознаки

1. членство 3 і більше країн;

2. наявність установчого міжнародного договору;

3. постійні органи і штаб-квартира;

4. повага суверенітету членів-держав;

5. невтручання у внутрішні справи;

6. встановлення порядку прийняття рішень і їх юридичної сили.

Класифікація

• За предметом діяльності — політичні, економічні, кредитно-фінансові, з питань торгівлі, охорони здоров'я, культури та ін.

• За колом учасників — універсальні, регіональні.

• За порядком прийому нових членів — відкриті, закриті.

• За цілями та принципами діяльності — з загальною компетенцією, зі спеціальною компетенцією.

• За кількістю членів — всесвітні, групові.

Загальнополітичні організації: Організація Об'єднаних Націй (ООН), Ліга Арабських Держав (ЛАД), Організація Американських Держав(ОАД), Організація Африканської Єдності (ОАЄ), Співдружність Незалежних Держав (СНД), Азіатсько-Тихоокеанська Рада (АЗПАК).

Військово-політичні організації: Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Західноєвропейський союз ЗЄС), АНЗЮС тощо.

Міжнародні економічні об'єднання: Велика вісімка, Світова організація торгівлі (СОТ), Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК),Чорноморська Зона Економічного Співробітництва (ЧЗЕС), .

Регіональні організації: Європейський Союз (ЄС), Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ (ГУАМ),Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ).

Валютно-фінансові організації: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ)

108. Проблеми інтеграл Укр

Національна конкурентоспроможність (конкуренто­спроможність національної економіки) — зумовлене еко­номічними, соціальними та політичними факторами стій­ке становище країни або її продуцента на внутрішньому і зовнішньому ринках, у світовій економічній системі, в гло­бальних політико-економічних процесах, здатність під­тримувати стійкі темпи зростання реальних доходів на одну особу.

Найважливіші критерії конкурентоспроможності національ­ної економіки знайшли відображення у зведеному індексі кон­курентоспроможності — комплексному інтегральному показ­никові порівняльної конкурентоспроможності країн, що розра­ховується на базі комбінацій відносних величин («твердих» кіль­кісних оцінок основних економічних індикаторів, що публіку­ються в офіційних виданнях, та «м’яких» якісних експертних оцінок). На сьогоднішній д,еньнайвпливовішими дослідження­ми міжнародної конкурентоспроможності країн є:

—   «Глобальний звіт про конкурентоспроможність», який публікується щорічно за матеріалами широкої програми обсте­жень країн у рамках Світового економічного форуму у швей­царському м. Давосі (рис. 20.7);

—   «Щорічник світової конкурентоспроможності» Між­народного інституту менеджменту та розвитку, у якому відпо­відний рейтинг розраховується на основі восьми груп критеріїв: внутрішнього економічного потенціалу країни, її зовнішньо­економічних зв’язків, державного регулювання, фінансово-кре­дитної системи, інфраструктури, системи управління, мене­джменту, рівня розвитку науки та технології, людських ресур­сів.

Україна бере участь в обстеженнях міжнародної конкурен­тоспроможності, що проводяться в рамках Світового економіч­ного форуму, з 1997 р. За даними, представленими Світовим економічним форумом у 2005 р., рейтинг України склав 84-ту позицію серед 104 країн, які досліджувалися.

звертаючи увагу на уповільнення темпів економі­чного зростання вітчизняної економіки, сучасні дослідники ви­діляють ряд факторів, які перешкоджають динамічному гос­подарському розвитку та підвищенню конкурентоспромож­ності вітчизняної економіки, в тому числі:

—  прискорену лібералізацію зовнішньоекономічних зв’яз­ків, яка привела до неконтрольованої відкритості української економіки та посилення її структурних деформацій;

—  пріоритетність цінових чинників конкурентоспромож­ності в умовах реалізації експортної моделі розвитку, що не сти­мулює якісне оновлення та структурну перебудову економіки;

—  високий рівень залежності внутрішньої економічної ди­наміки від зовнішніх, непідконтрольних національному уряду чинників.