43. Поняття, зміст та етапи процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство.

Процедура розпорядження майном — дуже важливий, складний етап у справі про банкрутство

наступний етап — виявлення кредиторів.

Заключним етапом процедури розпорядження майном є засідання суду

Згідно зі ст. 1 Закону, розпорядження майном боржника — це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

Задачі процедури розпорядження полягають в: збереженні майнових активів боржника; виявленні кредиторів; складанні та затвердженні реєстру грошових вимог кредиторів; проведенні перших загальних зборів кредиторів; прийнятті рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.

Процедура розпорядження майном — дуже важливий, складний етап у справі про банкрутство. Від того, як пройде розпорядження майном, буде залежати подальша доля боржника. Тут максимально ярко знаходить своє відображення принцип конфлікту інтересів. Іде узгодження думок, поглядів та інтересів всіх учасників справи [20].

Процедура розпорядження вводиться при порушенні справи про банкрутство або на підготовчому засіданні (ст. 13 п. 1 Закону). Разом з тим, не виключається варіант введення такої процедури у проміжку між вказаними етапами суду, якщо це стає необхідністю збереження та ефективного використання майна боржника. Наприклад, якщо суду стало відомо про укладання боржником угод на невигідних умовах (заниження ціни, низької якості сировини і т.д.), або боржник розпочав реалізовувати основні засоби і т.д.

Строк процедури розпорядження складає 6 місяців і може бути подовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпорядника майном або власника (органу, уповноваженого керувати майном (ст. 13 п. 7 Закону).

У випадках, передбачених Законом, процедура розпорядження майном має більший строк. Так, у відношенні фермерського господарства строк розпорядження не може перевищувати 15 місяців і може бути подовжено на один рік (ст. 50 п. 6, 7 Закону).

З моменту порушення справи про банкрутство суд вводить мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів.

Одним з інструментів, за допомогою якого відновлюється платоспроможність боржника, є мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів означає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань та зобов'язань по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань і обов'язків по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) (абз. 24 ст. 1 Закону)

Протягом дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення згідно з законодавством (пункт 4 ст. 12 Закону) [2].

Таким чином, всі грошові зобов'язання та зобов'язання по сплаті податків та зборів, строк сплати (виконання) яких настав до дати порушення провадження по справі про банкрутство, протягом строку дії мораторію виконанню не підлягають і не можуть бути виконані в примусовому порядку.

Крім того, в період дії мораторію не нараховується неустойка на зобов'язання боржника, що невиконані в строк.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), другі фінансові (економічні санкції) за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) (ст.12 Закону).

Мораторій закінчується, коли припиняється провадження по справі, і тільки тоді можуть бути пред'явлені неустойка (штраф, пеня) та збитки, які виникли до дня введення мораторію.

Початок процедури розпорядження співпадає з призначенням судом розпорядника майном. Пропонувати кандидатуру розпорядника майном можуть кредитори.

Права та обов'язки розпорядника майном закріплені в ст. 13 п. 8, 9 Закону. Розпорядник майном має право: скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу; аналізувати фінансовий стан боржника; рекомендувати зборам кредиторів заходи з фінансового оздоровлення боржника.