Дієслова від вищого ступеня порівняння прикметників

Українська літературна мова й народне мовлення засвідчують дієслова, утворені від вищого ступеня прикметників за допомогою інфінітивного суфікса "-ти", а іноді й префікса "по-": "широкий" – "ширший" – "ширшати", "холодний" – "холодніший" – "холоднішати" – "похолоднішати". Наведемо приклади: «Тюрма неначе ширшає» (Т. Шевченко); «Просто фізично відчуваю, як я змужнів і навіть порозумнішав» (Ю. Яновський); «Погіршали харчі, похолоднішало в хаті, але Пріська не звертала ні на що уваги...» (Л. Яновська).

Із цього слід зробити висновок, що не конче треба вживати зворотів із дієсловом "стати" або "зробитись" і відповідним прислівником (прикметником) у вищому ступені порівняння, на зразок: "стало холодніше", "він зробився розумнішим", – і там, де тільки можна, треба користуватись формою дієслова, утвореного від вищого ступеня прикметника.

Особливості деяких прикметників у словосполуках

Прикметники "багатий", "хворий", "гарний", "поганий", "високий", "бистрий" та інші вимагають після себе прийменника "на" з іменником у знахідному відмінку: «Настя така багата на слово, що я не мала коли й промовити до бабусі» (Ганна Барвінок); «Удався бідний на розкоші, та бистрий на розум» (із живих уст); «Він – змалку хворий на груди» (з живих уст); «На обличчя був препоганий» (Б. Грінченко); «На зріст височенька» (Б. Грінченко). Прикметник "заздрісний" ("завидющий") стоїть із прийменником "на" та іменником у знахідному відмінку(«заздрісний на чуже»), або з прийменником "до" й родовим відмінком іменника («заздрісний до чужого»), або без прийменника, лиш з іменником у давальному відмінку («заздрісний чужому»); прикметник "ласий" стоїть із прийменником "на" та іменником у знахідному відмінку («ласий на ковбаси») або з прийменником "до" та іменником у родовому відмінку («ласий до ковбас»).

Прикметник "свідомий: стоїть у реченнях звичайно з іменником у родовому відмінку – "свідомий чого": «Маяковський був свідомий великого значення кіно» (журнал «Мистецтво») .

Прикметники "близький", "цікавий" стоять у реченнях або з іменником у родовому відмінку, або з прийменниками "до", "на" й відповідним відмінком залежного іменника: близький смерті й близький до смерті, цікавий того й цікавий на те («Зо всього знає дядько потроху, а цікавий на такі речі – страх!» – М. Коцюбинський).

Ці паралельні форми, коли прикметник вимагає після себе прийменника або виступає без нього, треба знати, особливо літераторам, коли розмір і ритм тексту потребують конденсованого вислову: "близький смерті", "цікавий знати" тощо.

Слід мати на увазі й те, що інколи в реченні відривають прикметника від іменника, до якого він належить, щоб надати фразі характеру врочистості: «У перснях вона срібних руками у стан хибкий узялася» (Марко Вовчок); «Навчив його, мов сарану, скакати і голосним лякати серце ржанням» (П. Куліш).

Зауваження до низки прикметників Благополучний чи щасливий?

«Фактичні результати перельоту, благополучна посадка важкої двомоторної машини в районі боліт і озер... – неперевершений приклад високої майстерності, доблесті», – читаємо в журналі. Виникає питання: яка потреба була вдаватися в цій фразі до старослов'янізму "благополучна"? Старослов'янізмами звичайно користуються тоді, коли хочуть надати фразі тону іронії або, навпаки, врочистості, але ні того, ні того нема в наведеній на початку фразі, тому тут більше підходять українські відповідники щасливий, щасний, безпечний (коли йдеться про особу): «Щасливого лову! – кивала вона головою рибалці» (М. Коцюбинський); «Нехай Бог дає тобі щасну годину» (Ганна Барвінок); «Будьте безпечні!» (Словник за редакцією А. Кримського). Те саме можна сказати про прислівник "благополучно", який витискує з мовного вжитку прислівник "щасливо": «Усі підводи благополучно перейшли колію, пропустили зустрічний поїзд», – а тим часом у живому мовленні чуємо: «Прощавайте, щасливо доїхати!»

Таким же, без потреби, штучно занесеним у нашу повсякденну мову, є близький до прикметника "благополучний" іменник "благополуччя", що часто трапляється на сторінках періодичних і неперіодичних видань, але не чується в живому народному мовленні: «Це тільки видимість благополуччя». Якщо поминути суто стилістичні потреби, – збереження прямої мови персонажа твору, бажання надати фразі канцелярського або іронічного звучання, – не слід послугуватись цим іменником, а тим більше надуживати ним, бо маємо відомі українські відповідники: "щастя" «Де відвага, там і щастя». – Прислів'я), "добробут" («Буде на сторожі добробуту народного стояти». – П. Куліш), гаразд («Живуть собі люди в добрі та гаразді». – Словник за редакцією А. Кримського).