Не бійсь – надісь, мабуть, певно

«Не бійсь, уже хильнув десь зранку?» – пише автор оригінального оповідання й думає, що він висловивсь по-українському. Простий український читач, якщо він негаразд знає російську мову, де трапляється частка небось, може й не добрати глузду в вислові не бійсь, бо українською мовою такий вислів означає тільки заперечення з дієсловом у прямому значенні: «Не бійсь, Ольго, нічого, все буде добре!»

Відповідниками до російської частки небось маємо в українській мові частку надісь («Люди дивуються, що я весела: надісь, горя-біди не знала». – Марко Вовчок), прислівники мабуть («Скулився як! Мабуть, уже змерз, як той цуцик?» – Із живих уст) і певно («Уже, певно, візьме її за себе». – Г. Квітка-Основ'яненко).

З цього видно, що й авторові оповідання треба було написати: «Надісь (або мабуть чи певно), уже хильнув десь зранку».

Ні-ні та й... – гляди та й... – коли-не-коли

«Ні-ні та й піде на базар щось продати», – читаємо в одному перекладі з художньої літератури, а інколи такий самий вислів бачимо й в ориґінальній українській сучасній літературі: «Ні-ні та й вип'є чарчину, а тоді – другу, третю... і пустився чоловік берега». У кого є чуття мови – а воно буває й природжене, й вироблене внаслідок самовдосконалення, – той зразу відчує буквалістичність перекладу й неприродність вислову ні-ні в контексті українського твору: його скальковано з російського вислову типу: «Нет-нет да и соврет опять».

Заперечення ні в українській мові може бути повторене тільки для того, щоб передати особливо піднесений емоційний стан людини, наприклад: «Ні, ні, не хочу цього! Не дам згоди на це!» А там, де треба передати російський вислів «нет-нет да и...», є інші українські відповідники: гляди («То не хотів їхати, а то, гляди, вже й у дорогу зібрався». – З живих уст), коли-не-коли {«Артем на заводі. Коли-не-коли провідає матір». – А. Головко). Повторення дієслова з запереченням може також бути відповідником до наведеного російського вислову: «Не йде, не йде та й прийде стовбичити цілий день» (із живих уст).

Отож у перших помилкових фразах слід було б написати: «Коли-не-коли та й піде на базар», – або: «Гляди, й піде на базар»; «Не п'є, не п'є та й вип'є чарчину, а тоді – другу, третю...».

ВИГУКИ

Їй-право, далебі, справді, справді-бо, бігме, таки так

Відповідно до російських вигуків ей-ей, ей-же-ей є чимало українських слів, але останнім часом багато авторів і промовців уподобало рідкісне їй-право: «їй-право, я нічого не знав». Цей вислів помітно витискує такі відомі здавна слова, як далебі («Далебі, не знаю, що й діяти». – І. Нечуй-Левицький), справді («Справді, нічого не знаю». – З живих уст), справді-бо («Кажу вам, справді-бо, нічого не чув і не бачив». – Із живих уст), бігме («Бігме, я не брав твоєї сокири». – Словник за редакцією А. Кримського), таки так («Таки так, не було його там». – Із живих уст). Звісно, краще користуватись не рідкісними, а внормованими в літературній мові словами.

Леле, лелечко, от біда, ой горе, ой лихо (ой лишечко, ой лишенько)

Вигук леле дедалі рідше чується в сучасній українській мові, поступаючись перед вигуками от біда, ой горе, ой лихо (ой лишечко, ой лишенько). Але наша класика и народне мовлення широко послугуються цим вигуком, що передає захоплення або подив («Леле, лелечко мені!» – М. Номис) чи гіркоту («Ой леле! Даремні питання!» – Леся Українка). Будучи відповідником до російського увы, вигук леле не є абсолютним синонімом вигуків ой біда («Ой біда мені з тобою, не знаю, що й робити!» – З живих уст), ой горе («Ой горе тій чайці, чаєчці небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі». – Народна пісня), ой лихо, ой лишечко, ой лишенько («Ой лишечко! Хто іде!» – Т. Шевченко). Ці вигуки передають почуття більшого жалю, ніж вигук леле, за яким чути легкий смуток чи невдоволення: «Леле, я таки не встиг дочитати книжки – забрали її в мене» (з живих уст); «Ой лелечко, лелечко, болить моє сердечко!» (П. Чубинський).