Носити ім'я, зватися, мати назву

«Ця вулиця носить ім'я Кобзаря»; «Театр заслужено носить славне ім'я корифея української сцени», – чуємо часто в промовах і читаємо в газетних статтях.

Дієслово носити має в українській мові точно визначений зміст: «Ненагодоване і босе сорочку до зносу носить» (Т. Шевченко); вживають його також у переносному значенні, в образних висловах, де мовиться про рух, дію: «Таки явивсь! Де тебе носило так довго?» (Леся Українка); кажуть і про коней: «Мене коні не раз носили» (Словник Б. Грінченка), – або в розумінні «підіймати», відповідно до російського слова вздымать: «Кашель носив його груди» (І. Франко). Але це дієслово в українській мові не повязують із речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли говориться про найменування вулиці чи якогось закладу, тоді вживають дієслова зватись або мати назву. «На нашому заводі, що зветься «Світлий шлях», вона одна працює на чотирьох станках» (Г. Бойко); «Ця вулиця має назву Першого травня» (з живих уст).

Обеззброїти, роззброїти, озброїти

За аналогією до книжного творення дієслів із префіксом обез- – обездолити, обезкровити, обезсилити, обезчестити – поряд із природними знедолити, знекровити, збезчестити – змодельовано дієслово обеззброїти: «Решта банди перейшла кордон, де її обеззброїли й інтернували». Але яка потреба в цьому паралельному слові, що за значенням нічим не відрізняється від дієслова роззброїти? Хіба погано передає той самий зміст це дієслово, приміром, у фразах:«Міліція нагнала басмачів у Кзил-Су, дев'ять чоловік роззброїла» (І. Ле); «Його роззброїла та непохитна впевненість, яка прозвучала в голосі бригадира» (С. Журахович)?

Із префіксом о- є в українській мові дієслово озброювати, що має протилежне значення: «Могутні були новгородські бояри та купці, не один полк могли озброїти, та ще й зброя яка!» (А. Хижняк).

Облюбувати й уподобати

До паралельних дієслів з однаковим значенням належать дієслова облюбувати й уподобати: «Він облюбував уже собі місце, щоб звідти все було видно»(А. Шиян); «А я тобі заспіваю другої, коли цеї не вподобав» (П. Куліш); «Не вподобав козак дівки, пішов до вдовиці» (П. Чубинський). Зрідка можна натрапити на дієслово облюбувати в українській класичній літературі, зате в сучасній воно явно переважає над дієсловом уподобати й навіть витискує його. Чи є потреба в такому паралелізмі, чи збагачує це нашу мову? Певно, ні, бо, не маючи ніякої різниці між собою, такі паралельні слова стоять на заваді вточненню вислову, тим більше, що в українських діалектах є близьке до дієслова облюбувати – облюбити, що має значення «полюбити», а не «вибрати те, що сподобалось»: «Я собі облюбив тебе ще змолоду» (Народні пісні зі збірки Я. Головацького).

Одягати й надівати, узувати й обувати

Дієслова одягати й надівати – не зовсім тотожні, як то здається тим, хто каже: «Одягни шапку»; «Дід одяг окуляри». Одягати можна одежу: сорочку, спідницю, пальто, кожух тощо («Степан сідлає коня, свого товариша, й жупан одягає». – Т. Шевченко; «Одягли в нову одежину, як панночку». – Панас Мирний), – а шапку й окуляри надівають: «Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі? – думав молодий Джеря, надіваючи шапку і перекидаючи свитку через плече» (І. Нечуй-Левицький); «Надівши сині окуляри, він сів під грушею» (І. Нечуй-Левицький). Узуття – чоботи, черевики, калоші тощо – взувають: «Сніг рипів під Раїсиними ногами (калоші вона забула взути)» (М. Коцюбинський); «Він швиденько одягнув пальто, взув калоші» (А. Шиян), – обувають: «червоні чоботи обула» (І. Котляревський).