Мусити, бути повинним, мати щось зробити, належить, годиться, слід, варто, треба

У повсякденному усному мовленні, ба навіть у художніх творах дієслово мусити витискує останнім часом інші, більш підхожі для того чи іншого випадку – дієслова. Кажуть, наприклад: «Я мушу сьогодні прийти до вас поговорити про всяку всячину», – коли тут краще було б сказати: «Я маю сьогодні прийти до вас. ..» Чому саме так? А тому, що дієслово мусити вказує на крайній ступінь потреби («Татари мусили відступити назад, щоб не замочити капців». – М. Коцюбинський), а яка тут крайня потреба, коли хочуть говорити про всяку всячину! Інша річ, коли йдеться про щось серйозне, поважне, – тоді треба сказати: «Я мушу до вас прийти в одній невідкладній справі».

Так само не на своєму місці стоїть форма дієслова мусити в реченні: «Усі робітники мусять знати правила техніки безпеки», – бо тут теж ідеться не про крайній ступінь потреби, а лише про обов'язок чи бажаність чогось. У таких випадках більше підходять слова належить, годиться, треба та інші або сполука бути повинним, яких і треба вживати: «Усім робітникам належить (годиться, слід, варто, треба) знати правила...»

Якщо такої категоричності потреби чи обов'язку нема, тоді треба користуватись висловом із дієсловом мати: «Підвода мала приїхати до Кам'яного вночі» (І. Нечуй-Левицький); «Ось слухайте, щось маю вам сказать» (Є. Гребінка).

Нагадувати, скидатися, бути схожим, бути подібним

Великого навантаження часом надають молоді письменники й журналісти дієслову нагадувати, поширюючи його значеннєві функції: «Низенький, білобровий, з невеликим, як кулачок, обличчям, Ілько Голубчик нагадував тепер настовбурченого горобця»; «В цей час скеля нагадує давню, як дума, вежу»;«Видзвонювала по камінню вода, нагадуючи дзвінкий дитячий лемент».

Наша класика й народне мовлення вживали дієслова нагадувати тільки в розумінні «відтворювати в пам'яті», а не «створювати в уяві образ», як це зроблено в наведених сучасних фразах: «Смерті сподіваюсь, а ридаю, мов дитина, як я нагадаю Катерину» (Т. Шевченко); «Нагадаєш же мені, щоб я не забула, що мати веліли» (Словник Б. Грінченка). Якщо треба було висловитися, що зовнішній вигляд чогось створює в уяві певний образ, тоді українські класики й народне мовлення шукали інших слів: «На вершині й ворона скидається на орла» (приказка); «А дитяточко, нівроку йому, гарненьке; на неї трохи скинулося, а трохи на батька» (Панас Мирний); «Вона була схожа на Нимидору» (І. Нечуй-Левицький); «Ой, як же ви подібні до мого покійного брата!» (з живих уст).

З уваги до наших мовних традицій авторам наведених на початку фраз треба було написати: «Ілько Голубчик був тепер подібний до настовбурченого горобця»;«Скеля скидається на давню, як дума, вежу»; «Видзвонювала по камінню вода, подібна (чи схожа) на дзвінкий дитячий лемент» (або: «Подібно до дзвінкого дитячого лементу, видзвонювала по камінню вода»).

Нервувати й нервуватися

Дуже часто, надто в деяких південних говорах, уживають слова нервувати в невластивому йому значенні: «Він цілий день нервує й ніяк не може заспокоїтися». Нервувати людину може хтось інший, а не вона саму себе: «Особливо це чомусь нервувало, непокоїло Никанора» (І. Ле). Коли треба висловитися, що людина перебуває в збудженому, нервовому стані, тоді слід послугуватись дієсловом нервуватися: «Руднєв щогодини запитував Ковпака про хід роботи і, одержуючи невтішні відповіді, нервувався» (П. Воронько).