Зауваження до деяких дієприслівників Не дивлячись, незважаючи, невважаючи, не зважаючи, не вважаючи, дарма що

«Не дивлячись на дощі, ми цього літа вчасно закінчили жнива», – пише одна районна газета, але так висловитись тут не можна, бо годі не дивитись на дощі, коли вони йдуть; тут мовиться про те, що, хоч і йшли дощі, люди добрали способу вчасно закінчити жнива; отож, треба було замість дієприслівника не дивлячись поставити прийменник незважаючи, як ось у фразі: «Коли Леся вийшла, Сергієві, незважаючи на веселий вечір, стало журно» (В. Козаченко). Можна в таких випадках послугуватись іншим схожим прийменником – невважаючи: «Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний» (І. Франко).

З цього не треба робити висновок, що дієприслівник не дивлячись узагалі не може бути в українській мові. Трапляються часом такі випадки, коли треба саме його, а не прийменників незважаючи, невважаючи, наприклад: «Він ішов навпростець, не дивлячись ні на кого» (з живих уст), – бо в цьому реченні мовиться не про перешкоду для дальшого руху людини, а про те, як людина йде. Так само може бути потрібний і дієприслівник не вважаючи: «Маруся була проворна, жвава... ходила вона швидко, поралась проворно, не вважаючи на свою старість» (І. Нечуй-Левицький), – цебто працювала й не звертала уваги на свою старість, хоч і було це їй тяжко. Так само слушним може бути й дієприслівник не зважаючи: «Не зважаючи на особи» (Українсько-російський словник ДН УРСР).

Іноді, замість прийменника незважаючи, більш до речі буде поставити сполучник дарма що: «Дарма що стояло тихе, сонячне безвітря – листя тріпотіло на деревах уздовж шляху» (Ю. Смолич). Цей сполучник можна було б поставити в наведеній на початку фразі замість недоречного там дієприслівника не дивлячись: «Дарма що були дощі, ми цього літа вчасно закінчили жнива».

Числівники Узгодження іменників із числівниками

Як відомо, з числівниками два, три, чотири, коли вони стоять у називному відмінку, іменники теж стоять у називному відмінку множини: «Як у дівчини тієї славні трудодні, так вона чотири літа сниться все мені» (А. Малишко); з числівниками, починаючи від п'яти, іменник стоїть у родовому відмінку множини:«П'ять маленьких діток сплять» (переклад Лесі Українки); «Оженила старших п'ятьох синів, поставила кожному нову хату» (І. Нечуй-Левицький). Із дробовими числівниками іменники стоять у родовому відмінку однини: «Оживали образи, події, які, здавалось, повинні були стертись за півтора десятка років» (О. Копиленко). Зі складеними числівниками відмінок іменника залежить від останнього числа, цебто коли останнє число – два, три, чотири, тоді буде називний: сто сорок два карбованці, з останніми числами – п'ять і далі – родовий відмінок множини: двісті сорок п'ять карбованців.

Коли числівники два, три, чотири показують не точну кількість, а тільки приблизну, тоді відповідний іменник треба ставити перед ними в родовому відмінку множини: років чотири не бачив я брата; пробуду в місті днів зо два.

Узгодження прикметників з іменниками при числівниках

Для багатьох людей, що навіть добре володіють українською мовою, часто постає питання, як правильно сказати по-українському: два вихідні дні чи вихідних дні? Адже відомо, що з числівниками два, три, чотири, коли вони стоять у називному відмінку множини, належні до них іменники також стоятимуть у тім же відмінку, але чи узгоджуються так само й прикметники з іменниками при відповідних числівниках?

Аналізуючи твори наших класиків, бачимо, що обидва варіанти мають право на існування, цебто прикметник може стояти в називному й родовому відмінках множини. У Лесі Українки читаємо: «Уже минуло з того часу аж три довгі роки», бачимо, прикметник у називному відмінку множини використовує І. Нечуй-Левицький: «Знайшла два невеличкі горщечки». Але в Марка Вовчка знаходимо вже родовий відмінок прикметника: «Два-три далеких постріли давали відчувати цю тишу»; те саме бачимо в І. Тобілевича: «Два невідомих мені товстющих пана приїхали з оцим листом, кажуть, з Кракова».

Отже, ці обидві форми є паралельні; кожний може користуватись ними відповідно до вподоби. У своїй белетристиці й публіцистиці я волію ставити в таких випадках прикметник у називному відмінку множини: «Чотири вірні товариші не зрадили його й тут».