Скоропадський Павло Петрович

П авло́ Петро́вич Скоропа́дський (* 3(15) травня 1873, Вісбаден — † 26 квітня 1945) — український громадський і політичний діяч, воєначальник, гетьман України

Народився 3(15) травня 1873 року у Вісбадені. Дитячі роки провів на Чернігівщині. Навчався у привілейованому Петербурзькому пажеському корпусі. Служив у царській армії. Брав участь у російсько-японській війні 1904 – 1906 рр.,

За виявлений героїзм нагороджений золотою Георгіївською зброєю. Дослужився до звання генерал-лейтенанта, згодом був призначений флігель-ад’ютантом російського імператора Миколи II. 16-17 жовтня 1917 року Скоропадського на з'їзді Вільного козацтва у Чигирині делегати від п'яти українських губерній і Кубані обирають отаманом Вільного козацтва.

Після краху російської монархії П. Скоропадський не сприймав поглядів керівників ЦР стосовно розбудови Української держави. Наприкінці 1917 р. на цьому ґрунті подав у відставку з посади командувача Українським корпусом і залишив службу. Був головою Української Держави. 14 грудня зрікся влади і емігрував до Німеччини. 1926 р. за його сприяння у Берліні був створений Український інститут. 1937 р. скасований союз гетьманців-державників на чолі з Скоропадським. Під час Другої світової війни сприяв визволенню українських військовополонених та українських політичних лідерів з німецьких концтаборів. 16 квітня 1945 р. під час бомбардування тяжко поранений. Помер у лікарні. Похований у Оберсдорфі.

Вітовський Дмитро Дмитрович

Д митро Вітовський (* 8 листопада 1877 — † 2 серпня 1919) — політик, сотник Легіону Українських Січових Стрільців, полковник УГА, Державний секретар Військових Справ ЗУНР.

Народився 6 листопада 1887 року у селянській родині в Медусі Станіславського повіту, випускник Станіславівської гімназії та правничого факультету Львівського університету. Член Головної Управи Української радикальної партії, організатор "Січей", голова драгоманівської таємної організації, один із найактивніших провідників студентської молоді. Брав участь у боротьбі за створення українського університету. За активну політичну діяльність був засуджений та позбавлений старшинського ступеня австрійської армії, якого отримав 1908 року. В легіоні УСС, куди був переведений з австрійського війська, перебував із серпня 1914 року, командир однієї з найкращих сотень. Був стрілецьким ідеологом та одним з неформальних лідерів УСС, ініціатором стрілецького фонду. В 1916-1917 рр. організовував українське шкільництво на Волині, а в 1918 – на Поділлі. В період Української держави деякий час був комендантом Жмеринки, де послідовно проводив організаційну діяльність зі створення українських державних органів влади. Один з керівників Листопадового чину 1918 року у Львові, командир збройних сил ЗУНР, пізніше - державний секретар військових справ ЗУНР, член УНРади від Української радикальної партії. У травні 1919 року - член делегації на мирній конференції в Парижі, яка за дорученням Державного секретаріату мала домагатись припинення агресії Польської держави проти ЗУНР. Повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі під Ратибором (Сілезія). Видавав офіційну газету українських січових стрільців «Шляхи». Мав письменницький хист. Найчастіше виступав під псевдонимом Гнат Буряк.