Винниченко Володимир Кирилович

В олоди́мир Кири́лович Винниче́нко (14(26) липня 1880, Єлисаветград, Херсонської губернії — 6 березня 1951, Мужен, Франція) — український прозаїк, драматург, художник, а також політичний і державний діяч.

Народився 26 липня 1880 року в місті Єлисаветград у селянській родині. Раніше були поширені помилкові дані про те, що місцем його народження є село Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині. Навчався в Єлисаветградській гімназії, але був виключений за «мазепинські» переконання. Заробляа собі на життя працею в поміщиків, на заводах та залізницях. Займався самоосвітою, що дало йому змогу вступити на правничий факультет Київського університету. Проте за участь у революційній діяльності був виключений. Остерігаючись арешту з боку царської влади, перебрався до Галичини, де займався літературною та політичною діяльністю.

Під час пере направляння нелегальної літератури за кордон з Росією був заарештований і відбував два роки ув’язнення в Київській тюрмі. Був звільнений завдяки революції 1905 р., але згодом загроза нового арешту змусила його емігрувати за кордон. В Україну повернувся тільки після Лютневої революції і одразу включився в активну політичну діяльність. Винниченко очолював Генеральний секретаріат, обирався заступником голови ЦР, очолював українську делегацію на переговорах з ТУ, брав участь в опрацювання всіх чотирьох універсалів. Після поразки національно-визвольних змагань жив і працював за кордоном. Помер у віці 70 років у французькому місті Мужен.

Боженко Василь Назарович

Боже́нко Васи́ль (*1871, Бережинка, Херсонська губернія  — †21 серпня 1919, Житомир,Волинська губернія) — польовий командир та військовий діяч часів громадянської війни.

Н ародився в сім'ї бідняка у селі Бережинка Херсонської губернії Єлисаветградського повіту. З 12-ти років йому довелось піти на заробітки. В березні 1904 року за поширення листівок Одеського комітету РСДРП був вперше заарештований. Учасник російсько-японської війни. Повернувшись з війни, продовжував революційну роботу в масах на Єлисаветградщині, за що у 1907 році був позбавлений волі на три роки.

З 1915 по 1917 роки — столяр у Київських механічних майстернях, один з керівників профспілкового руху: голова профспілки деревообробників. 3 березня 1917 на зборах представників заводів та майстерень Боженко обирається до Тимчасового виконавчого комітету по організації Київської Ради робітничих депутатів, тоді ж вступає у більшовицьку партію.

Під час Київського січневого збройного повстання 1918 року на чолі Деміївського червоногвардійського загону брав участь у боях проти Центральної ради. З березня 1918 року після окупації Києва німецькими військами — на Донбасі. В травні того ж року на чолі невеликого загону виходить з України в «нейтральну зону». Як свідчить очевидець, на початку вересня В. Н. Боженко з титулом «командуючого усіма повстанськими силами» у селі Юринівка (на той час — Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії) займається організацією партизанських загонів, очолює повітовий військово-революційний комітет. Наприкінці вересня 1918 р. призначаний командиром 2-го батальйону, а в листопаді — командиром Таращанського полку, пізніше — командиром Таращанської бригади, що входила до складу 1-ої української радянської дивізії, згодом — 44-ої стрілецької дивізії, якою командував Щорс. Таращанський полк разом з Богунським брав участь у бойових діях проти Директорії і оволодів Києвом 5 лютого1919, за що був нагороджений Червоним прапором, а командир Боженко - іменною золотою зброєю. За життя нагорода Боженкові так і не була вручена. Помер Боженко на станції Славута 21 серпня 1919 року, похований у Житомирі. Могила не збереглася, бо була сплюндрована.