1.20. Забір води на зрошення із річок.

Головне живлення системи із річки здійснюється з допомогою головних споруд, які призначені для забору із річки і подачі в магістральний канал зрошувальної системи певних (нормативних) кількостей води в потрібні терміни і потрібної якості.

Основні вимоги, які приходиться пред’являти до головних споруд при заборі води із річки, зводяться до наступних: 1) головна споруда повинна забирати у систему в потрібні терміни потрібні витрати води, згідно плану водокористування в системі, незалежно від коливання горизонтів води в річці, і добре регулювати подачу води; 2) головна споруда повинна охороняти систему від поступлення в неї із річки крупних і піщаних наносів, допускаючи у канал тільки дрібні мулисті наноси; 3) головна споруда повинна захищати систему від поступлення в неї надлишкової кількості води в період паводків на річці; 4) головна споруда повинна володіти стійкістю і безпечністю у відношенні (стосовно) як збереження цілісності самої споруди.

Будівництво водозабірних головних споруд тісно пов’язане з характером річки, із якої здійснюється водозабір.

Вибір належного місця водозабору має велике значення, так як невдале розташування і конструкція водозабірної споруди викликає недобір води, занесення наносами або підмив його і необхідність постійних робіт по підтримці споруд в робочому стані.

Місце водозабору на річці повинно задовольняти ряду вимог: 1) стійкість і міцність русла річки у створі водозабору. Найбільш стійкою формою русла у плані являється криволінійна форма пологих меандр, які складаються із ввігнутих і випуклих кривих і прямих вставок; 2) мінімальне надходження наносів із річки в головну споруду. Для цього вона повинна розміщатися на випуклому березі річки, в тому місці, де річка має міцне русло, стійкий напрямок потоку, мале пересування донних наносів по ширині; 3) в місці водозабору повинні бути добрі геологічні умови для побудови споруд, достатньо високі відмітки меженного рівня води, щоб забезпечити краще командування зрошуваною місцевістю.

Забір води із річки здійснюється безпосередньо або з допомогою спеціальної водоприймальної греблі. Безгребельний водозабір дешевий не викликає порушення побутового рівня річки, але зате холоста частина магістрального каналу виходить більш довгою. При гребельному водозаборі можливо забирати із річки більшу частину витрати води.

1.21. Основні види водозабору.

При виводі води із річок самопливом застосовуються безгребельні і гребельні водозабори.

Самотічна подача води здійснюється в тих випадках, коли джерело зрошення розташоване на більш високих відмітках, ніж зрошувані площі, і якщо проведення самопливного, провідного каналу не зустрічає значних технічних затруднень.

Найбільш простим і примітивним водозабором із вільної річки є так звана шпора, або водозахватна дамба, яка примикає до того берега, на якому розташована зрошувальна площа. Відходячи від берега нижче голови магістрального каналу, шпора, маючи криволінійне окреслення в плані, простирається вверх по течії і відділяє від річки частину водного потоку, направила його у канал. Робота такого водозабору повністю залежить від режиму річки.

Вдосконаленням безгребельного водозабору зі шпорою є спорудження у голові магістрального каналу, у місці примикання шпори до берегу, шлюза – регулятора, а також спорудження у шпорі ряду прорізів-скидів, через які можна скидати у річку із відділеного шпорою русла надлишкові паводкові води.

Більш сучасним є безгребельний водозабір з береговим шлюзом – регулятором. Поріг шлюза – регулятора споруджується на такій відмітці, при котрій потрібна для зрошення витрата води поступала би в магістральний при самих низьких рівнях води у річці у відповідні моменти зрошувального періоду. В 1-2 км від головного шлюзу-регулятору на магістральному каналі споруджується перегороджуюча споруда і боковий скидний шлюз.

При допомозі скидного шлюзу може бути здійснена промивка головної частини магістрального каналу від наносів, які попадають у нього із річки.

При безгребельній схемі черех береговий шлюз-регулятор в канал захоплюється 10-25% від витрати води у річці.

Тип водозабору з головним спорудженням у вигляді шлюза-регулятора, який розташований вище водопідйомної греблі на річці, є більш досконалим порівняно з типами безгребельного водозабору. За вирахуванням спеціальних господарських і санітарних попусків в нижній б’єф вся витрата річки при гребельному типі водозабору може бути захоплена в зрошувальну систему. Водопідйомна гребля і водозабірна споруда іноді компонуються (об’єднуються) в один гідротехнічний вузол. Нерідко до складу головного гідровузла включається також ГЕС.

Якщо річка має велику кількість зважених і донних наносів, які можуть занести верхній б’єф головного вузла, то у греблі встановлюються спеціальні отвори для скиду цих наносів у нижній б’єф і промивки верхнього б’єфу. Гідровузол обладнується також спорудами, при допомозі яких шуга не допускається до водозабірної споруди, а скидається у нижній б’єф.

Для запобігання замулення магістрального каналу у головній частині його споруджуються відстійники, в якому завдяки різкому збільшенню живого перетину і відповідному зменшенню швидкостей відбувається осідання наносів. Проходячи відстійник, вода поступає в канал освітленою, осівші наноси видаляються із відстійника або шляхом промивки, або з допомогою засобів механізації.

Водозабір в зрошувальну систему, який здійснюється із водосховища при допомозі головного шлюза-регулятора, є найбільш досконалим. При такому водозаборі регулювання витрат води може відбуватися у широких розмірах, вода, яка поступає у канал, освітлюється, проходячи через водосховище.