22). Класифікація осадових порід та їх поширення.

Геологи різних країн застосовують у практиці такі терміни, як: вапняки, піски, глини тощо, але до цих пір не існує єдиної класифікації осадових порід, тому що існує різноманітність різних характеристик цих порід, які повинні бути враховані в їх класифікації. Існують класифікації, які базуються на складі порід, на їх походженні, на ступені ущільнення, на структурно-текстурних особливостях тощо.

Виділяють три основні групи осадових порід:

- уламкові (включаючи пірокластичні);

- глинисті;

- хемогенні (включаючи органогенні).

Пірокластичні породи діляться на три групи:

- туфи і туфобрекчії

- туфіти

- туфогенно-осадові породи

Перерахованими типами осадових і вулканічних порід складена стратисфера, загальний об’єм якої за підрахунками складає (3-13)*10⁸ км³. 75% осадових порід належить до геосинклінальних утворень, 25% - до платформних. Основними породами, які складають стратисферу є глини (сланці 50-55%), піски (пісковики 25%), вапняки (карбонати 15-25%). При цьому спостерігається закономірність: питома вага піщаних порід на платформах дещо більша, а глинистих порід дещо менша, ніж у рухливих областях. Основні об’єми піщаних порід пов’язані з континентальними, а карбонатних - з морськими серіями.

23). Верствуватість осадових порід.

Наявність в осадових породах верств є однією з найважливіших їх властивостей, яка має важливе значення при описі розрізів, при їх розчленуванні, при визначенні умов залягання осадових порід та їх генезису. Верствуватість - горизонтальне або первинно-нахилене розміщення компонентів осадку чи самих осадків, яке виникає при змінах:

- у складі відкладаємого матеріалу;

- у темпах нагромадження осадків;

- в умовах осадконакопичення.

Походження верствуватості пов’язане з змінами в режимі осадконакопичення, утворень поверхонь напластування, із призупиненням осадконаконичення та ущільненням раніше сформованого осадку. Але існують й інші варіанти формування верствуватості в осадових утвореннях – наприклад випадіння в осадок складових частинок грязево-муттєвих потоків, коли послідовно в осадок на дно випадають грубо-, крупно-, середньо-, дрібно-, тонкозернисті утворення під дією гравітації. Також верствуватість можна спостерігати у товщах, складених орієнтованими частинками, наприклад у річкових конгломератах.

24).Особливості накопичення осадових товщ. Перерви у формуванні осадків, незгідності та їх класифікація.

Вивчення речовинного і хімічного складу осадових порід дозволило встановити, що уже з початку PZ основним джерелом утворення осадових порід стали більш давні осадові породи. Дані по сучасному осадконакопиченню свідчать, що половина твердого стоку річок залишається в їх дельтах. До 40% решти - нагромаджується у межах морського мілководдя, і тільки 3-5% досягає глибоководних участків. Ймовірно, що подібні співвідношення характерні для геол. минулого, але геол. розрізи і профілі будь-якого басейну осадконакопичення показують, що максимальні потужності відкладів знаходяться не у периферійних, а у їх центральних частинах. Протягом будь-якого відрізку геол. часу відбувається безперервне переміщення уже відкладеного осадку від периферії до центру басейну седиментації. Цей процес призводить до випадіння з конкретних розрізів, у принципі, більшої частини початково відкладених осадків.

Найчастіше причиною перерв в осадконакопиченні є тектонічні рухи і пов’язані з цими рухами локальні і регіональні палеогеографічні зміни, але часто причинами цього можуть бути підводні розмиви, різка зміна темпів осадконакопичення, існування підводних течі. Перерви вміщують дуже важливу інформацію про тектонічний режим району, без аналізу негідностей (границь пластів) неможливо правильно оконтурити будь-який стратон, порівняти сусідні розрізи і з’ясувати історію геологічного розвитку.