62 Кліматостратиграфічні таксони та їх характеристика

Найчіткіше номенклатура і класифікація кліматостратиграфічних під-розділів викладена в “Стратиграфічному кодексі України”. Згідно з ним кліматостратиграфічний підрозділ – це сукупності гірських порід, які сформувалися упродовж палеокліматичних ритмів різного рангу. Серед них виділяють (від елементарного до вищого): стадіал, кліматоліт, ступінь.

Стадіал інтегрує гірські породи, які утворилися протягом нетривалих коливань клімату у регіональному масштабі: фаз похолодань в міжльодо-виків’я або потеплінь під час зледеніння. Тривалість формування – 5-10 тисяч років. Належать до складу кліматоліту.

Кліматоліт – це сукупність гірських порід, які сформувалися протягом одного кліматичного півритму і виявилися в міжрегіональному масштабі: потепління (міжльодовиків’я) або похолодання (зледеніння). Назву дають за назвою географічного об’єкта. Тривалість формування становить 14-30 тисяч років, належать до складу ступеня.

Ступінь – це відклади, що утворилися протягом повного кліматичного ритму упродовж фаз похолодання і потепління. Тривалість утворення – від 60-90 до 300 тис. років.

Розділ охоплює відклади декількох повних кліматичних ритмів. Трива-лість – до 1 млн. років. Межі розділів можна фіксувати за зміною фауни і флори.

63.Індикатори палеокліматів

На підставі визначення рангів стратонів та їхньої підпорядкованості будують регіональні кліматостратиграфічні шкали, які відображають спря-мованість, черговість, масштаб і амплітуду кліматичних подій.

Кліматостратиграфічні одиниці виділяють на засадах палеокліматич-ного тлумачення як літологічних, так і палеонтологічних характеристик шарів. Кліматостратиграфічні дослідження повинні бути спрямовані на вирішення двох завдань – визначення генетичних типів та з’ясування синхронності їхнього утворення. Важливо, щоб кліматостратиграфічні одиниці, які залягають одні на одних, відрізнялися не тільки генетично, а й за віком. Основою методики кліматостратиграфічних досліджень є деталь-ний фаціальний аналіз, що ґрунтується на комплексному використанні літолого-мінеральних, палеонтологічних і геохімічних індикаторів клімату, та визначення часових стосунків. Найчіткіший літологічний індикатор палеокліматів – склад порід. Тепер загальновідомо, що евапорити (солі, гіпси, аргідрити) свідчать про жаркий і сухий клімат; тиліти (або давні морени) – про нівальний (або льодовиковий) клімат і наявність льодовикових покровів; вугілля – хороший індикатор вологого клімату. Боксити і латерити утворюються винятково в тропічних і субтропічних областях зі значним зволоженням і високими температурами за умови інтенсивного хімічного вивітрювання. Вапняки формуються на різних широтах. До інших літологічних індикаторів клімату можна зачислити:

• асоціації глинистих мінералів (у холодному кліматі утворюються гідрослюда і хлориди, у вологій помірній зоні – монтморилоніт, гідрослюда, а за тропічних умов – каолініт);

• сполуки заліза (тривалентне залізо, що надає породам червоного кольору переважає в областях з аридним і перемінно-вологим кліматом; двовалентне (зеленкуватий колір) – в областях рівномірно-вологого клімату).

Найчутливішим індикатором клімату є наземні рослини. За умовами існування серед них виділяють гідро- (водні), гігро- (біля води), мезо- та ксерофільні рослини. За температурним режимом бувають тропічні, суб-тропічні, помірні, помірно-холоднолюбні рослини. За домінуванням у рослинних угрупованнях тих чи інших асоціацій рослин можна відновлю-вати такі показники клімату, як температурний режим і ступінь зволоженості.