68.Секвенс та його характеристика.

Евстатичні коливання відображені в змінах типу нашарувань осадових комплексів з певним набором літологічних і палеонтологічних ознак. Голов-ною стратиграфічною одиницею є седиментаційний комплекс, або секвенс, – послідовність генетично пов’язаних і фаціально близьких відкладів, що обмежені поверхнями згідного (безперервного) чи незгідного (з перервою у часі) залягання. Межі комплексів утворюються внаслідок збільшення швид-кості зниження рівня океану чи зменшення швидкості прогинання дна басейну і можуть бути зумовлені як регіональними тектонічними рухами, так і глобальними змінами евстазії. Межі евстатичного походження ізохро-нні в усіх басейнах, що пов’язані з відкритим океаном. Незгідності тектоніч-ного походження неодночасні і не простежуються за межами того чи іншого геологічного регіону. Отже, виділення ізохронних глобальних незгідностей є ще одним важливим доробком секвенс-стратиграфії.

Евстатичні коливання ритмічні і відбуваються відносно нуля, за який приймають сучасний рівень Світового океану. Від значень максимального зниження (так зване низьке стояння океану) рівень океану поступово підви-щується, досягаючи максимуму (високе стояння океану), після чого знову знижується. Значні зниження рівня океану зумовлюють чималі незгідності. Секвенс утворюється за повний цикл зміни рівня евстазії між двома низь-кими стояннями океану.

69.Характеристика і будова седиментаційних трактів

Періодичні зміни рівня океану і регіональні тектонічні рухи змінюють положення берегової лінії і приводять до циклічного чергування в межах секвенсів генетично пов’язаних фацій. У кожному секвенсі залежно від механізму утворення і характеру будови можна виділити такі парагенетичні ряди фацій, або тракти:

тракт низького стояння рівня океану виникає за умов надлишкового осадонакопичення, коли матеріалу із областей зносунадходить більше, ніж звільнюється простору для його накопичення. Надлишковий матеріал “скидається” у глибші частини басейну седиментації. Перекомпенсація прогинання накопиченням зумовлює нарощування шельфу в бік палео-басейну і формування регресивної послідовності фацій. Унаслідок цього седиментаційна система зміщується до центра басейну, утворюючи серію сигмоподібних або клиноформних тіл. Таку седиментаційну модель назива-ють проградаційною (рис.10, 11);

2) трансгресивний тракт формується в разі зміни характеру коли-вальних рухів, коли швидкість надходження матеріалу дорівнює швидкості прогинання дна басейну. Тоді седиментаційна система нарощується догори, і формується аградаційна послідовність фацій;

3) тракт високого стояння рівня океану утворюється, коли прогинання дна басейну не є компенсованим. У цьому випадку формуються трансгре-сивні послідовності фацій, які просуваються в бік суші у вигляді сходинок. Це так звана ретроградаційна модель.

70.Подієва стратиграфія і типи подієвих відкладів.

Подієва стратиграфія ґрунтується на пошуках слідів подій (гідродина-мічних, кліматичних, евстатичних тощо), які сильно і короткочасно вияви-лися на значних площах і відобразилися в різких змінах біоти, режиму седиментації, палеоекологічних умов тощо.

Сучасне покоління спеціалістів, яке вивчає давні епохи розвитку Землі, усвідомлює, що історія її біосфери – не тільки поступовий і величний розвиток. У процесі геологічної історії виділяють етапи, ускладнені різноманітними катастрофами – подіями різного типу, сили і поширення, такими як сильний шторм, повені, турбідитні потоки, землетруси, виверження вулканів тощо. Ці події призводили до утворення осадових товщ з характерними седиментологічними й екологічними особливостями і специфічною послідовністю нашарувань.

Виділяють такі різновиди подієвих відкладів.

1. Вулканічні попілопади – це шари, що утворюються внаслідок вулканічної діяльності у разі заміщення вулканічного попелу глинистими мінералами групи монтморилоніту. Трапляються в різних фаціях, майже не мають ніяких седиментологічних та екологічних особливостей. Їх можна розрізнити лише за мінералогічним і хімічним складом (збагачені монтмо-рилонітом). Простежуються у вигляді малопотужних (від декількох до десятків сантиметрів) шарів на значних площах. Їхнім виділенням і просте-женням займається тефростратиграфія.

2. Штормові відклади (темпестити), відклади турбідитних течій (турбідити), великих повеней (інундити) мають декілька спільних особливостей, а саме:

• початок, кульмінацію і спад турбулентних процесів події фіксують за характерними ерозійними седиментаційними текстурами;

• відбувається перерозподіл органічних і неорганічних осадових компонентів у вертикальному (від підошви до покрівлі) і в горизон-тальному (від мілко- до глибоководних умов) напрямах;

• змінюється екологічна ситуація: подія призводить до руйнування і масової загибелі мілководних фауністичних груп на значних части-нах акваторії, рештки організмів переносяться в інші обстановки;

після подій ділянки заселяють колонізаторські форми з іншим набо-ром видів; так виникають послідовності органічних решток, які відображають не біологічні взаємозв’язки, а характер подій.

Тафономічні наслідки подій такі: більшість скам’янілостей руйну-ються, роздрібнюються, частково розчиняються. Рухоміші організми мо-жуть проробляти ходи через осади, що їх засипали, залишаючи після себе так звані сліди евакуації. Крім того, значна кількість організмів може бути похована в прижиттєвому стані, тобто відбувається так звана іммурація палеоорганізму.

Події, що призводять до утворення особливих типів відкладів, трива-ють усього лише декілька днів, проте на значних площах. Тому їх можна використовувати для кореляції відкладів як чіткий синхронний рівень або як вимірювальну лінійку, що на декілька порядків детальніша, ніж рівні еволюційної зміни біоти. У разі точної ідентифікації подієвих шарів ми отримуємо прекрасні маркувальні горизонти, що чітко діагностують певні одновікові стратиграфічні рівні.

Складність процесів і різноманіття подій роблять подієві відклади ціка-вим об’єктом для суміжного опрацювання седиментологами, геохіміками і палеонтологами.