96. Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання.

Безпосереднім об'єктом правового регулювання ви­користання земель с-г призначення є певна територія, що є просторовою сферою діяльності суб'єкта, на якій він може займатися виробн с-г продукції та зведенням будинків, будівель, споруд й інших виробничих об'єктів, необхідних для обслуговування його основ­ної діяльності. Таким чином, для земель с-г призначення характерне їх використання не тільки як засобу виробництва (вирощування с-г продукції), що є відмітною рисою цієї категорію земель, а й як просторово-операційного базису, що притаманне усім категоріям земель.

У ЗК міститься як термін "земля", так і термін "земельна ділянка", хоч визначення дається лише останньому. Це пояс­нюється тим, що об'єктом правовідносин, пов'язаних з вико­ристанням землі, завжди є індивідуально-визначена земельна ділянка, яка згідно з ч. 1 ст. 79 ЗК становить частину земної поверхні зі встановленими межами, певним місцем розташу­вання та з визначеними щодо неї правами.

Специфічними ознаки земельних ділянок с-г призначення, що характеризують їх як об'єкт земельних відносин, є обмеженість їх площі, локалізованість за місцем розташування, те, що вони є нерухомим об'єктом та основним засобом в-тва в с-г.

Земельні ділянки, права на них, а також тісно пов'язані з цими ділянками об'єкти (ґрунт, замкнуті водойми, ліс, багато­річні плодові насадження, будинки, будівлі), переміщення яких без заподіяння надмірної шкоди їх призна­ченню неможливе, знаходяться в обігу неподільно, якщо інше не передбачене законом.

У літературі існує думка, відповідно до якої землі с-г призначення як об'єкт п регул мають потрійну правову х-ку: загальний об'єкт (части­на земельного фонду), на який поширюється загальний право­вий режим використання землі; родовий об'єкт (категорія земельного фонду), на який поширюються правила особливого правового режиму, призначені для земель сільськогосподар­ського призначення; а також безпосередній об'єкт (як сільсько­господарське угіддя), на який поширюється дія норм земель­ного, фінансового, господарського й інших галузей права.

Використання земель с-г призначення регулюється земельним законодавством як єдиного об'єкту. Це означає, що не будь-які землі підлягають с=г використанню, а лише придатні для цього; а також те, що не будь-які придатні для с=г потреб землі можуть використовуватися як землі с-г призначення. Так, у заповідних зонах не може здійснюватися товарна с-г діяльність.

Мета використання земельних ділянок визначається органами виконавчої влади або місцевого самоврядування при їх наданні. Про це вказується у документах, які засвідчують права на землю, а також у документах державного земельного кадастру і держав­ної реєстрації. При цьому самовільна зміна цільового призна­чення земельної ділянки не допускається.

Важливою характеристикою земельної ділянки як об'єкта пр регул є її площа. При встановленні розмірів ділянок, наданих у власність або в користування, відповідні органи враховують природно-економічні, екологічні та соціальні умови, які визначаються на основі рекомендацій науково-дослід­них установ про природно-с-г районування та нормування земель.

У ЗК зроблено спробу обмеження площі земельних ділянок с-г призначення, які знаходяться у влас­ності громадян, граничними розмірами. Так, згідно зі ст. 121 ЗК гр. У мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної влас­ності у таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства — не більше 2 га; для ведення садівництва — не більше 0,12 га; для ведення фермер г-ва — у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів с-г п-в, розташованих на території с, міської ради, де знаходиться фермерське г=во. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано кілька с-г п-тв, розмір земельної її пси (паю) визначається як середній по цих підприємствах.У разі відсутності с-г п-тв на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Відповідно до ст. 31 ЗК землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві її власності фермерському господарству як юр особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермер­ського господарства на праві приватної власності; а також земель­ної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни — члени фермерського госпо­дарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної та комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). А згідно зі ст. 32 ЗК грома­дянам України — членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сіль­ськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це право не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Розмір земельних ділянок, які передаються безоплатно гро­мадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю). Відповідно до п. 13 Перехідних поло­жень ЗК на період до 1 січня 2015 р. громадяни та юридичні особи можуть набувати право власності на землі с-г призначення загальною площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена у разі спадкування земельних ділянок.