122.Поняття і характеристика правового режиму земель лісогоспо­дарського призначення.

Ліси Укр є її національним багатством і за своїм призна­ченням та місцем розташуванням виконують переважно водо­охоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Правовідносини, пов'язані з використанням земель лісогосподарського призначення, ре­гулюються, насамперед, ЗК, Лісовим кодексом (ЛК) Укр та іншими законодавчими актами. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га.

До лісового фонду не належать зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів, а також окремі дерева і групи дерев і тд. В ст. 1 ЛК вказано,що "Ліс — тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослин­ність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тварин­ним світом, мікроорганізмами та іншими природними компо­нентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного І на навколишнє природне середовище". В юри­дичній літературі зазначається, що "лісовий фонд" є поняттям значно ширшим від поняття «лісу». Оскільки до лісового фонду належать лісові ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Земельна лісова ділянка — це земелька ділянка лісового фонду Укр. з визначеними межами, яка надається або ви­лучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства. Відповідно до ст. 5 ЛК до земель лісогосподарського призна­чення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, болотами, спорудами, комунікаціями, малопродук­тивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Чинне земельне та природноресурсове законодавство регулює відносини, пов'язані з визначенням порядку використання і охорони земель, тобто земельні відносини. Предметом лісового законодавства є лісові відносини, тобто відносини з приводу використання та захисту лісів. Принципово новим є підхід чинного ЛК щодо права влас­ності на ліси. Нині існує 3 форми власності на ліси: державна, комунальна та приватна. Права власності на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених КУ. У ст. 8 ЛК зазна­чено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім тих що перебувають у комунальній або приватній влас­ності. Ліси, що знаходяться у державній власності становлять найбільшу частину від їх загальних площ. Щодо них діють положення стосовно можливості їх безоплатного загального використання громадянами Укр. Ліси, що переводяться у комунальну власність, стають об'єк­том права власності окремих територіальних громад. Згідно зі ст. 10 ЛК ліси можуть перебувати у приватній власності громадян України (ЛК виключає можливість отри­мання у власність лісів особами без громадянства та інозем­цями) і юридичних осіб (юридичних осіб, які є резидентами України). Для ведення лісового господарства значення має поділ лісів за категоріями. Згідно з «порядком поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок» всі ліси України, залежно від виконуваних ними функ­цій, поділяються на наступні категорії: ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення; рекреаційно-оздоровчі ліси, захисні ліси, експлуатаційні ліси.