43. Індустріалізація сільського господарства

У 50-60-х р. минулого столітті сільське господарство зростало повільніше, аніж інші галузі. Істотною ознакою його в економічно розвинених країнах був перехід до машинного виробництва стандартизованої продукції землеробства, широке впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Сільське госпо­дарство перетворювалося в індустріальну галузь. Зменшувалася кількість насе­лення, зайнятого в сільському господарстві.

У всіх економічно розвинених країнах сформувалися агропромислові ком­плекси, що складалися з власне сільськогосподарського виробництва, а також галузей, що виробляли і постачали промислову продукцію, транспортували, пе­реробляли та займалися реалізацією сільськогосподарської продукції. Набула поширення кооперація для об'єднання економічних ресурсів, особливо в молоч­ному тваринництві, овочівництві, садівництві.

Сільське господарство розвивалось в умовах державного регулювання. Осно­вною метою держави була стабілізація ринку сільськогосподарських товарів, цін і доходів фермерів.

Важливим чинником розвитку сільськогосподарського виробництва в 60 рр. ХХ ст. стала єдина сільськогосподарська політика країн - учасниць Європейсь­кого Співтовариства, метою якої було піднесення життєвого рівня працівників сільськогосподарських підприємств, встановлення однакових цін на сільськогос­подарську продукцію, регулювання ринків головних сільськогосподарських то­варів. У 1968 р. було ліквідовано мито на продукцію країн - членів Співтоварис­тва.

Таким чином, розвиваючись на індустріальній основі, у 70-80-х рр. ми­нулого століття сільськогосподарське виробництво провідних країн світу всту­пило в новий етап розвитку.

44. Основні форми і напрями розвитку міжнародних економічних відносин

Значний негативний вплив на систему міжнародних економічних відносин мала друга світова війна. Позиції європейських країн на світовому ринку значно погіршились, співробітництво майже не існувало.

Динаміка розвитку зовнішньої торгівлі значно вплинула на загальну ситуа­цію на світовому ринку. Провідне місце належало економічно розвиненим краї­нам. Їхня частка у світовому експорті зросла в 1970 р. до 71,9%, США - 15,4%, європейські соціалістичні країни - 5,5%.

Відбулися принципові зрушення в товарній структурі міжнародної торгівлі. Зросло значення палива і зменшилось - сировини і продуктів харчування., роз­ширилась торгівля готовими виробами. В структурі промислових товарів 1/3 припадала на машини, обладнання, засоби транспорту.

Стимулюючим фактором зростання міжнародної торгівлі та галузевої струк­тури було поглиблення міжнародного поділу праці. Зменшилася залежність еко­номічно розвинених держав від натуральної сировини, її замінили синтетичні матеріали. Індустріалізація сільського господарства спричинила повну самозабезпеченість продуктами харчування і зменшення їхнього імпорту. Протягом 50-­60-х років ХХ ст. для більшості економічно розвинених країн характерним було пасивне сальдо зовнішньої торгівлі. Лише в США, Японії, Італії, ФРН експорт перевищував імпорт.

Велике значення мали різні форми торгово-політичного регулювання. Так, у 1947 р. було укладено Генеральну угоду тарифів та торгівлі (ГАТТ). Ця угода відігравала двояку роль. Фіксувала основні правила і принципи регулювання зо­внішньої торгівлі на національному ринку та одночасно являлась центром, в ме­жах якого провадилися багатосторонні переговори з метою розв'язання проблем міжнародної торгівлі.

У повоєнний період особливо зросло значення вивозу капіталу як форми між­народних економічних відносин. Основними країнами-експортерами були США та Канада. Європейські країни, відбудовуючи господарство, не могли вивозити капітал у значних розмірах.

У 1946 - 1947 рр. функціонувала Бреттон-Вудська валютно-грошова система золотовалютного стандарту. В 1946 р. було створено Міжнародний валютний фонд. Важлива роль належала міжнародним валютно-фінансовим організаціям - Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Міжнародній фінансовій кор­порації і Міжнародній асоціації розвитку, організованих для інвестування країн, що розвиваються.

Значним кроком в інтеграційному процесі була Римська угода 1957 р., за якою Франція, Західна Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург за­снували Європейське Економічне Співтовариство.