Тема 4. Походження психології антропоцентризму, або еволюція екологічної свідомості

1. Принципи та характерні ознаки еволюції психіки і свідомості у філогенезі.

2. Сумісна взаємодія в общині та пізнавальна спроможність первісної людини у їх опосередкуваннях і ставленнях до природи.

3. Охарактеризувати протиріччя: по мірі збільшення (зростання) когнітивної (або пізнавальної) здатності людина віддалялася від природи.

4. Характерна ознака міфологічного етапу розвитку екологічної свідомості.

5. Принцип, на якому будувалося виділення в свідомості «Я-сутності» і сутності середовища на первинному етапі розвитку людини.

6. До чого призводить чітке виокремлення в свідомості первісної людини категорії «Я» та «не-я»?

7. Пояснити в екопсихологічному контексті появу перших знарядь праці і зміну ставлення до природи.

8. Охарактеризувати екологічну свідомість на стадії виробничої діяльності людини, пов’язану із зростанням знань, раціонального та емпіричного у її життєдіяльності.

9. Охарактеризувати символіку етапу героїчної міфології «екологічної свідомості».

10. Психологічно пояснити етап підміни ідеї бога ідеєю доброго, сильного і справедливого героя на стадії «героїки» екологічної свідомості в епоху Античності.

11. Екологічна свідомість в епоху Середньовіччя.

12.Спрямування екологічної свідомості в період індустріально-мануфактурного виробництва (зокрема, у творах видатних філософів того часу).

13. Охарактеризувати екологічну свідомість в епоху новітньої цивілізації і науково-технічного процесу.

14.Поява та характерні ознаки ідеї опанування природою і її ресурсами.

15 Екологічна свідомість за радянських часів у контексті екопсихологічної проблематики.

Єднiсть живого органiзму з природою реалiзується в межах бiологiчної, соцiальної та антропогенної взаємодiї в бiогеоценозi (екосистемі). Iсторiя стосункiв людини та природи, як i вся iсторiя природи, характеризується невпинною змiною досить визначених станів. Перiоди рiвноваги – лише частковi випадки або перехiднi моменти у цьому процесi. Але якщо до появи людини змiна однiєї рiвноваги iншою обумовлювалася лише природними якостями, то з появою людини вступають у взаємодiю ще й так звані антропогенні чинники. Участь людини у геобiоценозах слід розглядати поряд з iншими природними явищами в їх цiлiсностi та з урахуванням сукупностi системних якостей [34].

Екологічна свідомість первісної епохи.

З еволюційного вчення відомо, що первісна людина мало відрізнялася від високо організованої тварини – мавпи. Проте, у боротьбі за виживання людська істота пішла шляхом організації не тільки сумісної взаємодії, але і суспільної праці. У цьому процесі зростав її пiзнавальний потенцiал. Його свiтлом все чiткiше виокремлювалася у свiдомостi людей категорiя "я-стосун­ків".

Одночасно із зростанням когнiтивної (пізнавальної) здатностi зростали й потреби, але збiльшувалися й можливостi впливати на природу, проявляти незалежність вiд неї в їх задоволеннi. Тим самим людина психологiчно стала вiддалятися своєю непричетнiстю від природи, вiдмежовувалась вiд неї доки не вийшла на позицiю споживання та пiдкорення природних ресурсів і стихiй [34].

На зорi людства стосунки людини і природи пiдпорядковувались природним процесам, що вiдбувалися в нiй, пiдтримувалися на тому рiвнi аж до появи виробничої працi. Активнiсть людини в той час була спрямована на споживання готових продуктiв природи. Життя первiсних людей повнiстю залежало вiд змiн у природному середовищi. Екологiчну свiдомiсть цього першого етапу можна охарактеризувати як мiфологiчну, характерною рисою якої є потреба пов'язувати абстрактнi духовнi сутностi в конкретній людській оболонці міфів і легенд.

У досвіді міфології найбільш цікавим для екологічної психології є те, що, не маючи розвиненої свiдомостi, людина тодi ще не могла вiдокремлювати себе вiд оточуючого свiту предметiв, явищ та iнших iстот. Вона була у власному уявленнi такою ж, як i все iнше, тому й намагалася налагодити з довкіллям, тим бiльше з такою могутньою силою як природа, контакти, за допомогою яких можна було б у разi потреби попросити милостинi, вiддякувати за заступництво або пригрозити, де це доречно. Отже, це і було первинне, природне бажання жити у мирi та злагодi з природою, яке iнтуїтивно вважалося як найбiльш доцiльне. А для того, щоб опредметити таке бажання, з'являється iдея подiбного собі представника з iншого боку - бога, у якій би формi вiн не виступав, але в образi та подобi своїй.

Уже тут адаптивна сутнiсть бiологiчного пристосування виходить на психологiчну її складову. У цiй формi виразу вона ще безпосередньо обслуговує життєдайну сутність за рахунок виключного ступеня причетностi свiдомостi до бiологiчної своєї функцiї. Особливий акцент свiдомостi первiсної людини спрямований на самоврегулювання, а саме відношення до природи будувалося на психiчному вiдображеннi оточуючого середовища, з одного боку, та психiчному вiдтворенні власної "я-сутностi", – з iншого. Обидва структурних компоненти психiчного сприйняття дiйсностi виступали у свiдомостi на паритетних пiдставах. Функцiя свiдомостi забезпечувала (обслуговувала) збалансованiсть, упереджувала неузгодженості, компенсувала втрати, пояснюючи їх власною слабкiстю та залежнiстю. Поведiнка і дiяльнiсть за цих умов пiдпорядковувалися природним явищам, а споживання природних ресурсiв вважалося даром божим.

Перебуваючи у незнаннi стосовно дiйсних причин явищ, якi спостерiгалися, первiсна людина вважала, що для того, щоб викликати до життя могутнi сили природи, в залежностi вiд яких повнiстю знаходиться її життя, необхiдно наслiдувати їм, i що невеличке драматичне видовище, яке вона розiгрувала на лiсовiй галявинi, в гiрськiй долинi, на пустиннiй рiвнинi або на березi моря за допомогою таємної симпатiї чи мiстичного впливу, несподiвано буде сприйняте та повторене у бiльш широких масштабах.

Психологiчна природа ритуального дiйства полягала в тому, що, поряд з усвiдомленням свого iнтересу та єдностi, злиття з природною подiєю, людина проявляла в собi й запобігливо-уявне бажання, а нерiдко й iлюзорне прагнення оволодiти силами природи. Таке мисленне оволодiння силами природи спонукало подальший розвиток виробничих сил та готувало грунт для реалiзацiї таємничих надій і фантазiй. У процесі бiльш чiткого окреслення контурiв у вiдображеннi "я" та "не-я" вiдбувається поступова змiна i ставлення до природи. Хоча первiсна людина цього перiоду ще й залежить вiд рясності, багатства, щедрості фiтоценозiв, мiграцiї ссавцiв, клiматичних умов, але усвiдомлення своєї відмінностi вiд усього цього та необхiднiсть бути впевненою в запасах їжi спонукають її турбуватися про довкілля [4]. Вiдбувається iнстинктивне усвідомлення того, що поголiвне знищення тварин пiдриває основу і впевненiсть у власному iснуваннi. Формується прообраз "заповiдної справи", коли накладається табу на окремi дiлянки бiогеоценозiв з метою пiдтримки iснуючої чисельностi популяцiї тварин. Такi територiї стають на якийсь час недоторканими. Ритуали, табу, обряди, магiї стають не тiльки виразними формами прояву екологiчної свiдомостi, але й загальновизнаними нормами регуляцiї життєдiяльностi родових общин.

Завдяки появi перших знарядь працi, якi полегшують процес створення готових продуктiв споживання, людина отримала першi свої переваги за рахунок збiльшення свободи та почала займати екологiчнi нiшi рiзного рiвня. Якщо чисельнiсть популяцiї у тваринному свiтi і первiсному дознарядному людському суспiльствi загалом залежала вiд плiдностi бiогеоценозiв, то людинi з кам'яним знаряддям у переднiй кiнцiвцi надається можливiсть не тiльки розширювати свiй ареал, але й пiдтримувати, а також збiльшувати чисельнiсть популяцiї.