Екологічна свідомість в епоху античності

Вiдомо, що розвиток суспiльного життя сприяв утворенню античної держави. У мiру розвитку виробничих сил і зростання суперечностей мiж виробниками (рабами) та суспiльними вiдносинами (вiдчуження раба вiд продукту його працi) вiдбувається перехiд до феодального ладу суспiльства. З цим переходом змiнюється не тiльки ставлення до знарядь працi, але й до тієї частини природи, яка опинилася у сферi дiяльностi людини. Змінюються погляди у ставленні до природи, окреслюється дистанція мiж розумінням сутності речей і практикою.

У середнi вiки природа, як i людина, визнавалися творінням бога-всевишнього, а разом з цим уявно роздiлялася духовна основа та природна сутність людини. До речі, остання за тих часів зневажалася, особливо у плотських проявах. Якщо в античний перiод природа виступала реальним, дiйсним об'єктом, то в епоху Середньовiччя вона стає символом божества, з одного боку, й засобом задоволення потреб людини, з іншого боку. У цьому велику роль, на одному рiвнi з надбаннями античностi, відiгравала Бiблiя. У ній говориться: "...пiти заволодiти землею, яку Господь Бог ваш дасть вам та заволодiєте нею, та будете жити на нiй", (П'ятикнижжя. Вип. Московської патріархiї, 1976.-1372 с.)

Розуміння природи буденною свiдомiстю базувалося на пасивному пристосуваннi до її проявів, а це свідчить лише про емпіричне спостереження процесів довкілля. Наука того перiоду носила споглядальницький характер і не вирiшувала прикладних завдань.

Але вже на етапi феодального розвитку суспiльства свiдомiсть акцентується на тому, що природнi ресурси ще мало освоєнi та використанi, а виробництво досягло достатньо високого рiвня, щоб споживати їх більшою мірою. Головним чином у теологiчних концепцiях звучало, що людина стає активним суб'єктом у природi, а природа – будiвельний матерiал у руках бога і людини. З цих установок виходили дiї людей, а суспiльство все активнiше і в зростаючих кiлькостях привласнювало природний продукт. Особливо активним став цей процес в епоху промислового росту виробництва.

Екологічна свідомість в цивілізації Нового часу

Розвиток виробництва з самого початку йшов шляхом об'єднання його в єдину цiлiсну систему. Природа в тогочаснiй свiдомостi уявлялася у виглядi величезного самоврегульованого органiзму, як матерiальний субстрат суспiльного споживання. Ми тільки-но відмітили, що до цього часу, в античній цивілізації, розуміння природи буденною свiдомiстю базувалося на пасивному пристосуваннi до її проявів, а це свідчить лише про емпіричне спостереження процесів довкілля. Наука, нагадаємо й наголосимо, в античності носила споглядальницький характер і не вирiшувала виробничих завдань. Природа у тогочасній свідомості уявлялася у вигляді величезного самоврегульованого організму, як матеріальний субстрат суспільного споживання. Тепер же, суспiльство по-іншому дивиться на природу, до того ж, стає і власником могутнього знаряддя експлуатацiї природи – мануфактури.

У процесi росту могутності засобiв і знарядь працi збiльшується активнiсть людини в натиску на природу й незабаром своїм наступом почне наближатися до глобальних процесiв, якi вiдбуваються в нiй. Природа тепер сприймається у виглядi абстракцiї і починає усвiдомлюватися як найдоступніший матерiальний та потенцiйно багатий, мiцний, а то й безмежний субстрат. Такi уявлення вiдтворюються у суспiльнiй свiдомостi та все наполегливiше пробивають собi шлях iдеї панування людини над природою. Само собою стало усвідомлюватися, що людинi призначена активна, перетворююча роль, а природi – пасивна в розумінні невичерпного джерела ресурсiв.

У фiлософiї Нового часу вiдбувається переборення споглядальницького ставлення людини до природи та розвиток iдей творчо-практичного підходу до неї. Найбiльш чiтко і однозначно це озвучується у відомого філософа тих часів Ф. Бекона. У такому, наприклад, висловлюванні: "Пiзнання причин та сутнiсних сил усiх речей, а також розширення володарювання людини над природою до тих пiр, доки все не стане для неї можливим" [35, с.514]. Так бачив головну мету розвитку сучасного йому суспiльства вiдомий англiйський фiлософ, засновник загалом дослiдницьких наук Новiтнього часу. Ведучи боротьбу за наукове пiзнання світу, вiн наголошував, що "iстинна фiлософiя" повинна мати "практичний" характер і будуватися на основi аналiзу явищ природи та дотримання у своїх висновках показникiв досвiду. Iдеологами такого ж пiдходу були Р.Декарт та Г.Бокль. Існували й iншi погляди, що виходили із протилежних переконань, тобто концепції залежностi людини вiд природи (Гольбах, Ж.-Ж.Руссо), однак перших було бiльше і доводи їх сприймалися як бiльш переконливi.

Б.Франклiн, вiдомий просвiтник і фiлософ Америки ХVIII столiття, припускав, що "неможливо уявити собi ту висоту, якої досягне влада людини над матерiєю через тисячу рокiв" [344]. Або ось ще одна філософська точка зору: виходячи з можливостей людини довiльно ставити перед собою цiлi, людина, за Кантом, виступає як "титулований володар природи" [136].

Відразу видно, як змінюється ставлення до природи, яка від партнера і мистецьких споглядань перетворюється в жертву цивілізації, адже людина висувається на перший і зверхній план по відношенню до природи. Проте, продовжимо приглядатися до ідеологів того часу…

В одному з основних принципiв фiлософiї природи Гегеля – сприйняття природи як способу самопрояву iдеї (у якiй класики марксизму вбачали рацiональне зерно) - у мiстичнiй, прихованiй формi закладена iдея закономiрного процесу підкорення природи людиною. Чи не звiдси радянський iдеологiчний принцип теоретичного і практичного перетворення сутнiсних сил природи з метою їх постiйного та спрямованого вдосконалення і використання?

З ідейного декартівського та гегелiанського напуття – пізнання природної сутностi – реформаторська, втручальницька дiяльнiсть людини не зупиняється, а навiть входить до проблематики окремої сфери наукового знання – природознавства. Як бачимо, у виглядi предмету деформаторської активностi людини природа вперше починає виступати саме в фiлософiї Гегеля.

Фiлософська антропологiя Л.Фейербаха наполягала на первинностi природи стосовно свiдомостi. Для нього культура в цiлому, "яка оволодiє природою лише за допомогою природи, тобто за допомогою природних засобiв", тому "...над природою можливо господарювати тiльки шляхом покiрностi їй" [348]. К.Маркс, аналiзуючи антропологiчне розумiння людини Л.Фейербахом, додав і уточнив його положення тим, що, впливаючи і перетворюючи природне оточення, людина змiнює власну природу.

Навiть з цього поверхневого огляду фiлософських iдей виходить, що бурхливий розвиток виробничих сил на початку індустріальної ери зумовив і специфiчний вираз екологiчної свiдомостi, де центральне мiсце зайняла психологiчна установка iнтенсивного перетворення природного середовища. Саме ця iдея найбiльш яскраво втiлилася у фiлософських течiях та системах значних фiлософських напрямкiв епохи індустріалізації.