248 Символіка

Ф орма подання політичної символіки теж може служити критерієм типологізації. За формою політичні символи можуть бути предметними (прапор, герб). Серед предметних форм політичної символіки помітну роль відіграють скульптурно-архітектурні форми. Символами влади та держави виступають палаци та урядові споруди, площі. Наприклад Білий дім у США («Білий дім» у Москві), Єлисейський палац у Франції, Уайт Холл у Великобританії, Кремль і Червона площа в Росії, площа Тяньаньмень та Велика китайська стіна у КНР, Марийський палац в Україні.

Політико-національними символами можуть бути скуль­птури, наприклад Маріанни у Франції, Джона Булла в Англії. дядька Сема в США. У США Статуя Свободи стоїть у нью-йоркській гавані, вітаючи всіх, хто приїздить до Америки, являє собою символ «американської мрії>, успіху, країни необме­жених можливостей, яка приймає в свої обійми всіх знедолених і пригнічених з усіх куточків земної кулі.

Умовно-графічна символіка — це ще один вид предметної символіки в політиці. Хрест для християн, мусульманський напівмісяць, серп і молот для Радянського Союзу, зірки в різних варіантах, зображення земної кулі, голуба, колосся пшениці тощо. Це може бути символіка кольорів на державних прапорах або в зображенні політичних символів інших суб'єктів політичної діяльності. Так білий колір символізує ненасильство, чистоту думок, мирні наміри, червоний — символ боротьби, опору, зелений — символ життя та екології тощо.

Починаючи від часів козаччини, жовто-блакитне поєднан­ня кольорів поступово починає домінувати на українських корогвах, прапорах і клейнодах. Синьо-жовті козацькі знамена зображені на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султанові Івана Рєпіна (консультантом якого був Дмитро Яворницький) і на полотні М.Івасюка «В'їзд Богдана Хмель­ницького в Київ 1649 року». Жовто-блакитний прапор як відгомін старовинної територіальної символіки з'явився як етнічний символ українського населення в Австро-Угорській імперії під час революції 1848-1849 р. Свідчать, що граф Стадіон, австрійський намісник у Львові, запросив до себе в резиденцію представників Галицької Русі та передав їм синьо-жовтий прапор як подарунок від матері імператора Франца Йосифа. За словами графа, вона вишила його сама. Обрані кольори відповідали гербу руських галицьких князів, де був зображений золотий лев на синьому тлі.

₁

249

Політична символіка

У червні 1848 р. на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор. Якєдинонаціональні кольори синій і жовтий остаточно оформилися на початку XX ст. 22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила Закон про держав­ний прапор УНР. Символами України в новітньому тракту­ванні є безхмарне небо, або символ миру — синій колір та жовті пшеничні лани, або символ достатку — жовтий колір⁴⁷.

Важливою формою політичної символіки можна вважати рнтуально-процесуальну^_Політичні ритуали займають у "суспільно-політичному житті специфічне місцеГпе компоненти громадянської (або політичної) релігії, характерної для конкретного суспільства. РИТУАЛОМ НАЗИВАЮТЬ СИМ-ВОЛІЧНУ ПОВЕДІНКУ, ЯКА ПОВТОРЮЄТЬСЯ ТА СОЦІАЛЬНО СТАНДАРТИЗУЄТЬСЯ. Ця поведінка супро­воджується стандартизованою послідовністю дій, часто проводиться у визначених місцях та у визначений час, що само по собі має специфічне значення. Ритуальні дії доволі часто відбуваються й у політиці. Кожна виборча кампанія є вміло розіграним спектаклем, дійством, ритуалом.

Ритуали — це рухова активність, яка символічно включає своїх учасників у сумісні дії, привертаючи їхню увагу до єднання. Ритуал дозволяє індивіду відчути себе часткою цілого, він сприяє комфортності, викликає та посилює певні цінності, вірування, відносини або бажану поведінку. Людина інстинк­тивно намагається відшукати значення та порядок, коли опиняється в двозначній ситуації. У танцях або інших видах рухової активності, якими примітивна людина святкує сезонні зміни, базовий порядок всесвіту переутверджується та нагадує індивіду про потребу бути комфортним до цього базового порядку всесвіту та суспільства. Рухова активність, яка здійснюється разом, заспокоює кожного з учасників, запевняє в тому, що серед них немає ворогів, відступників, задовільняє потребу в колективних заходах.

Політичний ритуал допомагає створити політичну органі­зацію, впливає на легітимізацію влади, формує політичну солідарність за відсутності консенсусу. Жодна організація не може існувати без символічного представництва, її можна «побачити* лише через символи, які з нею асоціюються. Індивід одягає певний одяг (однострій), вимовляє слова клятви або присяги, співає пісню або гімн, стриже волосся певним чином, звертається до інших Із визначеною термінологією (пан або товариш), діючи таким способом він вважає (так само, як

ПолНмчма

стлшаяік*

250

251

Пшґіичкв символіка

інші), що він -є членом певної політичної організації (моло­діжної, партійної, державної). Через символізм ритуалу відносини між індивідом та організацією об'єктивуються.

Так індивід утверджує себе через ідентифікацію з політич­ною організацією. Ототожнюючи себе з великою групою, він може утвердити себе ефективніше, ніж якщо б йому довелося це зробити, спираючися лише на власні чесноти та покладаю-чися лише на власні сили.

Організації у свою чергу теж роблять усе можливе, щоб скористатися вигодами такої ритуальної ідентифікації. Наприклад у 1973 р. КПРС у спробі ініціювати процес політичної ідентифікації розпочала ритуал обміну партійних квитків. Щоб посилити значення партійного квитка, була проведена урочиста церемонія, в якій квиток № 1 був виписа­ний для Леніна, а квиток № 2 — для Брежнєва.

Політичні ритуали відіграють важливу роль у процесі наділення та позбавлення конкретних осіб владних повно­важень. Щоб передати людині владу над іншими, треба створити ситуацію, в якій би інші люди побачили претендента на використання влади якось специфічно, щоб визнали за ним право віддавати накази, виливати на поведінку інших людей, вершити їхні долі. Авторитет, віра в те, що людина має владу в своїх руках, річ сама по собі абстрактна, а люди можуть зрозуміти, у кого є авторитет, а в кого його немає тільки за допомогою символів (ритуалів). Саме після проходження через певний ритуал, людина, яка не мала авторитету, сили, влади, у наступний момент стає авторитетним, наприклад, правителем. Тому формальна церемонія вступу є універсальною та необхідною для всіх тих, хто займає верховні посади у владній піраміді. Ритуал президентської інаугурації, церемонія коронації монарха — це момент культурної передачі влади, вони поєднують минуле та сьогодення в символічних актах пригадування, легітимізації, святкування.

Ритуал мобілізує підтримку владного авторитету, символи допомагають створити прийнятний образ влади над народом у самого народу. Людина стає монархом або президентом тому, що її починають сприймати як монарха або президента. А стабільність монархічних політичних режимів парадоксально залежить від ритуальної передачі авторитету специфічним особам, мета діяльності та існування яких полягає в спромож­ності замінити короля на час його відсутності. Це особливо важливо для тих країн, де правитель трактується як втілення

божественного початку. В монархічній Франції існувала максима — * Король ніколи не вмирає» (Ье ті пе теигііатаіз). Одвічна влада монарха представлялася його портретним зображенням. Цей портрет використовувався в ритуалах передачі влади від старого до нового монарха. Починаючи від похоронної процесії 1498 р., портрет, який супроводжував тіло короля, сприймався як живий король, а саму процесію було організовано так, щоб переконати, що це саме живий король. «Портрет» — живий образ померлого короля являв собою воскову маску короля, обов'язковими елементами якої були усі королівські регалії та широко розплющені, мов живі, очі. Ритуальна процесія з мертвим тілом і восковою маскою монарха проходила вулицями Парижа, символізуючи одвічну владу короля.

Так само ритуально виглядає акт позбавлення влади, у процесі якого владарююча особа відокремлюється від автори­тету. Якщо це відбувається, так би мовити, поза розкладом, раптово, із порушенням нормального символічного перебігу політичного порядку, політична еліта потребує посиленої символізації, тому що фактично відбувається насильство над сакралізацією. Цей ритуал, як правило, включає в себе сильні емоції (вони часто асоціюються з тим, що той, хто мав владу, скоїв злочин проти суспільства), а також ідею, що індивід, котрий хвилину тому був легітимним у відправленні влади, зараз вже не має на неї права. Саме така ритуалізація супровод­жувала позбавлення влади президента США РЬшрЬа Ніхсона через слухання в Конгресі справи Уотергейту. Слухання з їх драматизацією, Із використанням сильних політичних симво­лів забезпечило публіку необхідним розумінням та аргумен­тацією для того, щоб позбавити Ніксона статусу президента.

Ритуалами позбавлення влади, делегітигмізації супровод­жуються процеси позбавлення влади (або скоріше авторитету, ореолу святості влади) лідерів минулого. Як приклад можна навести ритуал десталінізації в Радянському Союзі в 60-ті р. Із метою трансформації символу авторитетної влади в символ звинувачуваної, злочинної влади, було проведено цілий ряд ритуальних заходів: тіло Сталіна було винесено з Мавзолею, так була припинена церемонія відвідування *вождя всіх народів»; численні бюсти, статуї, портрети Сталіна були зняті з фасадів будинків, площ і т. д.; назви вулиць, площ були перейменовані.

Політична символка

252

253

Політичні ритуали створюють і виражають соціальну солідарність, навіть якщо люди не приймають однаково ідеї такої солідарності. У цьому відношенні сучасні держави мало чим відрізняються від первинних общин. Потреба в комфорт­ному соціальному існуванні задовільняється через переутверд-ження сили та добропорядності свого суспільства, своєї спільноти, своєї політичної організації. Ця потреба задовіль­няється за допомогою сумісних дій (разом плакати та сміятися, викидати руку вперед, вітаючи свого фюрера, вимовляти одні й ті ж самі слова), тільки так люди відчувають свою символічну єдність. Отже, соціальна солідарність — це вимога суспільства, ритуал — необхідний елемент створення такої солідарності. І громадяни сучасних держав, й аборигени Австралії потребують символів, щоб створити, сформувати образ спільної ідентич­ності. Сучасні нації, як і тотемічні клани, представляють себе людям через символічний образ колективності. Ці символи включають в себе Батьківщину, вибраних людей тощо. Позитивні ритуали збирають людей навколо цих символів і примушують їх відчувати однаково, немов одна істота, водночас негативні ритуали (імпічмент, масові виступи проти спільного ворога), переутверджують національні сили та виражають національну солідарність через спільну реакцію. Ще 50 років тому М.Лернер назвав Конституцію США американським тотемом. Символічна цінність Конституції як уніфікуючої національної сили більш значима для людей, ніж її зміст. В американців ритуальність сконцентрована на Конституції, прапорі, -«американській мрії», у британців — навколо монархії, яка викликає загальний ентузіазм.

Отже, ритуал може бути засобом об'єднання людей, які мають різні вірування, різні переконання, іноді навіть конфлік­тні погляди. Вірування, погляди, думки — це особиста позиція, особисте життя, тоді як ритуал демонструє публіч не прийняття групової позиції. За допомогою ритуалу досягається соціаль­ного консенсусу, тобто спільної угоди відносно того, чи підходять визначні ідеї під визначні обставини, тоді як культурної угоди з приводу значення самих цих дій може взагалі не існувати.

Особливою знаковою формою політичної символіки вважають мову. Політична мова — це певним чином організо­вана загальна мова або частина мови, яка активно використо­вується в політичних текстах. Специфічною ознакою політич­ної мови є її поліфункціональність, багатозначність. Вона

формується за рахунок значних загозичень із неполітичної сфери — релігії, економіки, філософії іійськової справи, моралі тощо. Політична мова може надаватиюлітичного забарвлення багатьом словам і предметам, які, здаалося б, не мають ніякого відношення до політики. До таких елі, наприклад, відносяться ■«боротьба», «рівність», «насильств» «об'єднання* тощо.

Складовою частиною політичнопови є жести. Ті чи інші індивідуальні або колективні жести їді грають суттєву роль у громадсько-політичному житті. Дзтаких жестів належать голосування, аплодисменти, вітання (різноманітних варіаціях, вираз незадоволення та протесту за дпомогою свисту, тупоту, кидання якихось предметів в об'єкт жзадоволення, демонстра­тивний вихід із залу під час засідаї я, наприклад Верховної Ради, демонстративне спалення іезиак протесту якихось політичних символів — партійних китків, портретів політич­них вождів, прапорів ворожих держазібо політичних об'єднань тощо.